Швидкова - Проблеми людей з вадами слуху в Україні

Гвоздьовий – Целуйко

Знімаємо маски
Вже 26 років 11 жовтня у всьому світі відзначають Міжнародний день камін-аута — день ненасильницьких громадянських акцій, присвячених лесбіянкам, геям, бісексуалам і трансгендерам (ЛГБТ).

Камін-аут — це процес добровільного відкриття людиною свого типу сексуальності та гендерної ідентичності. Вираз “камін-аут” походить від англомовного сталого вислову “coming out of the closet”, що означає “вийти із шафи” — відкритися. Примусове викриття обставин життя індивіда без його на те згоди не вважається камінг-аутом і носить назву “аутинг”.
Історія Дня камін-аута бере початок з 1987 року, коли п'ятсот тисяч демонстрантів пройшли вулицями Вашингтона, вимагаючи рівності прав для геїв та лесбіянок. З 1988 року свято стало щорічним, а з 2008 його почали відзначати в Росії та Україні.
Метою Дня камін-аута є привернення уваги громадськості до складнощів і наслідків відкриття себе представниками ЛГБТ-спільноти перед родичами, друзями, колегами та суспільством. Частіше за все представники сексуальних меншин приховують від оточуючих невід'ємну частину своєї особистості, якою є сексуальна орієнтація.
Ми провели опитування:
Що представники секс-меншин думають про камін-аут?
“Цей день дає можливість зрозуміти, як важливо жити вільно та відкрито. Камін-аут — перший крок до повернення свого життя і відповідальності за нього Людей, що не можуть зробити це, щиро шкода. Камін-аут — крок величезної сміливості, за яку кожен вартий підтримки”
(Андрій Д.)
“А я б застеріг молодих від камін-аутів. Я думаю, це справа безглузда, більше того, небезпечна. Треба спочатку подорослішати, стати на ноги, отримати фінансову незалежність і потім вже розповідати, якщо захочеться”

(Євген А.)

“Мовчати — найгірше! Треба говорити. Мій батько дуже релігійний, я не можу сказати, що він на моєму боці, але розмови, пояснення, відкритість зробили свою справу. Ми знайшли спільну мову. Мені шкода, що я не встигла поговорити з мамою. Нестерпно шкода”

(Ірина Баришнікова)

“На жаль, зараз камін-аути будуть сприйматися істеричною публікою лише як доказ того, що “геїв стає більше” і “гомосексуалізм заразний”. На все потрібен час. Потрібно, щоб в Європі всі полишили свої “шафи”, тоді відсоток відкритих представників ЛГБТ перестане збільшуватись, і міфи про “епідемію гомосексуалізму”почнуть розвіюватися”.

(Олександр Опанасенко)

“Якщо у мене будуть діти, я до кінця життя буду робити все що тільки можу, щоб вони раділи життю, тому, що просто живуть на цій землі, кожному ранку і ночі, кожному дню, прожитому в хвилинних проблемах і в щасті бути тут. Буду намагатися побудувати стосунки так, щоб для моєї дитини розповісти про свою орієнтацію...”
(Олексій Сафронов)
“Я не проти камін-аута, і, звичано ж, наважуся на цей крок. Але тільки в той день, коли буду чітко розуміти, для чого це потрібно моїм близьким та мені самій. Поки ж я дівчина із комори. На мою думку, орієнтація та інші скелети в шафі — це все не найголовніше. Головне залишатись людиною за будь-якої орієнтації. Навіть сидячі в шафі”.
(Марина Ч.)
Перший камін-аут в Україні відбувся 1997 року. Український журналіст та телеведучий Костянтин Гнатенко у шоу-програмі “Я не монстр” зізнався в своїй гомосексуальності.
Серед лесбіянок першою про свою орієнтацію заявила відома журналістка Лайма Гейдар.

Камін-аут — це складний процес, який може мати як позитивні, так і негативні наслідки для людини, що його здійснює. Це не одномоментний, а поступовий процес, який не вичерпується одноразовим зізнанням одній людині або групі осіб.

Закритість представників ЛГБТ стає ґрунтом для ненависті, призводить до порушень прав представників цієї соціальної групи. Відсутність інформації про таких людей народжує в уяві пересічних людей стереотипізований, спотворений образ, який веде до гомо- та трансфобії.

У кожному конкретному випадку виходу з підпілля здійснюється маленька революція — як для самої людини, що зважилась на цей крок, так і для оточуючих її людей. Ситуація в Європі та Америці значно поліпшилась, коли пересічні громадяни побачили поряд з собою звичайних геїв та лесбіянок та переконалися, що вони такі ж самі люди.
Ідея Міжнародного дня камін-аута полягає в підтримці членів ЛГБТ-спільноти в процесі відкриття себе світові, в підготовці та створенні суспільства, де сексуальна орієнтація індивіда мала б таке саме значення, як і колір його волосся чи очей, суспільства, в якому попри всі відмінності люди готові до взаємодії, взаємодопомоги, взаємоповаги.

Целуйко Олена

2 Новини (Швидкова – люди з вадами слуху, Мамай – хвиля доброти)

Швидкова - Проблеми людей з вадами слуху в Україні

Прес-конференція «Проблеми глухих в Україні на сучасному етапі» відбулася в Києві 26 вересня проти Міжнародного дня глухих. Захід був організований за допомогою Коаліції з протидії дискримінації, Міжнародного фонду «Відродження», Центром інформації про права людини та Українським товариством глухих за підтримки Європейського Союзу.

На порядку денному було оприлюднення низки проблем, з якими стикаються люди з вадами слуху. Однією з основних проблем таких громадян є інформаційна прірва, адже вони не отримують необхідну інформацію належним чином (переклад мовою жестів, титруванням та ін.). Також гостро постає питання забезпечення слуховими апаратами осіб, які слабо чують, та надання послуги доступного мобільного зв’язку всім особам з порушенням слуху (за допомогою SMS).

«На початок 2014 року в Україні налічувалось 344 перекладачі жестової мови. Це означає, що співвідношення кількості глухих користувачів жестової мови на одного перекладача складає 1:150, що в декілька разів більше за будь-яку країну Європи», - розповідає голова Київської ради перекладачів жестової мови Ігор Бондаренко. Наприклад, викладачів в Україні на підготовчих курсах навчають чотири місяці, тоді як в Європі цей процес триває від трьох до п’яти років. За свою роботу в Україні перекладач жестової мови отримує лише 1 євро на годину, тоді як в Естонії заробітна платня складає 35, в Італії та Нідерландах – 50, а в Швеції – 80 євро на годину.

Актуальною проблемою серед молоді з вадами слуху є вступ до вищих навчальних закладів та працевлаштування. «Не в кожному закладі створені відповідні умови для навчання. На сьогоднішній день є декілька ВНЗ, де навчаються спецгрупи студентів. Це Київський коледж легкої промисловості, НПУ ім. М.П. Драгоманова, КНУДТ, НТУ «КПІ». Однак, фактично за спеціальністю продовжують працювати не більше 10% випускників. Здебільшого роботодавці побоюються брати на роботу навіть дипломованих спеціалістів лише через вади слуху», - резюмує лідер молодіжної організації глухих людей України Марія Андрієнко.

Швидкова Дар’я

Мамай «Хвиля доброти» в Києві

Два тижні тому, а саме 1 жовтня, весь світ відзначав міжнародний день людей похилого віку. З приводу цього в Києві стартувала акція «Хвиля доброти». Вона була ініційована Міністерством освіти і науки України з метою звернути увагу молодого покоління на труднощі та потреби літніх людей, показати і нагадати молоді, що допомога людям похилого віку повинна бути невід’ємною частиною їхнього повсякденного життя.

Постає питання: як ми, молоді люди, можемо допомогти зробити кращим не зовсім легке життя старшого покоління. Перш за все треба привчити себе поступатися місцем у транспорті. Літня людина майже не має можливості сісти в громадському транспорті,особливо в метро, тому що всі місця зайняті дуже втомленими і змученими життям молодими людьми. Також серед добрих вчинків, які МОН радить виконувати – допомагати в купівлі продуктів і ліків, сплаті комунальних послуг, прибиранні вдома. Але більш за все, як і будь-хто, літня людина потребує спілкування. Якщо запитати у нашого старшого покоління, як часто з ними просто спілкуються молоді люди, можна дізнатись, що таке трапляється рідко.

В чому полягає причина нашої на перший погляд байдужості? Анонімно опитавши молодих людей столиці, можна знайти 2 головні причини: брак часу та страх почати розмову. Але насправді, якщо чогось дійсно захотіти, можна знайти і час, і можливість. Тому, напевно, головна причина не в цьому, а в нас самих. Ми втрачаємо щось дуже важливе і людяне. З кожним днем ми чомусь все більше думаємо про свої труднощі, забуваємо про інших, і нас це влаштовує, бо так комфортно і зручно. Навіть якщо згадати тих хлопців в метро, що сидять з опущеними очима, коли біля них стоїть літня людина. По їхнім очам іноді видно, що їм соромно, але любов до комфорту завжди перемагає… Важко сказати чому так трапляється, але з цим потрібно щось робити і виходити із зони свого комфорту.

Мабуть такі акції влаштовуються саме через те, що чекати поки ми самостійно додумаємося озирнутися навколо і почнемо діяти, пройде занадто багато часу. Не пропустіть можливість долучитись до цієї акції та дійсно допомогти людині, яка не заслуговує на те, щоб ми просто пройшли повз неї. Ми нічого не втратимо від того, що приділимо 20 хвилин свого часу на допомогу іншій людині, будь то самотня сусідка чи просто незнайома літня людина.

Катерина Мамай

 

 

3 студентське життя (Трапезнікова – до серця солдата, Петренко – житло, Петренко – Америка)

Трапезнікова – до серця солдата

Студенти та викладачі Київського національного університету імені Тараса Шевченка цього року брали участь у багатьох благодійних акціях. Зараз колективи всіх факультетів та інститутів долучилися до аукціону «До серця солдата», організованого «Студентським фронтом КНУ». До 15 жовтня викладачі та аспіранти мають можливість запропонувати певну річ чи зустріч, встановивши на них стартову ціну. Користувачі соцмережі «ВКонтакте» можуть зробити свої ставки під фотографіями цих лотів, вступивши до групи аукціону. Протягом чотирьох днів переможці торгів мають переказати гроші на рахунок «Студентського фронту КНУ» та викласти фотографії чеків в цій спільноті, й тільки після цього зможуть отримати оплачене. За правилами аукціону, всі зібрані кошти будуть витрачені на спорядження для військових формувань, у складі яких студенти та випускники університету вирушили в зону АТО. А студенти факультету чи інституту, викладачі якого зберуть найбільше коштів, отримають в подарунок лекцію від проректора Володимира Анатолійовича Бугрова на тему: "Університет Шевченка: що це таке та чому я обрав саме його».

Інститут журналістики підтримав цю ініціативу. Наприклад, Ольга Леонідівна Порфімович пропонує кілька примірників книг «Нація колобків починає і виграє», а Юлія Миколаївна Нестеряк проведе майстер-клас «Складові успішного інтерв’ю». Приєдналися до торгів і співробітники кафедр історії журналістики та іноземної мови.

Чому ви берете участь в акції «До серця солдата»?

Вікторія Берещак – студентка ІІ курсу спеціальності «журналістика», волонтер від ІЖ.

Коли я дізналася про цю нову ініціативу Студентського фронту КНУ, відразу захотіла не тільки взяти участь, але й допомогти з реалізацією в нашому ІЖ. Події на сході диктують нам умови, думаю,що кожен українець, шукає шляхи допомогти нашим хлопцям у зоні АТО. Чому б не зібрати якусь суму й таким способом? Зараз кожна гривня без перебільшення може врятувати комусь життя.

Юлія Миколаївна Нестеряк - заступник директора ІЖ з міжнародного співробітництва.

Переконана, що небайдуже ставлення до тих, хто щосекунди ризикує своїм життям, захищаючи країну - це показник людяності й громадянської свідомості та патріотизму. Тому над рішенням взяти участь у благодійному аукціоні "До серця солдата" довго не роздумувала. Запитала у Вікторії, яка й запропонувала мені участь, яким чином можу долучитися. Найпростішим виявилося провести майстер-клас. Іншим варіантом було зв’язати шкарпетки власноруч, але за браком часу боялася не встигнути.

Ельвір Сагірман – студент ІІ курсу спеціальності «журналістика»

Дякую організаторам за таку чудову ініціативу! Ідея гарна й оригінальна, а найголовніше – потрібна. Особисто я керувався принципом «поєднати приємне з корисним». Таким чином зможу допомогти студентам, які зараз на фронті. Допомога, звісно, невелика, але від душі! А для мене великим задоволенням буде відвідання майстер-класу Юлії Миколаївни Нестеряк,однієї з моїх улюблених викладачів. Думаю, що інформація про складові успішного інтерв’ю мені знадобиться не раз.

Дар’я Трапезнікова

Петренко - Як вчитися, коли немає де жити?

Наразі відкритим питанням залишається проблема житла в Україні для молоді. Багато студентів не можуть самостійно сплачувати за проживання в орендованих квартирах, а місць в гуртожитку на всіх не вистачає.

Гуртожиток Інституту журналістики №18 знаходиться на Єреванській вулиці в Солом’янському районі м. Києва налічує близько 400 місць, при тому, що навчається в інституті 1200 студентів. Це означає, що лише 30% можуть бути забезпечені житлом. До того ж, у першу чергу заселяють сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків, громадян, які мають статус постраждалих, та інші пільгові категорії населення. Отже, шанси на поселення людей, які не мають пільг, наближаються до нуля.

Вартість проживання за місяць – 279 гривень. Умови, порівняно з іншими гуртожитками, є досить хорошими. Нові меблі, справна сантехніка та гаряча вода. У кімнатах живуть по 2-3 студенти. На блоці знаходяться кухня та ванна кімнати.

«Потрапити до гуртожитку мріють всі, - ділиться думками Діана Бакаржиєва, - адже тут є всі необхідні умови. Будівля знаходиться в спальному районі, поблизу є парк, 2 великі супермаркети. Зручно добиратися до інституту, бо ходить прямий тролейбус».

Щоб допомогти студентам, які не мають ні знайомих, ні коштівдля проживання у Києві, дирекція гуртожитку підселяє у 3-місну кімнату четверту людину. В разі цього ще відсотків 10-15 можуть отримати тимчасове житло.

Навіть якщо врахувати киян, 20% все ж вимушені шукати будь-які можливості, аби мати дах над головою.

Отже, на сьогодні гуртожитки не здатні в повному обсязі надати житло студентам, які цього потребують. Молоді залишається покладатися на свої власні сили й не боятися відстоювати свої права.

Тетяна Петренко