2017-11-01
2254
Сприймання людини можна розглядати як своєрідну дію, спрямовану на обстеження об’єкта і на створення його образу, копії. Воно стає особливою, перцептивною дією, спрямованою на побудову образу потрібного об’єкту.
Суттєвим компонентом у сприйманні є моторні процеси. До них відносяться рухи рук, які ощупують предмет; рухи очей, які слідкують за контуром предмету; рухи гортані, які відтворюють звуки.
Велику роль відіграють моторні компоненти для дотикового аналізатора. Рука людини, яка рухається (ощупує предмет), може визначити форму, розміри предмету. Психологи вивчали особливості рухів руки дітей. Виявляється цим рукам потрібно навчатися. Так, психолог Мухіна пропонували дітям дістати рукою з чарівного мішечка таку іграшку, яка стоіть на столі. Діти трьох років не знаходили подібної іграшки, бо не вміли ощупувати її. Вони лише похлопували по ній всією долонею. Діти 4-х років ощупували іграшку всією рукою. Діти 5-6 років ощупували предмет пальцями.
В психології детально вивчені рухи очей. Вони нагадують рухи рук, які ощупують предмет, виявляючи особливості його форми, величини. Рука вчить око своїм прийомам ощупування. Рухи очей можна фоторгафувати і піддавати аналізу. Вивчення цих рухів при сприйманні об’єктів різної складності показала, що вони необхідні для утворення образу предмета, виправлення тих відхилень відображення від дійсності, які природньо виникають за законами фізичної оптики, вироблення здатності очей бачити предмети такими, якими вони є в дійсності. Спочатку рухи очей мають розгорнений, хаотичний характер, потім вони згортаються, упорядковуються, стають більш економними. (Використати таблицю). Рухи очей діляться на дві групи: 1) пошукові, установчі, коригуючі. За допомогою цих рухів іде пошук об’єкту, установка ока в початковій позиції, корекція цієї позиції; 2) гностичні рухи, за допомогою яких будується образ, вимірюються просторові характеристики об’єкта, іде впізнавання відомих об’єктів.
В діяльності зорового аналізатора виділяють макро- і мікрорухи. Макрорухи поділяються на плавні та саккадичні (стрибкоподібні). Саккадичні рухи розмежовуються фіксаціями і фіксаційними паузами. В момент фіксації людина отримує 90-95% інформації.
Образи сприймання даються людині не зразу, а виробляються, перебудовуються під впливом умов життя. Спостереження над сліпонародженими, яким зір був повернений в зрілому віці, показують, що вони не можуть зразу сприймати об’єкти. Цьому потрібно навчатися. Наведемо приклад. Людина осліпла в 10 місяців, її повернули зір в 51 рік. Спочатку вона нічого не бачила, крім розпливчатих плям. Поступово зір відновлювався, але людина так і не навчилась читати очима. Через рік після повернення зору не могла намалювати складний предмет, якщо спочатку не ощупувала його руками.
Отже, сприймання – це система перцептивних дій, спрямованих на створення образу об’єкту. Оволодіння цими діями вимагає спеціального навчання і досвіду.
Вчені виділяють 4 етапи перцептивних дій:
1 етап. Виявлення об’єкту.
2 етап.Розрізнення об’єкту (це машина, а не поїзд).
3 етап. Ідентифікаціф об’єкту (ототожнення образу об’єкту з чимось відомим). 4 етап. Впізнавання об’єкту.
Якщо людина сприймає відомий предмет, то наступає миттєве впізнавання, тобто сприймання зливається з впізнаванням, а перших три етапи займають мікроінтервали.
Психологи (П.Зінченко і ін.) провели досліди: за допомогою спеціальних окулярів стабілізували зображення на сітківці ока. Якби людина не рухала оком, а зображення на сітківці залишалось стабільним, не рухомим. Спочатку, 2-3 хв. досліджуваний нічого не бачить. Потім наступив ефект переадаптації і він почав сприймати оточуючий світ. Але це сприймання не завжди було адекватним (відповідним, правильним). Виникали образи об’єктів, які насправді не діяли на аналізатори, досліджуваний не міг розрізнити плоский предмет від об’ємного, рухомий від нерухомого, не міг регулювати свою поведінку, не міг орієнтуватися в різних в різних ситуаціях. Це ще раз свідчить про те, що моторика (рухи) наших аналізаторів відіграють велику роль у формуванні образів об’єктів і що сприймання не є пасивним відображенням об. Дійсності.
Отже, сприймання – це активна перцептивна дія, спрямована на створення правильних образів об. дійсності, на регулювання своєї поведінки, на орієнтацію людини в середовищі.
