Церква Різдва Пресвятої Богородиці (с. Верхнє Висоцьке)

Перша згадка про село Верхнє Висоцьке датується 1430 роком.

Тут був прадавній монастир як філія Лаврського. Лаврський монастир постав у 1270 році. Коли засновано монастир у Верхньому Висоцькому — невідомо. Відомо лише те, що у 1744 році його було закрито через нечисленність ченців. Неофіційно монастир проіснував до 1939 року.

У селі від давніх часів було два храми. В центрі села розташовувалася дерев’яна церква від 1707 року, яка згоріла 15 лютого 1885 року. У 1890 році збудовано нову муровану церкву, фундатором будови якої був уродженець села, одеський купець Василь Верега Височанський-Петрушевич. Проект триверхої споруди виконав львівський архітектор Іван Левинський. Будівничий Мечислав Білявський відійшов від проекту і звів її одноверхою. Мулярські роботи виконав Франц Ланцуцький, іконостас — роботи сницера Сокульського.

Від 1507 року у горішньому кінці села згадується мурована церква. Церкви з датою 1212 р. в архівних документах не виявлено. Проте це зовсім не означає, що її не існувало.

Здавна в селі Висіцькі Вижні, що на трасі Руський путь, постала мурована однодільна церква, яка мала й оборонне значення. Про це свідчать стіни кам’яної кладки понад 1 м завтовшки, високі, з маленькими високо поставленими віконечками. І сталось то за князя Романа Мстиславовича (батька Данила) у 1212 році. Ця дата зафіксована на підвіконнику церкви Пресвятої Богородиці села Верхнє Висоцьке. Люди в селі постійно переповідали, що їхня церква старша за Львів (1256), а довести це не могли. Казали, що був напис, а де саме, ніхто не знав, бо він є замальований. А у 2001 році, напередодні свята Воскресіння Христового, у храмі робили генеральне прибирання і один із служників, витираючи порох на підвіконнику вівтарної частини храму, побачив напис. Через бетон проступали церковнослов’янським шрифтом писані цифри «1212».

Місцевість, де стоїть ця церква, є знаковою. Поруч протікає Стрий, і зовсім близько у нього впадає Даничин потік. Це те місце на трасі Руський путь, де проходили і зупинялись на відпочинок князі Роман, Данило і Лев. Особливо запам’ятався місцевим жителям Данило. Він зупинявся завжди в одному місці, спілкувався з людьми, тому й назвали люди потік, де зупинявся князь Данило, — Даничин (місцеві вимовляють цю назву як Даничат потік). Князь Данило сам, а пізніше з сином Левом, досить часто тут бував, коли «ходив на угри», адже угорський король був йому сватом, а Левові — тестем. Вони на кілька днів зупинялись у цій місцевості, бо попереду — багатокілометровий підйом і треба було дати відпочинок коням і людям. Очевидно, тут був княжий остріг.

Пізніше село розрослось і однодільна церковця вже не задовольняла потреби села, то й збудували у 1507–1509 рр. нав і бабинець. Церква тут і під такою датою згадується у шиматизмах, а також у «Списі галицьких парохій ХІІ–ХVІ ст.», складеному 1939 року фахівцями Львівської духовної академії. Тільки тут ця церква значиться під датою 1513. Очевидно, це дата посвячення храму. Коли добудували нав і бабинець, то і вмонтували у будову досить великі хори, які накрили собою увесь бабинець, зробивши його двоярусним. Притвор добудовано у 1800 році за матеріальної підтримки Перемишльського єпископа Ієремії Устрицького. Добудований притвор став логічним завершенням будови храму, і тут будівничі демонтувати хори над бабинцем не наважились, бо бачили, що вони — не тільки місце для півчих, а й кріплять собою стіни усієї споруди.

Так тут і досі збережено двоє хорів. Під час ремонту 1891 року розібрано дзвіницю над бабинцем та встановлено суцільне двосхиле, шатрової форми перекриття над добудованими конструкціями (нав, бабинець, притвор).

Біля храму зберігся прадавній мурований склеп, у якому ченці зберігали продукти.