Договір в господарській діяльності підприємства

На сьогодні спостерігається тенденція до використання поняття «договір» в різних значеннях, зокрема, під договором розуміють і юридичний факт, що лежить в основі зобов’язання (тобто угода сторін), іноді власне договірне зобов’язання, а також документ, що засвідчує факт укладання і зміст договору

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦКУ: договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Причому, як вже зазначалося на лекції 1 згідно ч. 2 ст. 11 ЦКУ договір визнається підставою виникнення цивільних прав і обов’язків.

Правочином відповідно до ч.1 ст 202 ЦКУ є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Співвідношення понять “правочин”, “угода”, “договір” і “контракт” наведено на рис. 1.1.

Примітки:

* одностороння угода (правочин) передбачає вираження волі однієї особи;

** односторонній договір (контракт) передбачає вираження волі двома особами, причому одна з них має права, а інша – зобов’язання

 – позначено тотожність понять;

 – тотожність понять “контракт”, “договір”, “правочин” та “угода”

Рис. 1. Блок-схема співвідношення понять “договір”, “контракт”,

“угода”, “правочин”

Невирішеним залишається питання сутності “господарського договору” та його співвідношення з поняттям “договір”.

Особливістю сучасного законодавства України є відсутність трактування поняття “господарський договір”, хоча сам термін широко використовується в чинному Господарському кодексі. Зокрема, у ч. 1 ст. 179 ГКУ зазначається, що майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і не господарюючими суб’єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями. У свою чергу в ч. 1 ст. 175 ГКУ “майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, унаслідок яких зобов’язана сторона повинна здійснити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку”.

Отже, господарським договором вважаємо домовленість двох або більше осіб, які є суб’єктами господарювання, з приводу встановлення, зміни або припинення прав і зобов’язань, що відповідають господарській діяльності її учасників, оформлену у визначеній законодавством формі.

Ще однією умовою дійсності договору є його здійснення в установленій законом формі (ст. 203 ЦКУ) – в усній чи письмовій (рис. 2).

Рис. 2. Зв’язок форми договору з можливістю визнання його документом

В усній формі укладаються договори, що повністю виконуються в момент їх здійснення (наприклад, про купівлю продуктів на ринку), якщо законом не передбачена обов’язкова письмова форма для договору.

Письмова форма передбачена ст. 208 ЦК для договорів:

ü між юридичними особами;

ü між юридичною та фізичною особою, крім угод, що повністю виконуються в момент їх здійснення (наприклад, придбання громадянином ручки в магазині, що належить юридичній особі);

ü між фізичними особами на суму більше 20 НМДГ (що становить 340 грн.), крім угод, які повністю виконуються в момент їх здійснення;

ü щодо яких законом передбачена письмова форма (наприклад, оренда земельної ділянки – ст. 14 Закону № 161).

Господарські договори, виходячи зі складу їх сторін, завжди укладаються в письмовій формі – це може бути як проста письмова форма, так і нотаріально посвідчена.