Точка зрения 3. Темперамент входит в характер

Эта точка зрения обозначена И. П. Павловым и его последователями. Тип темперамента есть прирожденный конституциональный вид нервной деятельности человека. Подвлияниям окружающей обстановки, на которую человек вынужден реагировать, формируется окончательная наличная нервная деятельность, которая есть сплав из черт типа темперамента и результатом научения.

Наконец, сторонники четвертой точки зрения (Л. С Выготский, С. Л. Рубинштейн, Б. Г. Ананьев, В. М. Русалов и др.) рассматривают темперамент как врожденную основу характера, как динамичную сторону характера и личности. По Л. С Выготскому, например, темперамент есть наличная предпосылка, а характер - конечный результат воспитательного процесса.

22. Умови та механізми формування характеру.

Під характером зазвичай мають на увазі сукупність деяких видатних психічних властивостей окремої людини. При цьому маються на увазі ті психічні властивості, які формуються після народження людини. Темперамент, наприклад, має фізіологічні та генетичні корені, тому до характеру не відноситься, тому що сформований в чому ще до народження. Він у свою чергу може або сприяти, або перешкоджати розвитку тих чи інших рис характеру

Характер формується в процесі розвитку особистості, її суспільних відносин.

Риси характеру формуються на трьох рівнях:

фізіологічному - на основі темпераменту,

соціальному - під впливом соціуму

на рівні свідомості - самоформірованіе характер.

Головною умовою розвитку і формування характеру людини є, звичайно ж, соціальна середа. Простими словами всі ті люди, які оточують людину в процесі його дорослішання і не тільки. Говорити про чіткі межах цього процесу не доводиться, тому що характер «наповнюється» різними рисами протягом усього життя.

Варто відзначити, що формування характеру людини характеризується рядом певних умов і особливостей на різних вікових етапах.

23. Типології особистості

Важливою складовим соціологічного вчення про особистості є її типологія.

Соціальний тип особистості - це спосіб здійснення людиною різних видів діяльності, певна сукупність властивостей особистості, що виражає приналежність індивіда до соціальної групи.

Поняття «соціальний тип особистості» фіксує відображення сукупності повторюваних соціальних якостей особистостей, що входять в яку-небудь соціальну спільність. У соціології накопичений значний матеріал з цієї проблеми. Зупинимося на найбільш розроблених та існуючих класифікаціях.

Вперше спроба створити класифікаційну систему особистості була зроблена Е. Шпрангером в 1914 р. Дослідник розробив шість «ідеальних типів» особистості на основі їх мотиваційної спрямованості.

1)теоретичний тип - орієнтованість на отримання нових знань;

2)економічний тип - основою поведінки виступає прагматична орієнтація,

3)соціальний - прагнення до спілкування, спрямованість на соціальне оточення;

 4)естетичний - схильність до вражень, переживань і самовираження;

 5)політичний - прагнення до панування і розподілу соціальних ролей, а також схильність до підпорядкування;

 6)релігійний - орієнтація на пошук вищого сенсу життя, спілкування з Богом.

Іншою поширеною в соціології класифікацією є поділ особистостей на базисні і ідеальні.

Базисна особистість - це особистість, найбільш характерна для певних соціальних умов.

Ідеальний тип - це особистість, найбільш відповідає певним соціальним умовам

24. Поняття про спрямованість особистості і мотивацію діяльності

Спрямованість особистості завжди соціально обумовлена ​​і формується в процесі виховання.Спрямованість - це установки, що стали властивостями особистості і проявляються в таких формах, як потяг, бажання, прагнення, інтерес, схильність, ідеал, світогляд, переконання.Причому в основі всіх форм спрямованості особистості лежать мотиви діяльності.

Потяг-це психічний стан, що виражає  неусвідомлену або недостатньо усвідомлену потребу.Як правило, потяг є минущим явищем, оскільки представлена ​​в ньому потреба або згасає, або усвідомлюється, перетворюючись на бажання.

Бажання - це усвідомлена потреба і потяг до чого - або цілком певного.Воно загострює усвідомлення мети майбутньої дії і побудову його плану.Дана форма спрямованості характеризується усвідомленням не тільки своєї потреби, але й можливих шляхів її задоволення.

прагнення. Прагнення виникає тоді, коли в структуру бажання включається вольовий компонент.Тому прагнення часто розглядається як цілком певного спонукання до діяльності

Інтерес - це специфічна форма прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і тим самим сприяє орієнтуванні особистості в навколишній дійсності.

схильність. Це відбувається тоді, коли в інтерес включається вольовий компонент.Схильність характеризує спрямованість індивіда на певну діяльність.Основою схильності є глибока стійка потреба індивіда в тій чи іншій діяльності, тобто інтерес до певного виду діяльності.

Переконання - вища форма спрямованості - це система мотивів особистості, які спонукають її діяти у відповідності зі своїми поглядами, принципами, світоглядом.В основі переконань лежать усвідомлені потреби, які спонукають особистість діяти, формують її мотивацію до діяльності.Мотив — это побуждения к деятельности, связанные с удовлетворением по­требности субъекта. Под мотивом также часто понимают причину, лежащую в ос­нове выбора действий и поступков, совокупность внешних и внутренних условий, вызывающих активность субъекта.

25. Мотивація, установки.

Мотивация – это динамический психофизиологический процесс, который управляет поведением человека и определяет его организованность, направленность, устойчивость и активность.

Мотивационная установка – это постоянно существующее психологическое состояние человека, побуждающее его на достижение тех или иных целей. Мотивационная установка - это замысел человека, который сможет быть реализован при появлении нужной ситуации или повода. Формирование мотивационной установки – это формирование потенциальной, отсроченной мотивации.
Мотивационная установка может появиться в результате неудачного по каким-либо причинам удовлетворения человеком значимой для него потребности и (или) в результате возникновения долгосрочного намерения.

Мотивационная установка проявляется в нескольких формах: в виде принятого задания, взятого обязательства, данного обещания или мечты.

26. Особливості мотиваційної сфери людини у період ранньої дорослості.

Ранній дорослий вік є періодом життєвих починань, які відповідають сформованим у юнацькому віці планам щодо особистого та професійного життя, кар’єри. Тому одним із найважливіших завдань особистості є узгодження мрії з реальністю, бажаного і можливого.

У ранньому дорослому віці відбувається формування мотивацій стосовно основних рішень цього періоду:

1)мотивація одруження, коли мотивами бувають кохання, духовна близькість, матеріальний розрахунок, психологічна сумісність, спорідненість моральних уявлень, подібні життєві долі тощо;

2) мотивація неодруженості, коли мотивами є бажання не обмежувати власної свободи, уникнути розчарувань, невдоволення від спілкування з людиною, яка надокучила;

3)мотивація вибору професії, що потрібно враховувати у виборі професій медичної сестри коли мотивами можуть бути:

а) практичні інтереси (висока зарплата, престиж, кар’єра, умови праці);

б) батьківські настанови;

в) потреба реалізувати свої здібності;

г) інтерес до професії, відповідність її темпераменту, особливостям емоційної сфери;

д) суспільний інтерес (вибір професії мотивується уявленням про її престиж у суспільстві);

е) статево-рольові фактори (жінки частіше надають перевагу професіям, які або надають їм змогу приділяти достатньо уваги сім’ї, або традиційно жіночі – педагог, лікар);

4) мотивація професійної діяльності. Протягом перших 7-10 років трудової діяльності людина усвідомлює правильність чи помилковість обраного професійного шляху.

Мотивами професійної діяльності є:

а) прагматичні інтереси (зарплата, посада, умови праці, соціальна захищеність, можливість розв’язувати сімейні та особисті проблеми);

б) творча самореалізація;

в) задоволення потреб у професійному спілкуванні та соціальних контактах;

г) процесуальна мотивація (відповідність умов праці функціональним особливостям людини)

27. Вибір життєвої стратегії. Мотивація шлюбу.Мотиви вибору професії.

жизненная стратегия личности является внутренним образованием личности. Мы можем характеризовать ее каксформированную при условии наличия осмысленных жизненных целей, системы ценностных ориентаций и определенной жизненной позиции. Личность со сформированной стратегией жизни планирует свою жизнь далеко в будущее, жизненный путь разрабатывается подробно, каждый его этап насыщен предполагаемыми событиями. Жизненная цель представлена на каждом этапе в виде шагов по ее реализации.

В зависимости от выбора основания для определения типа жизненной стратегии можно предположить наличие различных типов жизненных стратегий. Попытаемся систематизировать различные основания, по которым можно произвести классификацию жизненных стратегий:

· по степени осознания индивидом – сознательные и бессознательные;

· по направленности изменений, происходящих в индивиде – прогрессивные, регрессивные (конструктивные, деструктивные);

· по характеру активности индивида – активные, реактивно-адаптивные, пассивные;

· по локусу контроля – экстернальные, интернальные (экзогенные, эндогенные);

· по способу восприятия условий жизни – гедонистические и основанные на чувстве долга, ответственности;

· по степени совпадения с целями и задачами общества – просоциальные, асоциальные и антисоциальные;

· по степени реализации – эффективные (целедостигающие), малоэффективные и неэффективные;

· по характеру и способу самореализации – стратегии самоактуализации и манипуляции;

· по характеру соотношения эмоциональности и рациональности – аффективные, когнитивные;

· по приоритетности в социальном обмене – присваивающие, отдающие или сбалансированные (гармоничные);

· по наличию элемента творчества – креативные (созидающие) и обыденные (повседневные) или стратегии выживания (последняя - по Наумовой Н.Ф.);

· по типу активности – успеха, благополучия и самореализации (по Резник Т.Е. и Резник Ю.М.);

· по «базисным тенденциям» (Ш. Бюллер) – стратегии удовлетворения потребностей, адаптивного самоограничения, творческой экспансии и установлением внутренней гармонии;

· по целям и средствам (Р. Мертон) – подчинения, инновации, ритуализма, ретретизма, мятежа;

· по типу личностной организации времени и отношения к нему (Ковалев В.И.) – обыденная, функционально-действенная, созерцательно-рефлексивная и созидательно-преобразующая стратегии жизни личности;

· по типу приспособления к меняющейся внешней социальной среде (по Федотовой Н.Н.): две пассивные – рефлексивно-запаздывающая и умеренно-приспособительная; три активные – карьерная, инструментальная, криминальная;

· по степени аффилиации – индивидуальная и коллективистская.

Выбор жизненных стратегий зависит от социально-экономического состояния общества, уровня развития его культуры, определяется способом производства и отношениями собственности, уровнем и качеством жизни, принадлежностью к определенной социальной страте и когорте, влиянием традиций, идеалов и ценностей, доминирующих в обществе в данный исторический момент времени. Можно предположить, что выбор жизненных стратегий личности зависит также от пола, возраста, национальности, социального положения и других социально значимых признаков.

Таким образом, жизненные стратегии можно классифицировать по различным основаниям, но в целом их можно дифференцировать на несколько основных типов: стратегии самореализации, стратегии достижения успеха и повседневные (обыденные) стратегии. Жизненные стратегии можно представить как динамическую систему представлений личности о будущей жизни, реализующуюся в повседневном поведении посредством соответствующих способов и ресурсов.