Передумови формування Українського театру. Народні думи і пісні

№22

Культура України в роки війни.

Книги Лаврської Друкарні.

№21

Освіта. Вища школа. Наука. Література. Театр. Музика у 30-ті роки ХХ ст.

См. 19.2

Лаврська друкарня заснована в 1599 р.

Києво-Могилянська академія - в 1632 р. школа Київського братства, заснована в 1615 р., об'єднана з Лаврською школою, заснованою в 1631 р. Друкарня - працювала на академію.

Великої слави зажили українські художники-графіки Олександр та Леонтій Тарасовичі. У 1702 р. в Києві вийшов друком "Києво-Печерський патерик" із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича. Неперевершеним гравером був Іван Щнрсь-кий. У гравюрах цього майстра складні рослинні орнаменти поєднуються з античними, глибоко символічними сюжетами й реалістичними зображеннями. Так у графіці втілювалися закони мистецтва бароко.

Театр і музика ХVІІ ст-ХVІІІ. Основою українського театру стали народні ігри й обряди, в яких драматична дія поєднувалась з діалогами, співами, танцями, перерядженням тощо. Театралізовані видовища ("Коза", "Піп і смерть") відбувалися на майданах і ярмарках, збирали багато глядачів серед селян, міщан, козаків, шляхти.

В Острозькій школі, Київському колегіумі, братських школах влаштовувалися свої театралізовані вистави - так звані шкільні драми. Ставилися драматичні твори на релігійні або міфологічні теми. Акторами виступали здебільшого учні й студенти. Серед таких вистав були відомі на той час дрйми невідомих авторів- "Слово про збурення пекла", "Трагедія руська", а також "Роздуми про муки Христа, спасителя нашого" Іоаннікія Волковича. В антрактах драм ставилися комедійні інтермедії (п'єси-вставки) на побутові теми.

У той час виник і вертеп - ляльковий театр. Вертепи відбувалися у спеціально зробленій двоповерховій дерев'яній скрині: вистави на верхньому поверсі на релігійні сюжети, а на нижньому - з народного життя. Вертеп користувався популярністю у дорослих і особливо у дітей.

Українська музика розвивалася на народній пісенній основі - піснях і думах, що супроводжували працю й дозвілля, а виконувалися на різноманітних інструментах: цимбалах, "сопілках, скрипках, бубнах, бандурах, балалайках, лірах тощо. Скрипалі, лірники, бандуристи, кобзарі користувалися в народі глибокою пошаною. В музиці відкривалася душа українського народу. У церквах під час релігійних свят і обрядів тоді широко побутував хоровий спів. Професійна музика залишалася виключно церковною.

У братських школах вивчалася теорія музики й співу за рукописними нотними збірниками. У школах створювалися і хорові капели. Такі ж капели існували в маєтках власників для панських розваг: пісні виконували талановиті селянські співаки. Серед народних мас популярними були танці: козачок, гопак, метелиця, веснянка тощо. Піснями і музикою супроводжувалися військові походи козаків Запорозької Січі. їхніми вірними друзями були сурми, труби, котли, тар-бани, кобзи, а серед козаків знаходилися виконавці пісень і дум. Дуже популярною серед простих людей була пісня "Ой, на горі да женці жнуть" про козацького гетьмана Петра Сагайдачного.

У Києві, Львові, Кам'янці-Подільському та інших містах з'явилися музичні цехи, що обслуговували населення на весіллях, святах, при зустрічі гостей, інших урочистостях.

Пісня і музика давали наснагу народові в його нелегкому житті і" праці, тривалій і тяжкій визвольній боротьбі.

Основатели украинского профессионального театра - Марк Кропивницкий, Иван Карпенко-Карый, Панас Саксаганский, Николай Садовский и Мария Заньковецкая - были прежде всего художниками-гражданами. Они видели в театральной сцене трибуну социального, эстетического и этического воспитания масс. Повышению гражданской роли украинского театра содействовало и то, что в годы первой демократической революции он наконец-то избавился от официальных репертуарных ограничений и получил возможность наряду с популярным украинским репертуаром ставить спектакли на украинском языке по пьесам мировой и русской драматургии (Шекспира, Шиллера, Гольдони, Ибсена, Островского, Толстого, Чехова).

В 1907 году Н.Садовский основал в Киеве первый в Украине стационарный украинский театр. На следующий год в нем торжественно было отмечено 25-летие сценической деятельности гениальной украинской актрисы М.Заньковецкой. По сравнению с другими театрами Киева, стационарный украинский театр установил для себя самые дешёвые билеты, организовывал выездные спектакли в селах, чем быстро завоевал славу театра "для мужиков и плебса". Екатеринославский любитель - кинооператор Д.Сахненко экранизировал спектакли этого театра - "Наталку-Полтавку" и "Наймичку". Этим было положено начало украинского художественного кинематографа.

Положительным приобретением в репертуаре театра Садовского были музыкально-драматические произведения прогрессивных украинских и братских славянских и западноевропейских композиторов. На высоком идейно-художественном уровне осуществлялись и оперные спектакли; "Запорожець за Дунаем" С.Гулака-Артемовского, "Наталка-Полтавка", "Чорноморці", "Утоплена", "Різдвяна ніч", "Енеїда" Николая Лысенко, "Катерина" Н.Аркаса, "Роксолана" М.Сичинского, "Галька" С.Монюшка, "Проданная невеста" Ю.Сметаны, "Сельская честь" П.Масканьи (достаточно характерно, что все эти оперы были на темы из жизни простого народа). Спектакли театра Садовского не только жанрово разнообразили его репертуар, но и развивали лучшие национальные черты украинского сценического искусства, в котором органично соединялось драматическое и музыкально-вокальное искусство.