Український мистецький авангард та його доля

Мистецтво авангарду зруйнувало традиційні засади художньої творчості.Авангардизм у живопису – це різні напрями, які виступали щоразу з позицій відкриття нових ідей. Однак у всіх авангардних течій є спільне, що дає підстави єднати їх в одну художню епоху. Передусім, це принципова установка на новаторство, яке не просто заперечує попередні стилі - воно їх повністю ігнорує. По-друге, художники-авангардисти свідомо відмовляються від буквалізму – від зображення предметного світу таким, яким його бачить око художника.

Авангардне мистецтво - і це теж його особливість – несе в собі специфіку світовідчуття людини ХХ століття. Невипадково одним з найпоширеніших сюжетів авангардного живопису 10-20 років стала “Композиція”, де зсунуті з місця всі форми, де розколоті слова, де площини наче плавають чи насуваються одна на одну у неспокійному, вібруючому середовищі.

Історію авангардного живопису в Україні можна умовно поділити на два періоди. Перший охоплює 1907-1914 роки. Світова і громадянська війна перервали певною мірою цей процес. Другий починається з 1920 року, коли знову вибухнули творчі сили у всіх видах мистецтва: літературі, живопису, театрі, архітектурі. Цьому бурхливому бажанню осягати нові форми було покладено кінець у 30-х роках у Радянському Союзі. Причиною нищення авангарду була монополія однієї ідеології; додалося й те, що складність мови нового мистецтва робить неможливим офіційний контроль над інакомисленням.Молоді майстри, що відчули за кордоном смак вільного вибору засобів естетичного вираження, стали в Україні першим загоном авангарду, підтриманим більшістю студентства Києва і Харкова. Творча молодь гуртувалась навколо художника Олександра Богомазова і його соратниці Олександри Екстер – апостолів українського кубофутуризму.Першу виставку нового мистецтва в Україні, названу “Ланкою”, за спогадами художника Д.Бурлюка, громадськість не сприйняла, а критика “зухвало обілляла брудом”. В 1914 році новоутворена група “Кільце”влаштувала свою виставку, в якій взяв участь 21 художник. У передмові до каталогу виставки було сказано: “Ми доводимо існування в нашому місті творчих сил”.Як і всі кубофутуристи, Богомазов віддає перевагу убаністичним сюжетам (“Потяг”, “Базар”, “Київ. Гончарка”), але темп і тіснота міста у нього поєднується з м`якими рухами людей.

Українські художники прагнули наситити світ кубізму барвистістю. Почерпнутою з народної творчості - кераміки, лубків, ікон, вишиванок, ляльок, килимів, писанок, де зберігалася близкість до таємничих стихій життя. Тут немає прямих стилізацій, проте є ясна, ритмічна мова кольорів, з одного боку, - вплив фіолетових уподобань М.Врубеля та О.Мурашка, а, з другого, - колорит стародавнії київських мозаїк.

Яскравою художньою особистістю був Казимир Малевич, творець супрематизму. Він хоч і жив значну частину життя поза Україною, але, українець за походженням, ніколи не поривав зв`язків з нею. Бажаючи виразити “чисте”, незалежне від матерії духовного буття, художник мав відмовитись від земних “орієнтирів” і подивитись на навколишні речі наче з космосу. Тому у безпредметних картинах Малевича зникає уявлення про земні “верх” і “низ”, “ліве” і “праве” - всі напрямки рівноправні, як у Всесвіті, де відсутнє земне тяжіння. А що означають відомі квадрати Малевича – чорний, червоний, білий? А хрест, а коло? Можливо, в них ті психологічні архетипи, що лягли колись в основу таємничої мови українських орнаментів, ті “езотеричні” знаки, якими кодувався діалог людини з космосом у прадавні часи, що й стало мотивом вишивок на рушниках, килимах, писанках.Безпосередніми учнями майстра у Києві, що багато працювали в напрямку можливостей кубізму, конструктивізму, супрематизму, були О.Хвостенко-Хвостов (“Crescendo” з рухливих кольорових конструкцій), В.Єрмилов (оформлення площ і вулиць Харкова до революційних свят, плакати), В.Пальмов (“Рибалка”, “Дачники”), Н.Редько (“Світло і тінь симетрії”), А.Петрицький (Композиція”), Г.Нарбут (“Футуристичний портрет”).

Багато хто з тогочасних художників плідно працював у театрально-декораційному живопису (сценографії). Їм подобалося відтворювати атмосферуякоїсь історичної епохи. Вони то писали сцени життя як театралізовані вистави, то тлумачили дійсність як суцільний театр, де панує не повсякденність, а реальність вищого гатунку. Блискуче виявив себе у сценографії талант сподвижниці Богомазова – Олександри Екстер, яка склалася як художник у Києві, пізніше відкрила художню школу в Одесі, а у 20-ті роки її діяльність пов`язана з паризькою “Академі модерн”. Вона уславилася своїми картинами, ескізами, костюмами, декораціями, в яких представлене протистояння трагічних суперечностей, античне відчуття неможливості упорядкування світу, трепету перед нескінченим хаосом пристрастей і ворогуючих сил.

Школа монументального українського мистецтва, представлена творчістю Михайла Бойчука і його учнів, надихалася формами візантійських ікон, релігійного Ренесансу, живописного примітивізму безіменних українських малярів минулих віків. В основі естетики тогочасного монументального живопису – уникнення зайвих деталей, випадкових, не характерних ракурсів; схематизація, простота, сила – з почуттям віри – велич; зверненість до національних перлин та авангардність художньої мови, яку можна назвати конструктивізмом. Обдарованими “бойчукістами” виявили себе В.Седлер, І.Падалка, М.Рокицький, О.Павленко. Твори “бойчукістів” 20-30-х років: розписи Червоноармійських луцьких казарм, оформлення Київського оперного театру до І Всеукраїнського з`їзду Рад, Київського кооператвного інституту, Харківського Червонозаводського театру – перші в усьому радянському мистецтві значні монументальні ансамблі.

Гордістю українського авангардного мистецтва є також всесвітньо відомий скульптор- кубофутурист Олександр Архипенко (1887-1964). Скульптор постійно експериментує, створюючи абсолютно новаторські речі. Так, образ паризького циркача “Медрано” сконструйовано з металу, дерева, скла. Це перший у ХХ ст. “мобіль” - робот, своєрідна машина для демонстрації змінних набірних кольорових зображень, їх названо “архипентурою”: цей спосіб живопису справляє враження справжнього руху. Великий скульптор насичувавпластичні форми магічною символікою, вони справляюить враження первісності, вічного творення життя.

Український мистецький авангард творив справді високе мистецтво. 10-20-ті роки становлять собою цілу епоху в житті України. В цей період істинно ренесансного злету Україна показала, яке багатство талантів і обдарувань має наш народ.