Березневі статті Богдана Хмельницького

УКООПСПІКА ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ Кафедра історії Уктраїни і політології. Реферат на тему: "Березневі статті Богдана Хмельницького" Виконала: студентка групи Любов Миронівна Керівник: Галюк Віктор Григорович м. Львів 1998 р. План. 1. Вступ. 2. Суперечність Переяславської Угоди. 3. "Березневі статті" - важливий правовий документ. 4. Висновок. 4. Література. 1. Вступ. В історичній науці і до цього часу нема сталої думки, щодо характеруПереяславського договору. Сучасники вважали, що це був договір, якийжодною мірою не порушував суверенних прав України. Першими зрозуміли це вМоскві, для якої Україна була окремою державою. В "Статейному списку"боярина Батурліна протиставляеться "Московское государство и войскаЗапорожского Украина". Заява московського уряду про те, що Ян.-Казімір"клятву свою на чем присягал, переступил, а подданных, вас тем отподданства учения, вміщеносвободним", підтверджуе, що московський урядвизнав Україну в момент укладення договору свобідною державою. Вофіційному советському виданні документів, що стосуються Переяславськоїугоди, вміщено 10 листів Хмельницького в яких просив він московський уряддопомогти у боротьбі з Польщею. Майже всі ці листи редактори називаютьпроханням про "включение Украины в состав России" або про "воссоединение".Аналіз цих документів показуе щось інше. В деяких листах Хмельницький писаву неясних виразах про своє бажання, щоб цар був для України "государем ицарем, яко православное светило", або "царем, и самодержавцем был. " Впізніших документах йде мова тільки про військову допомогу прийняття "підвисоку руку", "ратню руку помочі" і т. ін. Московський уряд вважав, щодоговір з Україною був дійсним тільки за життя Богдана Хмельницького, іпоновлював із кожним наступним гетьманом, дещо змінюючи, але завждиназиваючи акт 1654 року договором. 2. Суперечність Переяславської Угоди. В Уркаїні твердо знали, що Переяславсько-Московський договір не позбавлювїї суверенних прав. Договір цей зафіксував союз з Москвою на добровільнихзасадах, звільняв Україну від підлеглости Польщі. 1655 року БогданХмельницький казав польскому послові, Станіславові Любовицькому: ‘я ставуже паном всіеї Русі і не віддам її нікому". Тут характерний вираз "уже",септо після договору з Москвою. Доказом незалежності України були численнісоюзи, що їх укладала вона після 1654 року з різними державами. Традиціящодо характеру Переяславсько-Московського договору залишалася Українідовгий час. Пилип Орлик у "Виводі прав України" дав блискучухарактеристику Переяславської угоди: "насильнішим і найпереможнішимаргументом і доказом суверенности України - урочистий союзний договір,заключенний між царем Олексієм і "станами" України. Цей такий урочистий ідокладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, назавждиустановити спокій, вольності й ладна Україні. Не зважаючи на такеодностайне розуміння сучасниками суті угоди України з Москвою,історіографії не лише в московській, але й в українській і досі невстановленно твердої оцінки про те, що саме являло собою ця угода. Заразіснує кілька поглядів на цю угоду: 1. Унія Ураїни з Москвою. 2. Васалітет. 3. Пропекторат. 4. Псевдопротекторат. 5. Мілітарний союз двох держав. Такого ж типу були договори, що їх укладав Хмельницький з Кримом,Туреччиною. Григор Орлик писав: "Хмельницькій прийняв опіку московськогоцаря для краю і нацїї з усіма правилами вільної нації. Хмельницький розумів, що для успіху повстання необхідна підтримка іззовні.Відтак він дедалі більше уваги звертав на зовнішню політику. Першу своюдепломатичну перемогу гетьман здобув, залучивши до союзу з козакамикримських татар. Але цей союз виявився ненадійним. До того ж він нерозв’язав ключової для Богдана Хмельницького проблеми взаємин між Україноюта Річчю Посполитою. Спочатку гетьман ще не був готовий до ціловитогорозриву. Метою його стосунків із Річчю Посполитою, гнучким представникомякої був великий православний магнат Фадам Кисіль, полягала в тому, щобздобути автономію для українського козатства, шляхом перетворення його наокремий і рівноправний стан Речі Посполитої. Але вперта нехіть шляхтивизнати колишніх підданих рівними собі в політичному відношенні виключаламожливість досягнути цієї мети. У сучасної людини, для якої національний суверенітет є чимось цілкомприроднім, виникає питання, чому Хмельницький не проголосив Українунезалежною. Під час повстання й справді пішов поголос, що він хочевідновити "давньоруське князівство " чи навіть планує утворити окреме"козацьке князівство ". Можливо, ці ідеї й розглядались, але здійснити їх затаких обставин було б неможливо. Як показали безперервні війни, козакихоч і завдавали полякам тяжких поразок, однак не могли постійно протистоятинеодноразовим намаганням шляхти відвоювати Україну. Для забезпеченнятривалої перемоги над помилками Хмельницький потребував надійної підтримкивеликої чужеземної держави. Звичайною платою за таку допомогу була згодана те, щоб визнати зверхність правителя, який її надавав. Головнимпоштовхом до повстання виступало прагнення народних мас позбутисясоціально-економічних лих і для багатьох українців те, як ці проблемивирішувати - при своїй владі, чи чужій - було справою другорядною. Нарештіу Східній Європі суверенітет тоді ототожнювався не з народом, а з особоюзаконного монарха. З огляду на те, що за всієї популярності та влади,Хмельницький не мав такого визнання, він вимушений був знайти для Українизверхнина, який його мав. Тут не стояло питання про самоврядування України,бо українці вже здобули його. Їхньою метою було знайти монарха, що міг бизабезпечити новосформовану й автономну суспільству законність і захист. На думку Хмельницького, зручним кандидатом на роль захисника і покровителяУкраїни на міжнародній арені був турецький султан. Він був достатньомогутнім для того, щоб відбивати у поляків бажання нападати на Україну, йводночас надто віддаленим, щоб відкрито втручатися в її внутрішні справи.Відтак, у 1651 році після обліку посольствами оттаманська Порта формальноприйняла своїми васалами гетьмана та Військо Запорізьке на таких же умовахзверхності, що їх мали Крим, Молдавія та Валахія. Проте через поширенусеред українців ненависть до "бугорманів" та внутрішні зміни в самійотаманській Порті ця угода так і залишилась нездійсненою. Значно популярнішим кандидатом на роль попровителя України був православнийМосковський цар. З початку повсстання Хмельницький вмовляв царя в ім'яспільної для них православної віри прийти на допомогу. Але Москвареагувала надзвичайно обережно. Зазнавши тяжких втрат у недавній війні зПольщею, московити воліли почекати. Проте у 1653 році, коли українцістали погронзувати, що віддадуть перевагу таманському варіанту, московитине могли більше зволікати з рішенням. Цар Олексій Михайлович скликавЗемський собор, який вирішив, що заради православної віри й святої церквиБожої, государеві слід прийняти їх під високу руку. Приймаючи це рішення,московити також сподівались відібрати деякі захоплені Польщею землі,використати Україну як буфер проти оттаманської імперії і взагалі розширитисвої впливи. В останні дні 1653 р. московське посольство на чолі з боярином ВасилемБутурліним зустрілося з гетьманом, його полковниками та генеральним штабомВійська Запорізького в Переяславі, біля Києва 18 січня 1654р. Хмельницькийскликав раду козацької верхівки, на якій було ухвалено остаточне рішенняпро перехід України під зверхність царя. Того ж дня було скликано людей наміський майдан, де у своєму виступі гетьман наголосив на потребі Укріїни уверховному володарі, назвав 4-х потенційних кандидатів на цю роль: 1. польского короля, 2. кримського хана, 3. турецького султана, 4. та московського царя, й заявив, що найкращим для цьогго є православний цар. Задоволений тим, щовибір упав на православного царя, натовп схвально відгукнувся на промовугетьмана. Тоді Батурлін, Хмельницький та присутня козацька старшинаввійшла до міської церкви, щоб скріпити це рішення спільною присягою. Та несподіваний випадок завів справу у глухий кут. За прийнятою у Польщітрадицією Хмельницький сподівався, що присягатимуть обидві сторони, -українці заприсягнуть на вірність цареві, а той пообіцяє боронити їх відполяків та шанувати їхні права й привілеї. Але Батурлін відмовивсяприсягати від імені свого монарха, що на відміну від польського короля -цар є монархом і соводержавцем і не присягає своїм підданим. Роздратованийвідмовою Батурліна, Хмельницький гордо вийшов з церкви, погрозивши взагаліскасувати угоду. Проте Батурлін уперто стояв на своєму. Нарешті побоючисьвтратити підтримку царя через, здавалося би, простісіньку формальність,Хмельницький погодився всеж таки дати клятву. Незабаром після того по 117 містах України було розіслано царськихурядників, перед якими 127 тисяч люду заприсягли на вірність цареві ОлексіюМихайловичу. та його наступникам. Сповнений драматизмуінцендент упереяславській церкві висвітлив відмінність політичних цінностей і традиційз якими обидві сторони підійшли до укладення угоди. Та попри всі цірозбіжності підписання Переяславської угоди стало поворотним пунктом вісторії України, Росії та всієх Східної Европи. Раніше ізольована івідстала Московія зробила гігантський крок уперед на шляху перетворення навелику державу. А доля України в усьому - доброму і лихому - невід'ємнопов'язаною з долею Росії. 3. "Березневі статті" - важливий правовий документ. Юридично оформили рішення Переяславської угоди і визначили відноснеавтономне, політичне і правове становище України в складі Російськоїдержави, так звані "березневі статті". Вони були одним з найважливішихправових документів в українській історії. Цей акт було створено в березні1654 року під час перебування у Москві українського посольства на чолі згенеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним та переяславським полковникомП. Тетерею. Посольство подало 14 березня 1654 року царським чиновникамсвій варіант договірних умов, який складався з 23 пунктів (статей) і діставу літературі назву "Просительські статті". В ході переговорів українськасторона змушена була переформулювати свої вимоги і 21 березня 1654 рокуподати новий текст, власне "Березневі сатті" (інші назви - "Статті БогданаХмельницького", "Березневі статті Богдана Хмельницького", "Статті військаЗапорізького"), який складався вже лише з 11 пунктів. Ці умови, які булиоформлені у вигляді прохань-челобитних до царя, дістали схвалення царя ібояр. В них передбачалося: 1. стаття 1 - право українців обирати старших із свого гурту і саме через них вносити податки до царської казни; 2. стаття 2 - розміри платні від царського уряду козацькій старшині; 3. стаття 3 - пожалування козацькій старшині млинів "для прогодовання"; 4. стаття 4 - розміри витрат казни на козацьку артилерію; 5. стаття 5 - право Війська Запорізького мати дипломатичні зносини з іншими державами, крім Туреччини і Польщі; 6. стаття 6 - затвердження маєтків київського метрополита; 7. стаття 7 - надіслання російських військ під Смоленськ; 8. стаття 8 - надіслання російських військ на польский кордон; 9. стаття 9 - розміри платні козацькій старшині, про яку не йшлося у статті другій, та рядовим козакам; 10. стаття 10 - наказ донським козакам не порушувати миру з Кримським Ханством, доки воно буде союзником Війська Запорізького; 11. стаття 11 - забезпечення порохом і провіянтом козацький залог у фортеці Кодан і у Запорізькій Січі. Окремо після всіх статей визначалась загальна щільність козацького війська(реєстр) у 60 тисяч осіб, а також, що українці самі між собою розбірзроблять: хто буде козак, а хто буде мужик. Разом із затвердженням "Березневих статей" російський цар 27 березня 1654року видав українським послам жалувані грамоти: 12. про прийняття України до складу російської держави, підтверження прав і вольностей її населення, відпуск із Москви українських послів і посилку гетьману військової печатки; 13. про збереження прав і вольностей гетьмана Богдана Хмельницького і всього Війська Запорізького; 14. про передачу Чигиронського староства на гетьианську булаву. В цих трйох грамотах було задоволено майже всі вимоги, що містились у"Просительських статтях", але не увійшли у "Березневі статті". Зокремабуло передбачено непорушність "давніх прав", збереження на Україні власногосудоустрою, право козаків самостійно обирати гетьмана по давньому звичаю,закріплення за козаками і ії нащадками належних ії маєтків, тощо."Березневі статті" і доповнюючі їх царські грамоти разом розглядаються якдоговір України з Росією. Оригінали всіх зазначених документів незбереглися, але зміст їх не викликає сумніву, оскільки до нас дійшло рядперекладів, чорнеток, робочих записів московських чиновників та іншихджерел. Умови договору з російським царем після обрання кожного нового українськогогетьмана перезатверджувалися у так званих "гетьманських статтях".(Переяславських статтях 1659 року, московських статтях 1665 року, Тухівскихстаттях 1669 року, Коломацьких статтях 1687 року, Решетилівських статтях1709 року і інших). Через конфлікти, що пізніше виникали між росіянами та українцями, оцінкаугоди, яка поєднала їхні країни, була предметом частих суперечок учених.Справа ускладнювалася тим, що оригінальні документи втрачені, зберіглисялише неточні копії чи переклади. До того ж російський археограф ПетроШафранов доводить, що навіть ці копії сфальцифіковані царськимипереписувачами. Загалом пропонувалося п’ять основних тлумаченьПереяславської угоди. На думку російського історика права ВасиляСергеєвича який помер 1910року угода являла собою персональну унію міжМосквою та Україною, за якою обидві сторони мали спільного монарха,зберігаючи кожна свій окремий уряд. Інший фахівець із російського права Микола Дьяконов доводив, щопогоджуючись на"особисті підкорення"царенів, українці безумовнопогоджувались на поглинання їхніх земель Московським царством, і тому цяугода була "реальною унією". Такі історики, як росіянин Венединт Мякотін таукраїнець Михайло Грушевський вважали, що Переяславська угода була формоювасальної залежності, за якої сильніша сторона цар погоджуваласязахищати слабину українців, не втручаючись в її внутрішні справи,українці ж зобов'зувалися сплачувати цареві податки, надавати військовудопомогу і т. д. Інший український історик - Вячислав Лепинський - пропонує думку, щоПереяславська угода 1654 року була не чим іншим, як лише тимчасовийвійськовий союз між Московією та Україною. В. Лепинський також вказує насерйозні проблеми, які виникли у Хмельницького після підписанняПереяславської угоди, зокрема економічного характеру. Мова йде перш за все,про закріплення інституту приватної власності на землю, що була ознакоюекономічного і культурного ладу Західної Європи. Іншою такою проблемоюбуло утворення саме українського характеру цієї приватної власностіхарактеру лицарського, арестократичного зовсім чужого московськимтрадиціям, якщо "В поняттях московських, пише В. Лепинський, -царська земля"жалуєшся" царем на службу йому і могли відбиратися тоді, коли царевізаманеться. В європейських же поняттях Війська Запорізького земля предків,"кров’ю предків заслужена", належить рицарському козацькому родові і ніхтоне має права від нього відбирати, навіть тоді, коли за малолітством дітейпорядкує вдова. Складним було і політичне становище України післяПереяславської угоди. З одного боку Україна під впливом західноїєвропейської цивілізації виробила уклад згідно хліборобського, осілогожиття. З другого боку - Переяславська угода була направлена проти Польщі.А тому захищаючи Україну від польського натиску, Москва одночасно відривалаїї від заходу і ставала в залежність до сходу. З цією метою Хмельницькийнамагався унезалежати себе від агресивної політики Москви. Останнє тлумачуння Переяславської угоди стоїть осібно від інших. У 1954році під час пишних святкувань 300-річчя українського союзу в СРСР булооголошено щоправда, не винили, а Комуністичною партією Радянського союзу,що Переяславська угода стала кульмінаційним моментом у віковому прагненніукраїнців та росіян до воз'єднання і що воз'єднання цих двох народів булоосновною метою повстання 1648 року. За однією радянською теорією, величХмельницького полягає в його розумінні, що "порятунок українського народуможливий лише в єдності з великим російським народом". Щоправда, всередені 1980-х років принаймні один радянський вчений - МихайлоБрайчевський - піддав цей погляд сумніву що мало катастрофічний наслідокдля його кар’єри, однак для всіх радянських вчених підтримка партійноїінтерпритації угоди лишалося обов'язковою. 4. Висновок. Зараз, в наш час, немає точного визначення, точної оцінки Переяславськійугоді. Я являюся прихильником думки, що це був лише воєнний союз двохдержав, подібні союзи Україна укладала із Польщею із Кримським ханством ізіншими. Це яскраво доводить в своїх творах В. Лепинський. Такожкритиччно оцінюють так зване "воз’єднання" України з Росією відомі вчені ідослідники М. Грушевський, М. Брайчевський. Російська сторона використалацю угоду в своїх цілях. Україна була бухром між Москвою і Туреччиною і міжМосквою і Польщею. Так історично склалось, що від цього постраждалаУкраїна. Піжніше до 300-ліття Переяславської угоди у 1934 році вРадянському Союзі було урочисто оголошено цей договір "воз'єднання". Цебуло їм так вигідно, що вони не хотіли, щоб Україна отримала своюнезалежність, і щоб вона навіки залишалась колонією Росії. Отже, договір між Україною і Росією не був тим договором, про який мизвикли чути, живучи в Радянському Союзі. Це була угода, зокрема воєннаугода, двох рівних держав, на рівних основах. Але супереечки про Переяславську угоду ще будуть тривати і тривати, так якоригіналу договора немає! Література. 1. Бобровник С. В. та ін. "Основи держави і права", -К - 1993 рік "АН України". Інститут держави і права ім. В. М. Корецького.2. Гелей С. "Державницький світогляд В'ячеслава Лепинського" -Л - 1994 рік, "Центральна спілка споживчих товариств України", "Львівский торговельно-економічний інститут".3. Полонська- Василенко Н. "Історія України" -К -"Либидь" 1993 рік.4. Субтельний О. "Україна. Історія. ". -К -"Либидь" 1993 рік.