Загальна характеристика та види уявлень

Психічним процесом, який звичайно відрізняють від відтворення як процесу пам’яті, є уявлення. Уявлення – це процес утворення образу предмету або явища, які в даний момент не сприймаються, але були сприйняті раніш. На відміну від відтворення, уявлення не передбачають чіткої часової локалізації в минулому, а стосуються предмета або явища як такого.

Уявлення, як і образи пам’яті, відрізняються від образів сприймання. Між образом сприйнятого предмету та його уявленням через деякий час майже ніколи не буває фотографічної подібності. Зміна образу пояснюється тим, що уявлення є результатом не тільки одиничного акту сприймання даного предмета, воно є результатом складної практичної діяльності. В уявленні та образі пам’яті матеріал окремого сприймання обов’язково пов’язується із матеріалом всього попереднього досвіду.

Психологічним механізмом уявлення (як і пам’яті), є асоціація – тобто зв’язок близьких за змістом уявлень. За принципом побудови розрізнюють такі основні їх види:

· асоціації за суміжністю (вони виникають між уявленнями, які відносяться до просторово близьких явищ);

· асоціації за подібністю (вони виникають між подібними за змістом уявленнями);

· асоціації за контрастом (вони виникають між протилежними за змістом уявленнями).

Види уявлень можна виділити за такими ознаками:

· за модальністю;

· за ступенем яскравості;

· за ступенем чіткості;

· за ступенем повноти;

· за ступенем стійкості.

За модальністю уявлення розділяються на зорові, слухові, рухові, нюхові, смакові та дотикові. Але часто різні за модальністю уявлення сполучаються, утворюючи синтетичний образ. Так, наприклад, уявлення морського узбережжя може включати в себе не тільки зорову картину моря та піску, але і шум хвиль, крик чайок, запах водоростей.

Яскравість уявлення можна зрозуміти як міру подібності до актуального образу сприймання. Як показують дослідження, уявлення значно менш яскраві, але змістовно багатші, ніж образи сприймання. Як і відтворення предмету в пам’яті, уявлення передбачає попередню інтелектуальну переробку інформації, виділення найбільш суттєвих його ознак, віднесення предмета до певної категорії.

Чіткість, повнота та стійкість уявлення залежать від часу. Ступінь відмінності між образом сприймання предмету та його уявленням зростає із зростанням проміжку часу, який пройшов між актом сприймання і уявленням. Із збільшенням часу спрощуються та знищуються деталі предмету, деякі елементи перетворюються, роблячи предмет більш симетричним та однорідним, може змінюватися його розташування. Із часом образ предмета може перетворитися на загальну схему або символ.

Чим більша кількість зв’язків предмету відображається в процесі сприймання, чим більше якостей даного предмету розуміється, тим більш повним, чітким та стійким буде його уявлення. При повторному сприйманні предмету його уявний образ доповнюється новими деталями, росте, збагачується та поступово прояснюється. У різних людей в залежності від їх індивідуальних особливостей уявлення також розрізняються за даними якостями.

 

 

МИСЛЕННЯ

 

Поняття про мислення

Мислення є вищим пізнавальним процесом. Воно являє собою породження нового знання, активну форму творчого відображення і перетворення людиною дійсності. Мислення належить до продуктивних психічних процесів (на відміну від репродуктивних, належних до пам’яті тощо), оскільки породжує такий результат, якого ані в самій дійсності, ані в суб'єкта думки досі не існувало. Мислення також можна розуміти як шлях одержання нових знань, як творче перетворення неявних уявлень.

Відмінність мислення від інших психічних процесів полягає у тому, що воно майже завжди зв'язане з наявністю проблемної ситуації, завдання, яке потрібно розв'язати, та активною зміною умов, в яких це завдання задане. Мислення на відміну від сприймання виходить за межі чуттєвого, розширює межі пізнання. В мисленні на основі сенсорної інформації робляться певні теоретичні та практичні висновки. Воно відображає буття не тільки у вигляді окремих речей, явищ та їх властивостей, але і визначає зв'язки, які існують між ними (безпосередньо, в самому сприйнятті людині вони не дані). Властивості речей і відношень, зв'язки між ними відображаються в мисленні в узагальненій формі, у вигляді законів, сутностей.

На практиці мислення як цілком відокремлений психічний процес не існує, здебільшого воно неявно присутнє у всіх інших пізнавальних процесах: в сприйнятті, увазі, уявленні, пам'яті, мові. Вищі форми цих процесів обов'язково зв'язані з мисленням, і ступінь його участі в цих пізнавальних процесах визначає їх рівень розвитку.

Мислення – це рух ідей, що розкриває суть речей. Його результатом являється не образ, а деяка думка, ідея. Специфічним результатом мислення може виступити поняття – узагальнене відображення класу предметів в їх найбільш загальних і істотних особливостях. Мислення – це особливого роду теоретична і практична діяльність, яка передбачає систему включених в неї дій і операцій орієнтовно-дослідного, перетворювального і пізнавального характеру.

Хоча саме логічні операції органічно входять в склад мислення, в реальності воно не завжди виступає як процес, в якому діють тільки логіка і розум. В реальний процес мислення часто втручаються емоції, заважаючи йому, позбавляючи результат мислення об’єктивності. Емоції, проте, здатні не тільки перекручувати, але і стимулювати мислення. Відомо, що почуття надає думці більшу пристрасть, напругу, гостроту, цілеспрямованість і наполегливість.

В процесах мислення емоції особливо наочні в моменти знаходження людиною розв'язку важкого завдання, коли вони виконують евристичну та регулятивну функції. Евристична функція емоцій полягає в виділенні (емоційній, сигнальній фіксації) деякої зони оптимального пошуку, в межах якої знаходиться шуканий розв'язок задачі. Регулятивна функція емоцій в мисленні проявляється в тому, що вони здатні активізувати пошук потрібного розв'язку в тому випадку, якщо він ведеться в правильному напрямку, і уповільнюють його, якщо інтуїція підказує, що вибраний хід напрямку думки помилковий.

Мислення у вищій своїй формі відбувається у поняттях (абстрактно-логічне мислення), але воно може відбуватися і в образах (наочно-образне мислення) і навіть у діях, що виявляють себе у русі (наочно-дійове мислення). Остання форма мислення наявна у тварин, що знаходяться на стадії тваринного інтелекту (мавпи, дельфіни), саме вона переважає у маленьких дітей (розламана лялька є нічим іншим як продуктом аналізу – тобто певної операції мислення).

Яскравим прикладом необхідності наочно-образних уявлень для більш глибокого розуміння абстрактних речей і понять може служити наведений нижче приклад. Виявляється, що такі різні геометричні поняття як крапка, пряма, трикутник, коло, еліпс, парабола, які завдяки привабливій простоті та закінченості побудови вважалися абстракціями, що не залежать від реальності, насправді зв'язані з нею і з конкретно-образними уявленнями. Рис.12 наочно демонструє, що всі ці абстракції можна "побачити" на різних перетинах площиною звичайного конуса. Точка може бути одержана, якщо площина проходить через вершину конуса (1); трикутник утворюється при перетину площиною конуса на його осі (2); відрізок прямої лінії можна одержати, якщо площина проходить як дотична до бокової поверхні конуса (3); трапеція утворюється у випадку, якщо від трикутника, утвореного перетином (2), відокремлюється верхня частина за допомогою площини, паралельної основі (4); круг можна одержати, зробивши поперечний перетин конуса площиною, паралельною основі (5); еліпс утворюється таким же перетином, але проведеним під нахилом (6); парабола вимальовується у випадку, якщо площина перетину проходить паралельно осі конуса, але не через неї (7). Таким чином, змінюючи розташування та взаємну орієнтацію конуса і площини перетину, можна не тільки одержати ряд фігур, що виражають абстрактні поняття, але і непомітно, в наочно-дійовому плані переходити від одного абстрактного поняття до іншого.

 

Рис. 12. Приклади наочного уявлення основних абстрактних геометричних понять у вигляді січень конуса площиною