Теоретичні основи проектування світлової архітектури інтер’єрів

Для фахової організації природного та штучного освітлення приміщень необхідно знати, насамперед, особливості "функціонування" природного освітлення.

1. Природне освітлення характеризується певним порядком розподілу яскравостей у полі зору. Небо – верхня частина поля зору – має зазвичай найбільшу яскравість (найвища яскравість неба в зеніті), земля – нижня частина поля зору – як правило, найменшу яскравість. Об’єкти на горизонті характеризуються середніми яскравостями. Такий розподіл яскравостей в природі залишається "звичним" і для людини, яка знаходиться в інтер’єрі. Наприклад, стеля приміщення переважно білого чи світлого кольору, однак підлога білого кольору видається незвичною (неприродною).

2. Природне освітлення характеризується рівномірним розподілом освітленості (яскравості) на плоских поверхнях і нерівномірним – на криволінійних. Таким чином, природне освітлення навчило нас оцінювати форму через розподіл яскравостей її поверхонь і фактуру. Саме тому рівномірна яскравість в інтер’єрі асоціюється з площиною, нерівномірна – з криволінійною поверхнею.

3. Природне освітлення змінюється у широких межах і створюється направленим, розсіяним і відбитим світлом при різному їх співвідношенні. Відповідно контрастне освітлення в інтер’єрі з яскраво вираженими тінями і направленістю світлових потоків асоціюється з сонячним освітленням (хоча освітленість може бути незначною), а безтіньове – з світлом похмурого дня.

4. Направленість світла – ще одна особливість природного світла, завдяки якій архітектурний ритм супроводжується ритмом світлотіні. Це дуже важлива якість природного світла, без якої неможливо уявити собі композицію грецького храму чи багатоповерхового будинку, де ритму архітектури вторує ритм світлотіні. За аналогією, в інтер’єрі, якщо необхідно щоб він виглядав природно, світловий ритм повинен відповідати архітектурному ритму. Зауважимо, що під ритмом в архітектурі розуміють чергування будь-яких елементів просторової структури.

5. В різнохарактерному поширенні природного світла домінує напрямок зверху. Існує цікава зорова ілюзія спотвореного сприйняття форми, коли випуклі деталі на фотографії перетворюються в увігнуті, і навпаки. Така зміна сприйняття відбувається через звичку людини бачити світло, яке надходить зверху. Досить перевернути фотографію на 180˚, щоб переконатись в існуванні ілюзії. Світло, яке надходить знизу є "неприродним", тому ми можемо не впізнати свого лиця тільки через те, що воно освітлене знизу. Зір не привик до такого напрямку поширення світла. Саме тому будинок чи інтер’єр освітлений зверху, викликає почуття природності; освітлений знизу – дає ефект театральності, незвичності.

6. Природне освітлення характеризується усталеною контрастністю освітлення для різних регіонів Землі, яке створюється сонячним промінням. Контраст, який створюється світлотінню, це не тільки один із чинників видимості деталі, а насамперед естетична категорія; в її основі покладена гармонія між звичними для ока природними контрастами і контрастами, що виникають у створеному людиною предметному середовищі. Звичка до певних природних світлових контрастів не покидає людину і в просторі інтер’єру.

Таким чином, всі прийоми штучного освітлення, не дивлячись на їх різноманітність, можна розбити на дві групи. До першої групи відносяться такі, в яких розподіл яскравостей в інтер’єрі асоціюється з природним, до другої, - в яких розподіл яскравостей підпорядковано принципу "театрального" ефекту.

В залежності від призначення приміщення і вимог до освітлення вибирається та чи інша система освітлення Система прямого світла загалом характеризується розподілом яскравостей, який відповідає "театральному" ефекту (темна стеля, світла підлога, різкі світлотіньові контрасти). Система переважно відбитого світла створює протилежний розподіл яскравостей, близький до природного освітлення (світла стеля, темна підлога). Система розсіяного освітлення вирівнює співвідношення яскравостей в інтер’єрі й розглядається як комбінація двох перших систем. Зазвичай, система прямого світла виявляється найбільш економічною, система відбитого світла – вимагає більше витрат.

Розподіл світлових потоків у різні частини приміщення не тільки створює характер світлотіні предметного оточення, але й сприяє сприйняттю простору інтер’єру у цілому. При домінуванні у просторі інтер’єру відбитого світла тіні не мають чітких границь, і здається, що вони взагалі відсутні. В естетичному аспекті такий розподіл світла надає інтер’єру м'якість, деяку монотонність, приглушує тектоніку й пластику. Навпаки, пряме освітлення, завдяки глибоким тіням, сприймається різким, контрастним. Інколи при виявленні тектоніки і пластики інтер’єру необхідно ліквідувати надто високий світловий контраст між глухими ділянками стелі (стін) і світловими прорізями чи поверхнями, що світяться, і створити м'яку світлотінь, що надає виразність об'ємним деталям. У цьому випадку використовують систему розсіяного світла (поєднання прямих і відбитих потоків світла).