Начитка нового матеріалу (35-36)

Соціально-економічні процеси в Україні у другій половині 1990-х років

Основні тенденції розвитку економіки у другій половині 1990-х років. Пошуки шляхів стабілізації на початку XXI ст. Здійснення аграрної реформи. Включення населення у ринкові відносини.

11 жовтня 1994 р. новий президент України Леонід Кучма виступив у Верховній Раді України із головними напрямами оздоровлення соціально-економічної ситуації в країні. Окрім низки реформ, Кучма запропонував українській економіці стати відкритішою для світу і вболівав за входження її у світове співтовариство, сподівався на залучення іноземних інвестицій. Кучмі вдалося стабілізувати фінансову систему, у 1996 р. Україна вже мала свою національну валюту – гривню, знизилася інфляція, зросла довіра населення до банків. Новий курс передбачав також відродження виробництва, впровадження нових методів господарювання, зокрема, в агропромисловому секторі. У 1999 р. було зрештою визнано, що колгоспи себе не виправдали. Почалося розпаювання землі між селянами.

На кінець 1990х років в Україні було завершено формування власної податкової, фінансової, митної та інших систем, а населення активно стало підключатися до ринкової економіки. Розвивалося підприємництво. Україна здійснила перші кроки до інтеграції української економіки у європейський та світовий економічний простір.

Демографічні зміни. Соціальна диференціація суспільства. Міжнаціональні відносини.

За 1990-ті роки чисельність населення України зменшилася з 52,2 млн. осіб до 49,5 млн. осіб. Нестача роботи у містах повертала людей до сіл. Водночас спостерігалася тенденція виїзду людей за кордон із метою трудової міграції. Помітними стали явища зниження народжуваності та “старіння нації”.

Ринкова економіка природно породила диференціацію суспільства. Реальною стала прірва між заможними українцями та їх “менш успішними” співгромадянами. Тут потрібно зажувати, що саме нецивілізоване становлення ринкової економіки призвело до неможливості становлення в незалежній Україні “середнього класу”, як головного постачальника людей у владу та ініціатора реформ.

Самостійність України не означала одностайності у її національних відносинах. На ключових позиціях намагалися залишитися росіяни, яких на початку 1990-х років було в Україні понад 11 млн. осіб. Але потрібно зауважити, що законодавство нашої держави про національні відносини, ухвалене в 1992 р., було розроблено на основі найвищих стандартів світу. У 2000 р. в країні діяло 450 національно-культурних товариств меншин, 25 з яких мали всеукраїнський статус. Свою ідентичність та культуру отримали можливість зберігати та розвивати росіяни, білоруси, вірмени, греки, євреї та інші національності.

НАЧИТКА НОВОГО МАТЕРІАЛУ (Пари 37-40)

С. 630-638 підручника О.Д. Бойка. І сторія України Навчальний посібник, 2005. Київ: “Академвидав”

С. 346-355 підручника Ф.Г. Турченка Новітня історія України. (1939-2001).11кл, 2001. Київ: “Генеза”