Вимоги до проектування світлового середовища громадських будівель

1. Освітлення адміністративних приміщень

В інтер'єрах громадських будівель при влаштуванні штучного освітлення універсальним є поєднання розсіяного, прямого й відбитого світла. Найбільш комфортним видом штучного освітлення вважається відбите світло. Потоки відбитого світла, менш інтенсивні, створюють незначний світлотіньовий контраст на поверхнях форми, дуже рідко спричиняють засліплення зору, не створюють світлового дискомфорту у просторі інтер’єру. Щоб зменшити яскравість джерел світла в сучасних світильниках застосовують пристрої відбиття та розсіювання світла. Світловий потік від цих світильників не попадає безпосередньо у поле зору, а відбивається на поверхню стелі чи стін а вже потім, відбиваючись від них, розсіюється в просторі приміщення. Шляхом багаторазового відбиття від внутрішніх поверхонь і предметів інтер'єру, світло створює в приміщенні комфортне й сприятливе світлове середовище.

Загально відомо, що освітленням можна візуально змінювати розміри приміщення. Щедро освітлене приміщення здається більшим від такого ж слабо освітленого приміщення, особливо коли поверхні приміщення добре відбивають світло. Щоб візуально збільшити висоту приміщення необхідно інтенсивно освітити стелю та верхні яруси стін. Добре освітлена стеля завжди видається "легшою". Проте важливим є ще й спосіб освітлення. Якщо стеля рівномірно освітлена по всьому периметру, то видається, що вона неначе "відірвана" від стін, "парить" над ними. Однак люстра великих розмірів в центрі стелі, навіть при тому, що дає багато світла, завжди візуально зменшує висоту приміщення, тому краще застосовувати світильники вмонтовані у підвісні стелі. При цьому неважливим є сам дизайн світильника, а організація світлового середовища приміщення у цілому, яка розробляється разом з проектом.

 

2. Освітлення торгових залів

Торгові зали, за функціональним призначенням, можна віднести до групи виробничих приміщень. Однак завдання прийоми і засоби організації світлового середовища цих приміщень суттєво відрізняються від тих, які необхідно вирішувати при виборі системи освітлення виробничих приміщень промислових підприємств. Освітлення виробничих приміщень повинно відповідати характеру виробничого процесу й нормам освітленості на робочому місці, а психологічний аспект впливу світла на людину є лише додатковим чинником. В торгових залах значення цих двох чинників, що визначають якість освітлення, приблизно однакове. Освітлення торгових залів повинно не тільки забезпечувати оптимальні умови роботи працівників і у "найкращому світлі" демонструвати товари, але й створювати світлове середовище, в якому покупець почуває себе комфортно.

В торгових залах застосовується переважно суміщене освітлення. Навіть літом. у світлу пору дня, доводиться поряд із природнім освітленням застосовувати штучне: у торгівельних залах, підсобних приміщеннях, біля касових апаратів, у вітринах та інше.

Інтенсивність світлових потоків штучного світла у приміщенні не повинна бути рівномірною, щоб не створювалась ілюзія монотонності. Вітрини і стелажі, де виставлені товари, повинні освітлюватись інтенсивними світловими потоками. Стіни, підлога та інші конструктивні поверхні приміщення не вимагають високих рівнів освітлення. Стеля, до якої кріпиться велика кількість світильників, завжди є яскравішою у порівнянні з іншими поверхнями інтер'єру, що часто погіршує сприйняття всього простору торгового залу.

Для зменшення сліпучої дії світла електричних світильників, приховання інженерних мереж (електричні кабелі, короби вентиляції та інше) застосовують різні системи підвісних стель.

 

3. Архітектурні засоби організації світлового середовища храму

Світлотвірні, світлоносні, світловідбиваючі елементи просторового устрою храму, пов'язані зі світлом, складають комплекс прийомів і засобів організації світлового середовища церкви. Сталість існуючих засобів організації світлового середовища храму, які присутні в усіх типах української церкви і дійшли до наших днів, пояснюється тим, що у християнському храмі східного обряду найсуттєвішою є не естетична якість архітектонічної форми, світильника чи предмету богослужіння, а їх сакральна символіка, богословська й богослужбова сутність.

Наприклад, знаком-символом Божої присутності в просторі храму є купол – змістовний і архітектурний центр святині. Баня в українській церкві змінюється за формою і конструкцією, розмірами і матеріалами виготовлення, величиною світлового барабана, але незмінним є її простір і світло, що в ньому панує, виконуючи символічно-містичну, формотворчу роль. Завдяки баням, що здіймаються над корпусом святині, реалізується принцип домінування верхнього світла у її внутрішньому просторі. Світлова, активність купола – інтенсивність світлових потоків та рівні освітленості, які вони створюють на вертикальних поверхнях і горизонтальній площині під куполом, в основному залежить від висоти вікон у світловому барабані купола і їх кількості.

Рівномірне освітлення склепінь і куполів може зменшити їх виразність та відчуття глибини простору. Щоб такі форми асоціювалися з небом, необхідно, щоб яскравість поверхонь склепінь і куполів зростала від основи до вершини. Засобами тільки природного світла добитися цього не вдається, необхідне додаткове підсвічування знизу джерелами штучного світла. Цю роль частково виконують "павуки", що кріпиться до софіту склепінь і піднебіння центрального купола храму.

Ієрархія символіки просторів основного об'єму храму підсилюється різною інтенсивністю світлових потоків природного світла. Найвища концентрація світла у центрі святині, підкупольному просторі, особливо, у просторі світлового барабана купола підкреслює сакральну значимість центру храму і композиційну роль вертикальної осі.

Домінування природного світла у верхніх просторах храмів, ієрархічність освітлення внутрішнього простору святинь доповнюється штучним світлом. У центрі храму на вертикальній осі розміщують панікадило, обабіч менші свічники – полікандила, багато свічників у просторі святилища, завдяки чому низький рівень природного освітлення у нижньому просторі святинь компенсується системою штучного освітлення. Джерела штучного освітлення, виконуючи богослужбові функції, органічно доповнюють природне освітлення в архітектонічному і утилітарному аспектах.

Поєднання природного і штучного світла у великому цілісному просторі храму створює розсіяне освітлення, як комбінацію прямого і відбитого світла. Пряме природне світло від вікон світлового барабана купола і вікон у стінах святині створює чітку світлотінь. Світло штучних джерел має різну направленість: спереду, збоку, знизу і у меншій мірі зверху, пом'якшує світлотінь на внутрішніх поверхнях і формах храму. Багаторазове відбиття прямого світла від внутрішніх поверхонь храму також зменшує світлотіньові і колірні контрасти. Поєднання прямого, відбитого і розсіяного світла, при більшій його інтенсивності у верхньому просторі святині, створює м'яку світлотінь, надає виразність формам і об'ємним деталям.

Основні засоби організації природного світла у просторі церкви є вікна: у світловому барабані купола, вікна у стінах абсиди, вікна у стінах, що обгороджують центральний простір храму. Вони зазвичай мають малі розміри у порівнянні з площиною стіни, вертикальні. Інколи їх розміри дещо збільшуються, але ніколи настільки, щоб домінувати у стінах і просторі храму. Із світлотехніки відомо, що при рівній площині вікон їх форма суттєво не впливає на освітленість у даній точці приміщення, більш важливим є положення вікна відносно тієї точки. Ті з них, які підняті угору орієнтовані у зенітну область неба та дають більшу освітленість на горизонтальних і вертикальних поверхнях.

Вертикальні світлові прорізи на всю висоту нави, які часто використовуються в сучасній церковній архітектурі, суперечать богословській символіці стіни, яка у християнському храмі східного обряду розглядається як оберіг від зовнішнього світу, а вітраж на всю висоту стіни може перетворити замкнений, самостійний простір церкви у частину зовнішнього. Врешті, малі вікна підкреслюють величину, іноді грандіозність внутрішнього простору храму й монументальність будівлі. Однак при малих вікнах у просторі храму завжди існує дуже високий світлотіньовий контраст між поверхнями. Цю проблему вирішували шляхом розміщення вікон у два яруси в верхніх частинах стін, що створювало поступовий перехід від слабо освітленого низу до світлового барабана. В умовах дифузного неба, яке домінує у світловому кліматі України, між яскравою площиною вікна і малою яскравістю стін також існує високий контраст. Зменшення його добивались шляхом улаштування навколо вікна широких відкосів, під кутом до площини вікна, яскравість яких дещо нижча за яскравість самого вікна.

Традиційне богослужіння укладене задовго до винаходу газового або електричного освітлення і базується на використанні природного світла з додаванням світла лампад і свічок. Штучне світло у часі богослужінь, згідно богословських вимог, завжди присутнє у просторі української церкви. Засоби штучного світла, слід розрізняти за способом їх діяння згідно тієї ролі, яку виконує те чи інше джерело штучного світла в організації світлового середовища церкви. Одні із них – лампади, свічки – виконують богослужбову функцію, інші – електричні лампи – наділені утилітарною функцією освітлення храму, щоб забезпечити мінімальні умови зорового бачення.

Світло лампад і свічок, незважаючи на їхню малу інтенсивність, бере участь і у загальному освітленні храму. Їх положення у просторі храму строго локалізоване згідно богослужбових вимог. Ці джерела штучного світла, рухомі і нерухомі, утворюють структуру, між елементами якої існує закономірний стійкий зв'язок. Обсяг їхнього функціонування – центр храму, святилище. Інші джерела штучного світла, звільнені від строго регламентованих вимог, вільні розміщуватись у просторі храму так, щоб освітити весь простір. Вони, виконуючи прагматичні функції, творять систему штучного освітлення церкви, в якій положення кожного світильника не підпорядковане церковним правилам, а залежить від величини внутрішнього простору храму, окремих його частин і виду (типу) світильника. Місцеве освітлення для потреб окремих учасників Служби Божої: священика, диякона, регента може мати локальне положення.

Упродовж XX століття у системі штучного освітлення української церкви відбулися суттєві зміни. В усіх церквах гасові лампи і гасові світильники замінили світильники з електричними лампами. Електричне освітлення змінило характер загального освітлення святині і не завжди на краще. Проста зміна лампад і свічок у свічниках на електричні лампи розжарення спричинила виникнення ряду проблем в освітленні храму:1) зросла загальна освітленість храму, особливо у його нижчій частині, що призвело до вирівнювання освітленості поверхонь у верхньому і нижньому ярусах храму і зниження контрастності та ієрархічності освітлення храму загалом; 2) висока інтенсивність світлових потоків від електричних джерел освітлення спричинила часткову девальвацію світла лампад і свічок, які стали менш помітними на яскравому тлі щедро освітлених поверхонь храму, 3) висока яскравість вольфрамової нитки лампи розжарювання, яка у тисячу разів вища за полум'я стеаринової свічки, може викликати ефект засліплення і суттєво погіршити сприйняття фарбованих (позолочених) поверхонь храму. Натомість поміркована блискучість поверхонь, викликана світлом лампад і свічок, давала можливість уникнути монотонності і одноманітності яскравостей у полі зору спостерігача. Традиційні методи захисту надмірної яскравості джерела світла – тоноване скло, молочне скло та інші створюють монотонне, дифузне, безтіньове освітлення поверхонь храму.

В загальному випадку проектування систем електричного освітлення зводиться до вибору типу, потужності й спектру електричних ламп, типу та форми світильників; розміщення світильників у просторі храму так, щоб освітлення та яскравість його поверхонь відповідали художньому задуму архітектора чи дизайнера й богословським вимогам організації світлового середовища церкви. У кожному конкретному випаду організація електричного освітлення залежить від розмірів храму, системи природного освітлення, поліхромії стінових поверхонь, їх фактури та інше. Електричне освітлення може посприяти якнайкращому виявленню тектоніки інтер’єру, враховуючи деякі особливості зору – несучі конструкції сприймаються "легкими" й статично активними, якщо вони виглядають темнішими у порівнянні з поверхнями, що знаходяться між ними;.

В сучасному електричному освітленні храму слід використовувати різні типи світильників: прямого світла (міні прожектори), розсіяного світла і світлові панелі. Світлові панелі доцільно розміщувати у площині простінків світлового барабана купола, між вікнами у бокових стінах. Вони, окрім того, що повторюють характер освітлення, імітують структуру світлових прорізів природного світла.

Використовуючи світильники прямого світла – міні прожектори з рефлекторним відбиттям світла – одержуємо можливість додатково висвітлити окремі поверхні церковної будівлі: престол, ікони, фрески на стінових поверхнях та інші смислові елементи внутрішньої оздоби храму. Ці світильники необхідно розміщувати так, щоб їхнє світло не попадало безпосередньо в очі людям і не давало відблисків від ікон і образів; їх ховають за колони, стовпи, карнизи та інші конструктивні елементи інтер'єру.

Світильники розсіяного світла розміщуються у тих місцях храму де, традиційно, знаходились багато свічники, гасові лампи, настінні електричні світильники (бра). В сучасних церквах традиційні висячі багатосвічники ("павуки") у більшості випадків замінені на люстри з багатьма електролампами. Бажано застосовувати електричні лампочки малої потужності які своєю формою нагадують свічки. Ці світильники крім того, що частково зберігають традиційну структуру штучних джерел світла, скеровують світлові потоки від центру храму в усі боки, зменшуючи світлотіньові контрасти прямого світла прожекторів.

Для електричного освітлення верхніх ярусів храму можна застосовувати невелику кількість світильників відбитого світла., що скеровують світлові потоки угору. У місцях читання релігійних текстів: на аналої, місцях розташування дяка, регента, доцільно застосовувати місцеве освітлення (настільні електролампи).

Системи електричного освітлення необхідно проектувати регульованими. Це означає, що у часі богослужінь існує потреба вмикати джерела світла у певній послідовності або змінювати інтенсивність освітлення в залежності від сакрального змісту Служби Божої, рангу церковного свята, кількості людей в храмі та інше.

 

4. Освітлення виставкових зал, картинних галерей і музеїв

У виставкових залах, залах картинних галерей і музеїв перед архітекторами в організації світлового середовища стоять задачі, що принципово відрізняються від тих, які приходиться вирішувати при розробці систем освітлення інших за призначенням громадських приміщень.

В цих приміщеннях немає потреби вирішувати питання індивідуальності інтер’єру, як це має місце у випадку освітлення приміщень у житлових чи адміністративних будинках. Світло й колір повинні використовуватись виключно для забезпечення оптимальних умов сприйняття експонатів; система освітлення не повинна призводити до швидкої втоми зорової системи і не спотворювати форму й природний колір експонатів.

Загальне освітлення приміщень музеїв повинно бути малоактивним, створювати у відвідувачів відчуття радості, задоволення і спокою. Освітлення експозиції повинно сприяти максимальному розкриттю суті композиції експонатів, забезпечувати найкращі умови їх розгляду і дослідження. Тому слід добре продумати характер поєднання потоків розсіяного (загального) освітлення й світла, зосередженого (концентрованого) на окремі об’єкти і зони приміщення.

Освітлення експозиції у цілому і окремих її елементів повинно, насамперед, відповідати характеру експонатів. Тривимірні експонати необхідно освітити так, щоб забезпечити правильне утворення тіней, зокрема горельєфи або скульптуру освітлюють світловими потоками направленими спереду й зверху. Кути падіння направленого світла уточнюються у часі монтування світильників. В залах із скульптурою загальне освітлення обов’язково має бути розсіяним, щоб зменшити контраст світлотіні.

Проектуючи загальне освітлення залів картинних галерей треба добиватись високої рівномірності розподілу світла у просторі приміщення таким чином, щоб освітленість на вертикальні поверхні була близькою до освітленості на горизонтальну площину. Світлові потоки, які скеровуються спереду і зверху на висячі експонати, і які забезпечують вертикальну освітленість, слід обов’язково скеровувати під кутом 30˚ до вертикалі, щоб уникнути тіней від рам на полотно картини, затемнення рисунку на килимах і гобеленах; щоб уникнути бліків та відблисків від дзеркального відбиття від лакофарбового покриття полотна картини або захисного скла. Рівномірність загального освітлення зовсім не означає, що окремі зони приміщення або дуже важливі експонати не можуть мати додаткового освітлення яке акцентує їхню значимість При цьому слід уникати інтенсивного освітлення великих площин через те, що їх висока яскравість відвертатиме увагу відвідувачів від експонатів.

Між освітленням виставкових залів і музейних приміщень звичайно існує значна різниця. В музеях, з їх постійною експозицією, важливо уникати дуже високих рівнів місцевого освітлення експонатів, щоб не порушити загальний характер освітлення який повинен наближатися до природного; характер штучного освітлення не повинен протирічити або суттєво відрізнятися від денного освітлення.

 У виставкових залах, в залежності від їх призначення, набагато ширша палітра засобів: елементи експозиції можуть бути обладнані спеціальним освітленням а джерела світла мати різні спектральні характеристики; напрямки світлових потоків також не є строго регламентованими, слід тільки уникати прямого засліплення відвідувачів. У випадку, коли експонати найкраще сприймаються при їх просвічуванні (сприйняття у контражурі), слід активно використовувати даний прийом освітлення, зокрема при експозиції виробів із гутного скла або інших прозорих матеріалів.  

Дуже важливим чинником у сприйнятті музейних експозицій і виставкових об’єктів є сприйняття кольору (колориту) без будь-якого спотворення, тому для їх освітлення треба застосовувати джерела штучного світла, які за спектральним складом близькі до природного. Крім цього при розробці проекту освітлення треба враховувати конкретні умови сприйняття, фізіологію зору, наприклад явище іррадіації, послідовного та одночасного колірного контрасту (ахроматичного й хроматичного).

Організація світлового середовища в приміщеннях музеїв і картинних галерей вимагає від архітектора широкої ерудиції як у світлотехнічній галузі, так і в питаннях художньої естетика. Він повинен знати не тільки властивості світла й кольору, характеристику штучних джерел світла. але й вплив світла на твори мистецтва, оптичні властивості речовин, процеси руйнування органічних речовин під дією світла, походження кольору в неорганічних сполуках та інше.

 

5. Штучне освітлення комунікацій

Освітлення вестибулів, сходових кліток, коридорів та інших комунікацій є неменше важливим ніж освітлення приміщень.

Вестибуль – перше приміщення, куди попадає відвідувач, своїм виглядом повинен розкрити загальний характер та функції будівлі. Враження від освітлення й "колірного клімату" інтер’єру повинно зберігатись незмінним як в день так і ввечері. Вирішальне значення має кольорове оформлення вестибулю, яке залежить також від правильного вибору колірності (спектрального складу) штучного світла, кольоропередачі й рівнів освітленості основних поверхонь приміщення.

У випадку, коли вестибулі й коридори забезпечені природним світлом, і у денні години потребують тільки незначного штучного освітлення, спектральний склад штучного світло має бути близьким до природного.

 

 

Додаток В