Об’єктивні умови сприймання

Сприймання ніколи не буває пасивним, тільки споглядальним актом. Сприймає не ізольований орган чуття (око, вухо) сам по собі, а сприймає конкретна людина, в якої сформовані певні потреби, інтереси, почуття, учтановки. А отже сприймання залежить від них.

Зміст сприймання залежить:

1. Від поставленого завдання (цілі). Наприклад, слухаючи музику певного інструменту, ми сприймаємо її в цілому. Якщо стоїть завдання виділити звуки певного інструменту, людина виділяє ці звуки. Тоді даний звук виступає на перший план, стає об’єктом сприймання, всі інші звуки – фоном. Один і той же текст ми сприймаємо по-різному залежно від мети його читання (передати зміст, підкреслити частини мови і т.д.).

2. Від установок, переконань та ідеалів особистості. Так, ми по-різному сприймаємо людину, в залежності яка установка – позитивна чи негативна проявляється в нас по відношенню до цієї людини.

3. Від емоційних станів людини. Сприймання об’єктів залежить від страху, піднесення, радості, любові, які викликаються цим об’єктом.

4. Від інтересу. Якщо студенту подобається навчальна дисципліна, він сприйматиме її значно краще, ніж ту дисципліну, до якої немає інтересу.

5. Від рівня знань, обізнаності людини в певній галузі. Так, біолог, розглядаючи під мікроскопом препарат клітини, бачить такі деталі її будови, яких не помічає малообізнана в цих питаннях людина. Інженер сприймає креслення машини як опис її деталей в їх взаємозв’язку, тоді як людина, яка немає відповідної підготовки, бачить у цьому кресленні тільки сполучення багатьох ліній. Камінець, знайдених геологом на галявині лісу, означає зовсім інше, ніж для водія, в якого поламалась машина на цій галявині.

Цілі, установки, переконання, ідеали, рівень підготовки і т.п. становлять психічне життя людини. Залежність сприймання від усього попереднього психічного життя людини і її психічних властивостей називається аперцепцією. (від лат. ad - до, percepcio – сприймання). Залежність сприймання від попереднього досвіду людини є важливою закономірністю, яку слід враховувати в навчальній діяльності учнів. Адже сприймання учнями нового навчального матеріалу успішно відбуватиметься тоді, коли воно грунтується на активізації наявного попереднього досвіду дитини, зв’язаного з цим матеріалом. Сприймання – це не проста сума відчуттів, воно включає ще й попередній досвід людини. Вперше сприйнятий новий предмет людина не може його назвати, бо він не був у попередньому досвіді. Може називати дише окремі його властивості.

Аперцепція є короткотривала і довготривала. Короткотривала аперцепція виникає на короткий період часу і впливає на сприймання. Наприклад, під час сесії перед здачею історії чи іншого предмету, все що стосується історії активізується в пам'яті студента і впливає на краще сприймання матеріалу з історії. Склав студент історію, аперцепція виникає до наступної дисципліни.

Довготривала аперцепція формується протягом всього життя, або протягом тривалого часу. Вона зв’язана з стійкими інтересами та переконаннями людини.

Попереднє психічне життя людини (аперцепція) може впливати позитивно і негативно на теперішнє сприймання. Під час позитивного впливу сприймання прискорюється, уточнюється, поглиблюється. Під час негативного впливу сприймання викривляється. Наприклад, якщо у студента виявлена прогалина в знаннях з певного розділу, то наступну тему він сприймає важче.

До об’єктивних умов відносять:

1. Контраст об’єкта з фоном. Сприймання об’єкта на фоні відбувається тим легше чим більше він відрізняється від тих явищ, які оточують його, своїм кольором, величиною, голосністю звучання та іншими ознаками. Відомо, що написане в зошиті іншим кольором, чи надрукове в книзі іншим шрифтом зразу “впадає у вічі”. Помилка, підкреслена вчителем в зошиті учня червоною пастою, швидко приверне увагу.

2 .Віддаль, на якій сприймає людина об’єкт.

3. Освітленість об’єкта.

Отже, сприймання людини залежить як від суб’єктивних, так і об’єктивних умов. Сприймання – це суб’єктивний образ об’єктивного світу. Сприймання є і у тварин, але воно якісно різниться від сприймання людини. Сприймання людини суспільно обумовлене. Воно опирається на історично надбаний досвід людей, зафіксований в мові. За допомогою мови людина називає об’єкти, розчленовує та класифікує їх. В наслідок цього сприймання набуває нової якості, воно стає осмисленим. Слово, звичайно, не може замінити знань особистості, взятих з її безпосереднього досвіду. Але воно є засобом упорядкування, узагальнення цього досвіду. Без називання словами предметів і явищ, їх сприймання людиною набуває поверхового, дифузного характеру.