Поняття про сприймання, основні властивості його

Знання про навколишній світ ми отримуємо не лише за допомогою відчуттів, завдяки яким ми можемо відображати окремі властивості предметів і явищ об’єктивної дійсності, але й сприймань, які дають нам цілісний образ предмета або явища. Ці форми відображення є процесами чуттєвого пізнання.

С п р и й м а н н я, або п е р ц е п ц і я – це пізнавальний психічний процес, під час якого людина відображає цілісні предмети і явища об’єктивного світу, що безпоседедньо діють на органи чуття.

Як і відчуття, сприймання виникають при безпосередній дії об’єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймань – це перехід до складнішого і повнішого їх відображення. В процесі сприймання ми відображаємо не щось, що світиться, звучить чи пахне, а бачимо пейзаж, художню картину, чуємо музичну мелодію тощо.

Сприймання не зводиться до суми окремих відчуттів, хоча й передбачає їх наявність у відображенні дійсності. Сприймання залежить від певних відношень, що існують між відчуттями. Без відчуттів сприймання неможливе. Але, крім відчуттів, сприймання включає досвід досвід людини у вигляді уявлень та знань.. всяке сприймання є залежним від попереднього досвіду людини. В образі певного предмета не можна відокремити те, що виникає в даний момент, від того, що дається за рахунок минулого досвіду. Попередній досвід прискорює процес виділення об’єкта, розпізнання його особливостей, збагачує зміст сприймання, підвищує його повноту і точність. Сприймання посідає важливе місце у процесі пізнання людиною об’єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про довкілля.

Сприймання тісно зв’язані з відчуттями, пам’яттю, мисленням, почуттями людей, їх установками, переконаннями і т.д.

Сприймаючи, людина виконує певну діяльність, спрямовану на те, щоб привести образ сприймання у відповідність із предметом. Сприймання є необхідною умовою орієнтування в навколишній дійсності.

Основні в л а с т и в о с т і сприймання: предметність, цілісність, структурність, константність, осмисленість.

П р е д м е т н і с т ь – це здатність відображати предмети і явища реального світу не у вигляді набору не зв’язаних відчуттів, а в формі окремих предметів. Предметність полягає в тому, що різні за якостями відчуття, отримувані від предмета, поєднуються і відносяться до цього предмета як до окремої речі, що має певне призначення. Іншими словами, образи сприймання завжди відносяться до певного предмету. Предметність – це акт об’єктивації, тобто віднесення даних, отриманих від предмета до цього предмета. Без такого віднесення сприймання не могло б виконувати свої орієнтувальну та регулюючу функції у практичній діяльності людини. Предметність сприймання зумовлює зовсім інше, ніж у відчуттях, відображення дійсності. Відомо, наприклад, що поведінка багатьох тварин ініціюється окремими відчуттями від предметів. Нічні комахи летять на будь-яке світло і часто гинуть. Чайка насиджує усякий предмет, аби він був певної форми чи розміру. Органи чуттів таких тварин сигналізують лише про деякі ознаки предметів, ключові для організації поведінки, все інше в мозок не передається. На такому рівні розвитку психіки предметний образ не формується, дійсність диференціюється за якостями відчуттів, речі розкладаються на кольори, звуки, смаки тощо. При предметному відображенні дійсності різні за якостями відчуття поєднуються і об’єкт відтворюється у багатстві його властивостей. Предметність сприймання не є вродженою якістю; існує певна система дій, яка дає суб’єктові змогу відкрити предметний світ. Предметність формується в процесі взаємодії зорових і рухових відчуттів.Ми, як правило, визначаємо предмети не по тому, як вони виглядають, а за тим, які вони мають властивості, як ми їх застосовуємо на практиці. Так, цеглина і блок з вибухівкою можуть виглядати і сприйматись на дотик як схожі, але за призначенням вони абсолютно різні.

Коли виникає розбіжність між зовнішнім світом і його відображенням, суб’єкт шукає нові способи сприймання, яке забезпечує правильніше відображення.

Ц і л і с н і с т ь сприймання виявляється в тому, що людина відображає цілісний об’єкт, навіть за відсутності його окремих ознак, частин, зв’язків. У відчуттях відображаються лише окремі властивості предмету. Кожна складова образу сприймання набуває значення лише у співвідношенні її з цілим і визначається ним.

Так, при сприйманні нового навчального матеріалу школяр стежить за змістом пояснення вчителя. Для цілісного сприймання матеріалу учневі важливо збагнути зв’язок між словами, фразами. Наприклад, зображені три точки (як вершини трикутника) сприймаються як цілісний трикутник; зображені чотири точки (як вершини квадрата) сприймаються як цілісний квадрат. Ми можемо прочитати слова, в яких букви до половини зітерті. Ми розуміємо зміст речення, навіть якщо одне слово відсутнє, розуміємо зміст сторінки, за відсутності окремого речення чи його частини. Зображення на картині лише штрихами певного образу ми часто сприймаємо як цілісний образ. Під час розмови по телефону деякі звуки ми чуємо не чітко, але розуміємо суть розмови

З цілісністю сприймання тісно зв’язана його с т р у к т у р н і с т ь. Сприймаючи об’єкт, ми осмислюємо його як єдине ціле, що має свою структуру. Сприймання це не просто конгломерат відчуттів, у ньому відображаються взаємозв’язки різних властивостей, тобто структура предмета. Структура – це не хаотична сукупність ознак. Ці ознаки знаходяться в певних зв’язках, у певному відношенні, у певній послідовності. Так, слухаючи музику, ми сприймаємо не окремі звуки, які хаотично звучать, а як такі, що звучать у певній послідовності. Після проззвучання останньої ноти ми сприймаємо в даний момент не лише цю ноту, а структуру мелодії в цілому. Прочитавши умову задачі, ми сприймаємо не лише останнє слово, а цілу структуру тексту.

К о н с т а н т н і с т ь (ортоскопічність) – це відносна постійність сприймання величини, форми, кольору предметів за змінюючих умов їх сприймання. Вона виявляється в тому, що в образі сприймання предмети і явища відображаються такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження. Константність неначе усуває умови сприймання суб’єкта, зберігаючи його об’єктивні характеристики. Так, добре відомо, що зображення предмета на сітківці збільшується, якщо відстань до нього зменшується, і навпаки. Наприклад, якщо предмет віддалити від ока у два рази, то його зображення на сітківці ока також зменшиться у два рази, але образ зображення залишиться такий самий за величиною (обличчя у театрі, пальці рук тощо). Так само форма образу предмета на сітківці ока буде змінюватись в залежності від кута зору, під яким ми сприймаємо предмет, але ми цю форму сприймаємо як постійну. Наприклад, тарілка під різним кутом зору сприймається як тарілка, хоч на сітківці ока буде зображення кола, овала, лінії і ін.

Константність сприймання кольору у відностій постійності видимого кольору при зміні його освітлення. Так, кусочок крейди в літній сонячний день буде приблизно у 8-10 раз світліший, ніж в сумерках. Але ми сприймаємо її як білу, а не чорну.

Константність – не природжена властивість, вона розвивається в процесі життя людини. Наведемо приклади. Люди, які жили в густому лісі, як правило, не бачили предметів на великій віддалі. Тому віддалені предмети їм здаються зменшеними. Будівельники висотних домів сприймають об’єкти на землі не як маленькі, а як віддалені і мають приблизно реальну величину. Жінці повернули зір у 50 років. У неї не проялялась константність у тій мірі, в якій вона розвинена у зрячих людей. Так, вона легко хотіла вийти через вікно 2-го поверху на вулицю (не сформована константність віддалі)

Константність проявляється приблизно з 10 місячного віку дитини (перестає падати з ліжка, не протягає рук до місяця, що його дістати і т. д.)

Константність сприймання величини, форми, кольору має велике практичне значення. Якби наше сприймання не було константним, то за кожного руху голови, зміні віддалі від нас до предмету, зміні освітлення і ін. ввесь час би змінювались основні властивості предметів, за якими ми їх впізнаємо.

Осмисленість сприймання. У процес сприймання вплетене мислення. Сприймаючи певний об’єкт, людина мисленно називає його, відносить до певної групи об’єктів, аналізує, порівнює його з раніше сприйнятими об’єктами, тобто осмислює його. Осмисленість також проявляється в тому, що людина в одиничному бачить загальне і навпаки. Так,учень засвоївши теорему про суму кутів трикутника, розуміє, що вона справджується не лише для конкретного трикутника, зображеного на дошці, а й для будь-якого іншого трикутника. Учень також розуміє, що хімічна реакція, яку вчитель хіміє демонструє в класі типова не лише для хімічних елементів, використаних на уроці, а й для цілої групи інших хімічних елементів.