Журналістська та видавнича діяльність Ж. Д. де Візе

Журнали літературно-критичного змісту у Франції беруть початок від періодичного видання “Mercur Galant” (“Галантний Меркурій”), заснованого в 1672 р. Королівський “привілей” на видання цього журналу отримав популярний на той час драматург і полеміст Жан Донно де Візе, літературний противник Мольєра. У перші роки “Mercur Galant” виходив нерегулярно, однак з 1677 р. де Візе зробив це видання щомісячним. Особливим успіхом у читаючої публіки користувався розідл світської хроніки.

Під рубрикою “Листи до Мадам” де Візе публікував останні новини королівського двору та паризького бомонду. Розрахунок де Візе був правильний. Розмови та плітки салонів і палацових кіл ставали відомими широкому колові читачів, що цікавилися інфрмацією такого роду.

Перший європейський журнал.

Умови виникнення перших європейських журналів в першу чергу визначалися створенням у ХVІІ ст. інтелектуального середовища, яке увійшло в історію під назвою “La Republique des Lettres” (“Республіка літераторів”, або “Республіка вчених”). Це поняття відобразило нову форму спілкування європейських інтелектуалів, орієнтованих на антисхоластичні методи пізнання. Це свого роду інтернаціональне “братство літераторів”, об’єднаних завданням пошуку істини в “невидимі коледжі”, вільні від теологічних догм. Окрім особистих зустрічей, члени “La Republique des Lettres” потребували наукової переписки, без якої важко уявити духовне життя європи цього періоду. Переписка ця була іншого гатунку, ніж епістолярна спадщина античності, середньовіччя чи Ренесансу: “кожний, хто прагнув знання, повинен був орієнтуватися тепер не на Вчителя та його інтерпретаторів, тобто не на готове знання, а на самого себе та на інших як рівноцінних (у смислі рівної їхньої участі у формуванні нового знання) особистостей”. Почали створюватися наукові товариства, здатні до залучення та акумулювання коштів на видання (у тому числі і періодичні).

Слово “журнал” походить від латинського “diurnalis” (“щоденний”), що нагадує “acta diurna” Юлія Цезаря. Особливість перших європейських журналів – переважно наукова орієнтація. Наукова переписка залучила до комунікації велику кількість учасників. Інформаційно-пропагандистські можливості періодичного видання було незміримо вищими.

Перший європейський журнал – “Journal des Savants” (“Журнал вчених”, 1665 – 1828) було створено за ініціативою французького міністра фінансів Жана-Батиста Кольбера, котрого часто порівнюють із кардиналом Рішельє. Кольбер задумав періодичне видання, яке б висвітлювало наукові, критичні та літературні проблеми, що стояли перед інтелектуальною елітою Європи.

“Journal des Savants” побачив світ у Парижі 5 січня 1665 р. На посаду редактора та видавця було запрошено радника парламенту Дені де Салло. Журнал виходив спочатку один раз на тиждень, потім раз на два тижні на 12 сторінках. Видання Салло було покликане заповнити пробіл у науковому спілкуванні, в обміні інформацією, у плідних дискусіях. Матеріали оформлялися у вигляді листів. Журнал було орієнтовано на наукову полеміку, на “провокації” диспуту. У виданні “Journal des Savants” Дені де Салло допомагали такі відомі діячі французької культури, як Марен Лерой де Гомбервілль та Жан Шаплен. Через рік видання журналу перейшло до рук абата Жана Галлуа, професора грецької мови, котрий залишався на посаді редактора до 1674 р.

Поява щоденних газет у Великобританії.

У 1702 р. почала видаватися перша в Англії щоденна газета “Дейлі курант”. У 1709 р. в Лондоні виходило 18 газет загальним накладом 35 прим. на тиждень. Збільшувалася спеціалізація періодики, посилювалося політичне звучання їхніх виступів. Так, уперше наважилася на публікацію матеріалів про діяльність англійського парламенту газета “Джентльменс мегезін” (1731-1754). Початок XVІІІ ст. був пов’язаний з літературно-публіцистичною та видавничою діяльністю видатних англійських письменників Даніеля Дефо (1660-1731), Джонатана Свіфта (1667-1745) та ін.

Англійські видання отримали популярність за кордоном, їх наслідували в багатьох країнах Європи.

Наприкінці XVІІІ ст. в Англії з’являються газети, які протягом багатьох десятиліть і навіть кількох століть визначатимуть обличчя преси в країні. Так, у 1785 р. потреби реклами викликали до життя газету “Юніверсал дейлі реджістер”, яка три роки по тому була перейменована на “Таймс” (“Часи”). Вона поступово стала символом англійського стилю життя. Із 1781 р. виникла традиція випускати по неділях видання для масового читача.

На умонастрої прогресивних сил країни здійснили сильний вплив ідеї Великої Французької буржуазної революції (1789 р.). Незважаючи на те, що британські офіційні кола стали оплотом європейської реакції та осередком контрреволюції, заворушення охопили досить широкі верстви соціальних низів. Яскравим явищем у громадському житті Англії були публікації та поширення творів видатного англійського просвітника Томаса Пейна (1737-1809) “Права людини”, який стверджував ідеали свободи, рівності, братерства.

Епоха «персонального журналізму».

Просвітництво збіглося зі становленням й розквітом журнальної періодики, і в цьому збігові є своя закономірність. У період, коли володарями думок були філософи й письменники, роль друкованого слова у формуванні громадської думки зросла багаторазово. Цей період іноді називають епохою персонального журналізму – практично за кожним періодичним виданням стояла особистість редактора чи видавця, котрий проводив свою ідеологічну політику. Письменники й філософи часто створювали журнали для пропаганди власних поглядів. Журнали, як концептуальні періодичні видання, стали одним з основних комунікаційних каналів для поширення просвітницьких ідей на широку читацьку аудиторію.