Проаналізуйте вираз Сміта про те, що «гроші – велике колесо обігу»

Ада́м Сміт (англ. Adam Smith; *5 червня 1723 Керкколд, Шотландія — †17 липня 1790 Единбург, Шотландія) — британський (шотландський) економіст, філософ-етик; один із засновників сучасної економічної теорії, представник класичної політичної економії в Англії.

Поділ праці й обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям у СмІта є гроші. Виникнення грошей СмІт прави­льно розглядає як об'єктивний процес, а не як результат домовлено­сті виробників. У своїй праці Сміт подає надзвичайно цікавий мате­ріал щодо історії виникнення грошей. Він досить детально простежив цей процес і показав, що гроші — це товар, який від­окремився від маси інших товарів в результаті розвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість, їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує обмін.

Визнаючи всі функції грошей, Сміт, проте, головною, визна­чальною називає функцію грошей як засобу обігу. Гроші він назвав «великим колесом обігу» і підкреслив, що вони відрізняються від товарів, які обертаються з їхньою допомогою. На відміну від меркантилістів, які золото і срібло вважали носіями суспільного багатства, Сміт підкреслював, що дохід суспільства — це товари, а не гроші.

Сміт вважає за доцільне заміну золота і срібла паперовими гро­шима для здешевлення обігу. Найбільш придатні для цієї ролі банк­ноти. Загальна сума паперових грошей не може перевищувати кіль­кості золотих і срібних грошей, які вони замінюють. Регулювання кількості паперових грошей в обігу повинні здійснювати банки.

14. Прокоментуйте вислів Т. Веблена: "Моральні норми і традиції, а не інтелект і розважливий розум дозволили людям піднятися над рівнем дикунів".

Торстейн Бунде Веблен (англ. Thorstein Bunde Veblen) 30.07.1857 — 03.08.1929) — американський економіст, соціолог, публіцист, футуролог. Основоположник інституційного напряму в політичної економії.

Протиставляючи капіталізм і соціалізм, Хайєк виділяє два принципи регулювання відносин між людьми.

По-перше, це інстинкти, які відіграють велику роль на початковому етапі розвитку людства – стадному. По-друге, це правила розширеного порядку як спонтанна складна система людської поведінки у суспільстві. До цієї системи слід віднести чесність, дотримання домовленостей, приватну власність, конкуренцію, прибуток і власне життя. Ці останні правила, на відміну від інстинктів, які передаються біологічним шляхом, поширюються через традиції, навчання і наслідування. Людям доводиться жити у двох системах правил, які знаходяться у конфлікті одна з одною, оскільки правила розширеного порядку примушують утримуватися від того, до чого спонукає їх інстинкт – до захоплення чужої власності, порушення договорів та інше.

Першу систему правил, яка грунтується, за словами Хайєка, на природних інстинктах людини з характерною для них мораллю солідарності, альтруїзму, групового прийняття рішень і т.п., він засуджує, оскільки вбачає в них перепону до поширення і використання "розсіяних" знань і зростання багатства. Разом з тим, ці інстинкти, за оцінкою Хайєка, являють собою "головне джерело колективістської традиції". Діяльність реформаторів, які намагаються внести у процес суспільного розвитку "свідоме досягнення відомих і безпосередньо відтворюваних корисних цілей", трактується Хайєком як "пережиток інстинктивності й оглядової мікроетики малого стада".

Основна ідея книги Хайєка, відбита в її назві, полягає в тому, що "згубну самовпевненість" реформаторів і насамперед соціалістів він вбачав у перебільшенні ними ролі розуму в суспільному розвитку, через що вони вважають можливим втручання в спонтанний хід суспільної еволюції. "Моральні норми і традиції, а не інтелект і розважливий розум дозволили людям, – зазначав Хайєк, – піднятися над рівнем дикунів". Характерно, що до норм моралі він відносить, "зокрема, наші інститути власності, свободи і справедливості". Хайєк засуджує цю згубну самовпевненість, трактуючи її як уявлення про здатність людини "ліпити" навколишній світ відповідно до своїх бажань. Тут соціальне реформаторство виведене ним як прояв справжнього волюнтаризму.

15. "Не через бюджетне, а через грошове регулювання слід розв´язувати економічні проблеми країни" вважає М. Фрідмен. Як ви це розумієте? У чому зміст кіль кіс. теорії грошей М. Фрідмена.

Мі́лтон Фрі́дман (англ. Milton Friedman; *31 липня 1912, Нью-Йорк — †16 листопада 2006) — американський економіст, відомий своїми роботами з макроекономіки, мікроекономіки, економічної історії, статистики, та своєю позицією захисту вільного капіталізму, займався проблемами грошового обігу, засновник монетаризму.

Монетаризм — це всі економічні доктрини, що і надають грошам першочергового значення та пов´язані з розробкою грошової кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу.

Економічна політика монетаризму. "Не через бюджетне, а через грошове регулювання слід розв´язувати економічні проблеми країни", — вважав М. Фрідмен, тому що кількість грошей відіграє вирішальну роль в економічному житті: "кількість грошей, а не процентні ставки, впливають на стан грошового ринку та умови надання кредитів".

М. Фрідмен серед усіх засобів впливу на економіку в демократичному суспільстві віддавав перевагу грошово-кредитній політиці, оскільки вона не призводить до надмірного диктату уряду і не обмежує індивідуальну свободу. Державне регулювання грошово-кредитної сфери буде успішним лише тоді, коли держава здатна впливати через центральний банк на масштаби й характер діяльності підприємницьких і комерційних структур, в першу чергу комерційних банків. З цією метою застосовуються різні методи: встановлення облікової ставки процента, встановлення норм обов´язкових резервів, проведення операцій на відкритому ринку тощо. Характерно, що останньому методу — операціям з купівлі-продажу державних цінних паперів — монетарне надають перевагу.

«Тільки гроші – це річь» - такий лозунг М. Фрідмена. Тобто, регулюючи грошову масу, держава має можливість впливати на розвиток національного виробництва через розмір видатків споживачів та фірм.

« Грошове правило » М. Фрідмена полягає в тому, що темпи приросту грошової маси в країні не повинні перевищувати темпів зростання валового національного продукту (ВНП), тобто 4-5% на рік. Інакше порушується механізм дії приватного підприємства, настає криза, посилюються інфляційні процеси. Отже, монетаризм ґрунтується на кількісній теорії грошей, наданні грошам визначальної регулюючої ролі, на провідній ролі обміну порівняно з виробництвом. Надмірне зростання грошової маси монетаристи пов'язують з великими державними витратами, тому вони виступають за скорочення цих витрат, передусім - витрат на соціальні потреби.

М. Фрідмен вважає, що регулюючи грошову пропозицію, держава впливає тим самим на позичковий процент, який в свою чергу впливає на рівень інвестицій і розвиток виробництва. Але грошовим інструментом треба користуватись досить обережно. Монетаристи розрізняють два види інфляції: очікувана (нормальна) та непередбачена. Якщо темпи інфляції зростають вище нормального рівня, то треба зменшити грошову масу через зменшення дефіциту державного бюджету і скорочення державних видатків.

Отже, основні погляди Фрідмена:

- Ринок здатний до саморегулювання, і не потребує втручання держави.

- Необхідно регулювати грошову масу, збільшуючи її на 4-5%, і це приведе до розвитку виробництва.

- Економіка країни сама встановить рівень виробництва та зайнятості.

- Грошова маса впливає на виробництво через норму відсотка та розмір інвестицій, а також динаміку цін.

- Головна проблема – інфляція. Необхідна стабільна грошова полтика.

- Бюджетний дефіцит – причина інфляція, його треба зменшувати.

- Монетаризм – теорія економічної рівноваги.