Найпростіші методи оцінювання інвестицій

Ті методи оцінювання інвестицій, про які йтиметься нижче, відносяться до числа найстаріших; їх широко використовували ще до того, як концепція дисконтування грошових надходжень і витрат набула загального визнання як спосіб одержання найточ­нішого оцінювання прийнятності інвестицій. Однак і донині ці методи залишаються в арсеналі розроблювачів та аналітиків інве­стиційних проектів. Причиною цьому — можливість одержання за допомогою таких методів деякої додаткової інформації. А це ніко­ли не шкодить при оцінюванні інвестиційних проектів, тому що дає змогу знижувати ризик невдалого вкладення коштів.

1. Метод розрахунку періоду окупності інвестицій. Метод розрахунку періоду (терміну) окупності РР (англ. payback period) інвестицій показує у визначенні того терміну, що знадобиться для відшкодування суми первісних інвестицій. Якщо ж сформулюва­ти суть цього методу точніше, то він припускає обчислення того періоду, за який кумулятивна сума (сума наростаючим підсум­ком) грошових надходжень зрівняється із сумою первісних інвес­тицій. Формула розрахунку періоду окупності має вигляд

де РР — період окупності, років; I₀ — первісні інвестиції;

CF_t^(E) — річна сума грошових надходжень від реалізації інвес­тиційного проекту.

Варто звернути увагу на індекс E при знаменнику CF_t. Він говорить про можливість двоякого підходу до визначення величи­ни CF_t.

Перший підхід можливий у тому випадку, коли величини грошових надходжень приблизно однакові за роками. Тоді суму первісних інвестицій просто поділять на величину річних (у кра­щому випадку — середньорічних) надходжень.

Другий підхід (на який і вказує символ) припускає розраху­нок величини грошових надходжень від реалізації проекту нарос­таючим підсумком, тобто як кумулятивної величини.

Показник строку окупності завоював широке визнання за­вдяки своїй простоті і легкості розрахунку навіть тими фахівця­ми, які не мають фінансової підготовки. Тому він широко вико­ристовується в Україні, де гостро не вистачає фахівців із сучас­них методів оцінювання інвестицій. Так, комерційні банки, повідомляючи потенційним позичальникам свої умови виділен­ня інвестиційних ресурсів, звичайно обмежуються двома пара­метрами: строком окупності (не більше як 3 — 4 роки) і рівнем рентабельності (наприклад, на рівні 30 — 40% у валютному обчисленні).

Користуючись показником періоду окупності, треба завжди пам'ятати, що він добре працює тільки при справедливості таких допущень:

а) усі інвестиційні проекти, які зіставляються з його допо­могою, мають однаковий термін існування;

б) усі проекти допускають разове вкладення первісних інве­стицій;

в) після завершення вкладення засобів інвестор починає одержувати приблизно однакові щорічні грошові надходження протягом усього періоду існування інвестиційних проектів.

До речі, треба мати на увазі, що насправді період окупності прямо пов'язаний із внутрішньою нормою прибутку і, відповідно, рівнем коефіцієнта дисконтування.

Широке використання в Україні періоду окупності як одно­го з основних критеріїв оцінювання інвестицій пояснюється ще однією серйозною підставою поряд із простотою розрахунку і ясністю для розуміння. Справа в тому, що цей показник досить точно сигналізує про ступінь ризикованості проекту (у всякому разі так вважають багато досвідчених менеджерів).

Резон тут простий: менеджери вважають, що чим більший строк потрібний хоч би для повернення інвестованих сум, тим більше шансів на несприятливий розвиток ситуації, здатної звести на нівець всі попередні аналітичні розрахунки. Крім того, чим ко­ротший строк окупності, тим більші грошові потоки надходитимуть у перші роки реалізації інвестиційного проекту, а отже, і кращі умо­ви для підтримки ліквідності фірми (а це часом дуже важливо для фірм, що переживають труднощі у своєму розвитку чи тільки ста­ють на ноги).

Разом з тим метод розрахунку періоду окупності має серйоз­ні недоліки, тому що ігнорує дві важливі обставини:

а) розходження цінності грошей у часі;

б) існування грошових надходжень і після закінчення стро­ку окупності (а за цим параметром проекти можуть розрізнятися дуже істотно).

Саме тому розрахунок строку окупності не рекомендується використовувати як основний метод оцінювання прийнятності інвестицій. До нього доцільно звертатися тільки заради одержан­ня додаткової інформації, що розширює уявлення про різні аспек­ти оцінюваного інвестиційного проекту.

Перший із названих вище недоліків показника строку окуп­ності — недооблік різної цінності грошей у часі — можна переборо­ти. Для цього потрібно лише здійснити розрахунок на основі куму­лятивної суми грошових надходжень, розраховуючи кожний з її до­датків з використанням коефіцієнта дисконтування. Такий розраху­нок ведеться аналогічно описаним вище.

2. Метод визначення бухгалтерської рентабельності інвес­тицій. Показник бухгалтерської рентабельності інвестицій ROI (англ. return on investment) іноді в літературі називають серед­ньою нормою прибутку на інвестиції ARR (англ. average rate of return) чи розрахунковою нормою прибутку ARR (англ. accounting rate of return). Але суть від назви не змінюється: цей показник орієнтований на оцінювання інвестицій на підставі не грошових надходжень, а бухгалтерського показника — доходу фірми.

Як можна здогадатися із назв, цей показник являє собою відношення середньої величини доходу фірми за бухгалтерською звітністю до середньої величини інвестицій. При цьому розраху­нок бухгалтерської рентабельності інвестицій даного показника ведеться на підставі доходу до процентних і податкових платежів, ЕВІТ (англ. earnings before interest and tax), чи доходу після подат­кових, але до процентних платежів, це дорівнює добутку ЕВІТ і різниці між одиницею і ставкою оподатковування Н: ЕВІТ (1-Н). Однак частіше, використовується величина доходу після оподат­ковування, тому що вона краще характеризує ту вигоду, яку мають власники фірми та інвестори. Відповідно, використовуючи ROI при підготовці чи аналізі інвестиційного проекту, необхідно вказувати, за якою методикою цей показник розраховується.

Що ж до величини інвестицій, по відношенню до якої визна­чається рентабельність, то її знаходять як середнє між обліковою вартістю активів на початок і кінець розглянутого періоду. Звідси фор­мула розрахунку бухгалтерської рентабельності інвестицій має вигляд:

Щоб краще зрозуміти процедуру розрахунку бухгалтерсь­кої рентабельності інвестицій, розглянемо приклад.

Застосування показника ROI ґрунтується на зіставленні йо­го розрахункового рівня зі стандартними для фірми рівнями рен­табельності, наприклад, середнім рівнем рентабельності активів чи стандартним рівнем рентабельності інвестицій (якщо фірма для себе такий установила в якому-небудь програмному доку­менті). Відповідно, розглянутий проект оцінюється на основі ROI як прийнятний, якщо для нього розрахунковий рівень цього по­казника перевищує величину рентабельності, прийняту інвесто­ром як стандарт.

Широке використання ROI в багатьох фірмах і країнах світу пояснюється незаперечними достоїнствами цього показника.

По-перше, він простий і очевидний при розрахунку, а також не потребує використання таких витончених прийомів, як дис­контування грошових сум.

При цьому величина ROI виявляється досить близькою до більшого показника, який складно розраховується, — IRR. Правда, такий збіг досягається лише при дотриманні деяких умов, а саме:

— якщо інвестиція реалізується як перпетуїтет з рівними су­мами щорічних грошових надходжень;

— якщо накопичена амортизація виявляється достатньою для фінансування заміни устаткування, що вибуває, без додаткових вкладень;

— якщо протягом терміну реалізації інвестиції не змі­нюється склад оборотного капіталу.

Саме завдяки цьому найбільша популярність ROI має при оцінювання інвестиційних проектів, пов'язаних з розробкою фінансовими організаціями і банками нових типів їхніх послуг і операцій. Дійсно, основні активи цих організацій являють собою кошти у формі тих чи інших фінансових інструментів, тут дуже мала амортизація і не потрібний оборотний капітал. Тому такого роду організації можуть приймати на основі ROI рішення не менш обґрунтовані, чим при використанні NPV, РІ чи IRR, але з менши­ми затратами часу і сил.

По-друге, показник ROI зручний для вбудовування його в систему стимулювання керівного персоналу фірм. Саме тому ті закордонні фірми, що погоджують системи заохочення менед­жерів своїх філій і підрозділів з результативністю їхніх інвес­тицій, звертаються саме до ROI. Це дає змогу керівникам серед­ньої ланки систему орієнтирів інвестиційної діяльності, яку вони легко розуміються легко ними.

По-третє, в акціонерних компаніях цей показник орієнтує менеджерів саме на ті варіанти інвестування, які безпосередньо пов'язані з рівнем бухгалтерського доходу, що цікавить акціонерів насамперед.

Слабкість же показника бухгалтерської рентабельності інвестицій є зворотним боком його достоїнств.

По-перше, так само, як і показник періоду окупності, ROIне враховує рівноцінності коштів у часі, оскільки засоби, що надхо­дять, скажемо, на 9-й рік після вкладення засобів, оцінюються за тим самим бухгалтерським рівнем рентабельності, що й надход­ження в першому році.

По-друге, цей метод ігнорує розходження в тривалості ек­сплуатації активів, створених завдяки інвестуванню. І навіть якщо інвестиції забезпечують одержання однакової величини доходу протягом 20-ти, а не 5 років, то це ніяк не вплине на результати розрахунків, проведених за допомогою показника ROI.

По-третє, розрахунки за ROI на відміну від розрахунків на підставі показників, що використовують дані про грошові надход­ження, поверхневі. Останні показують реальні зміни цінності фірми в результаті інвестицій, тоді як ROI орієнтована все-таки переважно на одержання оцінювання проектів, адекватного че­канням та вимогам акціонерів і інших осіб і фірм "збоку".