Визначення фізичних показників якості води

Лабораторна робота №1

Температура води

Температура води – важливий фактор, що впливає на фізичні, хімічні, біохімічні та біологічні процеси, які відбуваються у водоймах. Від неї значною мірою залежить кисневий режим водойми, інтенсивність процесів самоочищення тощо. На температуру води зважають при розрахунках багатьох очисних споруд.

Для питних цілей оптимальною є температура 7...11 °С. Цій умові найбільш відповідають підземні води. Вони, як правило, характеризуються сталістю температури, котра при глибині залягання водоносного шару більше ніж 200 м складає 6...10 °С. Для поверхневих вод властиві значні сезонні перепади температури – в середньому від 0,1 до 30 °С. Вимірювання температури проводять одночасно з відбором проби води з джерела. Там, де це неможливо, температуру вимірюють у бутлі вмістом не менш як 1000 см³, яку перед відбором проби витримують у досліджуваній воді для зрівняння температур.

Для вимірювання використовують калібровані ртутні термометри з ціною поділки 0,1...0,5 °С. Результат виражають в градусах Цельсія, знак ставиться тільки при температурах, нижчих за нуль.

Лабораторна робота № 2

Вміст завислих речовин (каламутність води)

Природні води, особливо поверхневі, рідко бувають прозорими. Каламутність води зумовлюється наявністю в ній завислих частинок піску, глини, органічних домішок, фіто- і зоопланктону. Джерелом надходження їх у водойму є дощові і талі води, розмив річищ водотоків, скаламучення донних відкладень у вітряну погоду тощо.

Кількість завислих речовин у воді виражають у мг/дм³. Вміст їх у природних водах коливається в дуже широких межах – від кількох міліграмів до десятків грамів в 1 дм³ води. Ці коливання часто залежать від пори року: для рівнинних річок характерний максимальний вміст завислих речовин у весняну повінь і мінімальний – взимку, для гірських річок звичайним є збільшення каламутності води в період злив і танення снігу в горах.

Контроль каламутності води дуже важливий і з токсикологічної точки зору. Так у річкових водах з помірною каламутністю у завислому стані знаходиться переважна частина алюмінію, більш ніж 90% свинцю, 30-35% миш’яку і кадмію і більше 20% ртуті. Найчистішою є вода озера Байкал, яка містить свинцю 0,7, кадмію 0,02, ртуті 0,1 і миш’яку 0,3 мкг/дм³.

Нормативна каламутність питної води не повинна перевищувати 1,5 мг/дм³, або 5 ОКФ*.

Міжнародний стандарт ISO 7027 встановлює такі чотири методи визначення каламутності води.

Напівкількісні методи (отримання інформації в польових умовах).

1. Метод з використанням трубки - для чистих і мало забруднених вод.

2. Метод з використанням диску - в основному для поверхневих вод.

Кількісні методи з використанням оптичних нефелометрів (рис.1).

3. Метод вимірювання послаблення потоку випромінювання - води з високою каламутністю, наприклад, стічні або забруднені поверхневі.

4. Метод визначення розсіювання випромінювання - води з малою каламутністю, наприклад, питтєві. Залежно від застосованого вимірювального приладу може бути використаний і для вод з високою каламутністю.