Висновки до першого розділу

Проблеми психологічної характеристики особистості осіб похилого віку надзвичайно актуальні, кількість досліджень з цієї проблематика обмежена, розробка проблеми здійснювалася в основному за часів радянського періоду (фундаментальні дослідження Б. Г. Ананьева, І. С. Кона та ін.), сьогодні ж більшість психологічних досліджень з проблем старості здійснюються у країнах близького зарубіжжя або за кордоном.

У курсовій роботі використано періодизацію, розроблену Н. С. Пряжніковим, О. В. Хухлаєвою, яка базується на соціально-психологічному критерії, а не на хронологічному; термін “похилий вік”, “пенсіонер” використовується для означення вікового періоду від 55 до 65 років у жінок і від 60 до 65 років у чоловіків. Похилий вік розглядається як перехідний період, кризовий, пов’язаний з адаптацією до пенсії, як стадія переходу від зрілості до власне старості.

1. Проаналізувавши праці Б. Г. Ананьева, Н. А. Логінової, Ш. Бюллер, К. Вишневської–Рошковської, М. В. Єрмолаєвої та інших учених, визначено, що особистісне становлення у період похилого віку може проходити двома основними шляхами. Це або виявлення у себе нових можливостей і з їх допомогою компенсація усіх недоліків старості, що тісно пов’язане з продовженням професійної діяльності і задоволенням потреби у спілкуванні, самореалізацією, як формуванням почуття его-інтеграції; або замкнутість на своєму внутрішньому світі, незадоволеність як собою, так і оточуючими, що пов’язано з незадоволенням вище названих потреб, а також особливостями попереднього життя (негативним вирішенням психосоціальних конфліктів на попередніх етапах особистісного становлення, якщо звертатись до теорії особистості Е. Еріксона). З припиненням професійної діяльності, людина зіштовхується з необхідністю вибору між соціальним (стратегія збереження себе як особистості) та індивідуальним (стратегія збереження себе як індивіда) життям. Ці дві стратегії співвідносяться з двома основними типами старіння. М. В. Єрмолаєва вважає, що саме момент вибору визначає структуру подальшої адаптації в похилому віці та старості і відповідно структуру емоційних переживань у цьому віці. Порівняння емоційних переживань осіб даного вікового періоду, яким притаманні альтернативні стратегії адаптації до старості, показує, що стратегія збереження себе як індивіда веде до збереження емоційних ресурсів, стратегія збереження себе як особистості передбачає відносно більші можливості їх витрати, що є позитивним.

2. Проаналізувавши праці провідних закордонних геронтологів визначено, що соціальне оточення впливає на вікові зміни мотивації та емоцій. Обмежена перспектива майбутнього часу пов’язана зі збільшенням мотивації до емоційно значущих контактів, інтровертованість та звуження світогляду пенсіонера. Навпаки, коли індивіди визначають часову перспективу як експансивну, вони віддають перевагу інструментальним цілям (Л. Карстенсен, Ф. Ланг), що можна порівняти із вибором стратегії “збереження себе як особистості”. Регуляція соціальних відносин впливає на покращення почуття суб’єктивного благополуччя у пізньому віці(М. Бальтес, Л. Карстенсен, Ф. Ланг).

3.  Визначено, що ціннісні орієнтації відображають ставлення людини до соціальної дійсності, визначаючи, таким чином, широку мотивацію її поведінки. Онтологічною одиницею аксіопсихіки є “міждисциплінарне поняття “цінність” та його психологічний еквівалент – “смисл”. Отже, об’єктом експериментального вивчення стануть ціннісні орієнтації осіб похилого віку, які зважаючи на обґрунтування В.А. Ядова та Д. О. Леонтьєва, розуміємо як спрямованість на певні цінності у конкретній ситуації.

4. Визначено, що міра збереженості ціннісно-смислової сфери виступає психологічним критерієм, основою для нормального протікання процесу старіння. В. В. Болтенко, досліджуючи генезис ціннісних орієнтацій в умовах будинків інтернатів визначив, що у процесі старіння відбувається звуження системи цінностей за рахунок актуалізації і поступового відмирання набутих соціальних якостей. Дослідники вікових аспектів усвідомлення і переживання смислу життя вказують на важливість самого факту і результатів цього усвідомлення для формування задоволеності життям на пізніх етапах онтогенезу. У роботах Л. В. Бороздіної, О. М. Молчанової, Е. А. Куруленко, відзначено, що для осіб похилого віку найважливішими є цінності професійної реалізованості, спілкування та корисності для оточуючих. М. В. Єрмолаєва, Н. С. Пряжніков вважають, що головною ціннісною орієнтацією старіючої людини має бути “творчість”, що забезпечує у похилому віці внутрішню інтегрованість, необхідні соціальні зв'язки, відволікає від нав'язливих думок про здоров'я, укріпляє почуття власної гідності.

5. Вважаємо, що основою для особистісного розвитку у період похилого віку та старості є формування метаособистісного утворення – життєвого увічнення як форми соціально-ціннісної персоналізації у наступних поколіннях, яке співвідносимо з его-інтеграцією та задоволеністю життям у цілому.

6. Загалом, аналіз наукових праць, як вітчизняних так і зарубіжних учених свідчить, що досліджень, присвячених особливостям ціннісних орієнтацій у похилому віці ще дуже мало. Хоча ця проблема є актуальною, оскільки ціннісні орієнтації виступають важливою складовою соціальної поведінки, дають можливість прогнозувати особистісний розвиток людини; базуючись на знаннях про структуру цінностей у похилому віці можна розробляти адекватні програми консультативної та соціальної допомоги.

У подальшому дослідженні необхідно здійснити розробку методичних підходів до експериментального вивчення особливостей ціннісних орієнтацій осіб похилого віку, визначити шляхи та методи їх діагностики, апробувати психодіагностичний інструментарій, спрямований на виявлення генезису ціннісних орієнтацій осіб зазначеної вікової категорії.

Додаток Д.1