double arrow

Психічна норма та ненормативний психічний розвиток

психічна норма - Індивідуальна динамічна сукупність психічних (індивідуально і соціально-психологічних) властивостей конкретної людини, яка дозволяє йому адекватно до свого віку, статі та соціального становища пізнати навколишню дійсність, адаптуватися до неї і виконати свої біологічні та соціальні функції відповідно виникають особистим і суспільним потребам, загальноприйнятою моралі»

Проблема психічної ненормативності тривалий час не привертала особливої уваги психології розвитку, яка у пошуках закономірностей психічного розвитку зверталася до носіїв психічної норми. Не вивчалася вона й патопсихологією, зосередженою на психічній аномалії. Проте з нею часто стикалася педагогічна практика, яка позначала відповідний клас явищ такими поняттями, як «важкі діти», «відхилення у розвитку», «педагогічна занедбаність», «делінквентна (від англ. delinquency - проступок) поведінка» тощо. Аналогічно характеризувалися й відхилення у психічному розвитку (табл. 14). Але це, швидше, характеристика делінквентної поведінки, ніж особливого типу психічного розвитку в дитячому віці. Оскільки вияви останньогоне вкладаються в закономірності ні нормального (нормативного), ні ненормального (аномального) розвитку, його можна назвати ненормативним.

Кризові стани особистості

Всі кризи особистості, які трапляються на її життєвому шляху, можна поділити на:

· кризи психічного розвитку; це перехід від однієї стадії розвитку до іншої, для якої характерна зміна соціальної ситуації, зміна провідної діяльності та виникнення психологічних новоутворень.

· вікові кризи;школа универ 30 лет работа 60 пенсияПравомірно вважати вікові зміни людини, породжувані біологічним розвитком, самостійним чинником, що детермінує вікові кризи. Ці кризи належать до нормативних процесів, необхідних для нормального поступального процесу особистісного розвитку.

кризи невротичного характеру;

· професійні кризи; Ґрунтуючись на концепції професійного становлення особистості, кризи можна визначити як різкі зміни вектора її професійного розвитку.

· критично-смислові кризи; зумовлені критичними обставинами життя: драматичними, а іноді й трагічними подіями. супроводжуються безмежними емоційними переживаннями.

· життєві кризи. називають період, протягом якого змінюються спосіб детермінації процесів розвитку, життєвий задум, траєкторія життєвого шляху. Це тривалий глибинний конфлікт з приводу життя загалом, його сенсу, головних цілей та шляхів їхнього досягнення.

За силою впливу на психіку можна умовно виокремити три ступені кризи: поверхову, поглиблену і глибинну.

· Поверхова криза виявляється у зростанні неспокою, тривоги, роздратування, нестриманості, незадоволеності собою, своїми діями, планами, взаєминами з навколишніми.

· Поглиблена криза виявляється у відчутті безсилля перед тим, що відбувається. Все падає з рук, втрачається можливість контролювати події. Все навколо лише дратує, особливо найближчі, котрі мусять терпіти спалахи гніву та каяття.

· Глибинна криза супроводжується почуттям безнадійності, розчарування в собі та інших Людина гостро переживає власну неповноцінність, нікчемність, непотрібність.

Психологічний самозахист людини

Прагнучи позбавитися від неприємних емоційних станів чоловік за допомогою “Я“ виробляє у себе так звані захисні механізми.

1) Незгода (рос. отрицание). Коли реальна дійсність для людини вельми неприємна, він “закриває на неї очі”, вдається до заперечення її існування, або прагне понизити серйозність такою, що виникає для його “СВЕРХ-Я” загрози

2) Подавлення. відноситься до блокування з боку “Я” внутрішніх імпульсів і погроз, що йдуть від “СВЕРХ-Я”. В цьому випадку неприємні визнання самому собі і відповідні переживання як би витісняються з сфери свідомості, не впливають на реальну поведінку.

3) Раціоналізація. Цей спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків і дій, що суперечать етичним нормам і що викликають неспокій.

4) Формування реакції. Іноді люди можуть приховувати від самих себе мотив власної поведінки за рахунок його придушення через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу.

5) Проекція. Всі люди мають небажані властивості і риси особи, які вони неохоче визнають, а частіше зовсім не визнають. власні негативні якості чоловік несвідомо приписує іншій особі, причому, як правило, в перебільшеному вигляді.

6) Інтелектуалізація. Це своєрідна спроба піти з емоційно загрозливої ситуації шляхом не як би відчуженого обговорення в абстрактних, інтеллектуалізірованних термінах.

7) Заміщення. Воно виражається в частковому, непрямому задоволенні неприйнятного мотиву яким-небудь етично допустимим способом.

Життєвий цикл та вікові кризи.

Життєвий шлях Е. Еріксон розділив на вісім стадій. Відповідно до виокремлених вікових етапів він обґрунтував основні кризи психо-соціального розвитку (рис. 41.1).

Стадія Психосоціальний розвиток Сильний аспект особистості
Дитинство (0-1 рік) Основна віра і надія проти основної безвихідності (довіра - недовіра). Надія
Раннє дитинство (1-3 роки) Самостійність проти почуття провини і страху осуду (самостійність - сором, сумнів) Сила волі
Вік гри (3-6 років) Особиста ініціатива проти почуття провини і страху осуду (ініціативність - почуття провини) Цілеспрямованість
Молодший шкільний вік (6-12 років) Заповзятливість проти почуття неповноцінності (працьовитість - почуття неповноцінності) Компетентність
Підлітковий вік - рання юність (12-19 років) Ідентичність проти змішання ідентичності (егоідентичність - рольове змішання) Вірність
Юність (20-25 років) Інтимність проти ізоляції (інтимність - ізоляція) Любов
Дорослість (26-64 років) Продуктивність проти застою, захопленість собою (продуктивність - застій) Турбота
Старість (65 років-смерть) Цілісність, універсальність проти розпачу (егоінтеграція - відчай) Мудрість

Рис.41.1. Стадії психосоціального розвитку (за Е. Еріксоном)

 


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: