2018-02-13
290
Правове становище особистості -включає правовий стан особистості, загальну правоздатність, політико - правові принципи, права, свободи й обов’язки людини і громадянина, а також гарантії реалізації захисту прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.
Основою правового становища особистості виступають права, свободи й обов’язки людини і громадянина, які утворюють правовий статус особистості. Ядром правового статусу є конституційний статус особистості., тобто сукупність закріплених у Конституції прав, свобод і обов’язків особистості.
Свобода людини - вихідне поняття в проблемі прав людини і громадянина. Розрізняють природні права людини, тобто пов'язані із самим її існуванням і розвитком, і набуті, що в основному характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина (інститут громадянства, право на участь у вирішенні державних справ тощо). Саме свобода створює умови для реального набуття прав та їх реалізації. 3 іншого боку, права людини закріплюють і конкретизують можливість діяти у межах, установлених її правовим статусом.
Свободу людини визначають певні ознаки. Так, люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їхні природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За обсягом поняття «свобода людини» повно відображає принцип, закладений у ст. 19 Конституції України, згідно з яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством. Свободу людини характеризує й принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охорони, що його закріплюють демократичні конституції, у тому числі й Конституція України. Водночас свобода людини як об'єктивна реальність виходить за межі, врегульовані правом, і має витоки в системі інших соціальних норм, що панують у демократичному суспільстві. Слід пам'ятати, що поняття «свобода» може мати неоднакове тлумачення, оскільки, з одного боку, свобода характеризує загальний стан людини, її соціальний статус, а з іншого - конкретизується в можливості вчиняти ті або інші конкретні дії в межах, наданих людині мораллю і правом. Можливості, що надаються нормами чинного права, визначаються як суб'єктивні права людини.
Теорія права і правова практика розрізняють поняття «права людини» і «права громадянина». У першому випадку йдеться про права, пов'язані із самою людською істотою, її існуванням і розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України, до цього виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), тощо.
Щодо прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини з суспільством, державою, їхніми інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.
Права людини порівняно із правами громадянина пріоритетні.
Сучасне міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвитку та забезпеченню прав людини. Ці процеси набули особливої інтенсивності після Другої світової війни. Цьому сприяли загальна демократизація міжнародних відносин, створення Організації Об'єднаних Націй, інших демократичних міжнародних інституцій.
Демократизацію процесу, пов'язаного з проголошенням і захистом прав людини, значно прискорило прийняття низки міжнародних документів щодо закріплення, правової регламентації та розроблення механізму міжнародного захисту прав людини у державах, які підписали відповідні міжнародні документи.
Серед найважливіших загальних документів, з якими повністю узгоджуються положення Конституції України, Загальна декларація прав людини (1948 p.), Міжнародний договір про громадянські та політичні права (1966 p.), Міжнародний договір про економічні, соціальні та культурні права (1966 p.), Європейська конвенція про захист прав і фундаментальних свобод людини з протоколами (1950 р.), Європейський соціальний статут (1961 p.), Підсумковий акт Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1975 p.), Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав-учасниць Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (19-89 p.), Документ Копенгагенської наради-конференції з людського виміру НБСЄ (1990 р.) та ін.
Отже, право людини і громадянина - це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки людини і громадянина у суспільстві та державі, що передбачається для задоволення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів, закріплених у Конституції та інших нормативно-правових актах.
У Конституції України (переважно в розділі II) визначено такі групи основних прав: громадянські, (особисті, фізичні) політичні, економічні, соціальні та духовні (культурні).
Відповідно до іх змісту конституційні права та свободи можна класифікувати:
1. Права на недоторканість: право на життя, на фізичну та психічну недоторканість (ст.ст.27, 28); право на свободу та особисту недоторканість (29); право на правову допомогу (ст.59); право на охорону особистого і сімейного життя (ст.32); свобода пересування (ст33); недоторканість житла(ст.30).
2. Соціально-економічні та культурні права і свободи: право на освіту (ст.53); право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.49); право на працю (ст.43) та право на соціальний захист (ст.46); право на страйк (ст.44); прав на відпочинок (ст.45); право на житло (ст.47); право власності (ст.41);свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст.54); право на підприємницьку діяльність (ст.42); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); право на безпечне для життя і здоров’я довкілля(ст.50); право на шлюб (ст.51); право дітей та молоді на захист і допомогу (ст.52).
3. Виключно політичні права: виборче право; право обирати та бути обраним (ст.38)
4. Соціально-політичні права: право на свободу світогляду і віросповідання (ст.35); право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34); право збиратися мирно,без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст.39; право на свободу об’єднання (ст36, 37); таємниця кореспонденції (ст.32)
5. Права-гарантії: право на індивідуальні чи колективні звернення (ст.40); право на відшкодування завданої публічними властями матеріальної і моральної шкоди (ст.56).
Обов'язок людини і громадянина - це вид і міра необхідної (обов'язкової) поведінки людини і громадянина у суспільстві та державі, що передбачається для задоволення життєво важливих матеріальних і духовних інтересів інших осіб, що закріплена в Конституції та інших нормативно-правових актах.
Основні обов'язки громадян закріплює Конституція України.
До конституційних обов’язків відносяться:
1) Захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65 Конституції);
2) Не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки(ст. 66 Конституції);
3) Сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом(ст. 67 Конституції);
Неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей(ст. 68 Конституції);
Прийняття нової Конституції – це крок до створення механізму реалізації прав, свобод і обов'язків. Відповідний механізм складається, передусім, з гарантій забезпечення прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Вказані гарантії - це відповідні умови й засоби, що сприяють реалізації кожною людиною і громадянином прав, свобод і обов'язків, закріплених Конституцією України. Вони диференціюються на особисті (право на судовий захист в т. ч. міжнародний, звернення до омбудсмана та ін.) політичні (ст.ст.5, 6, 15, 37 Конституції України), економічні (ст.13, 95, 41 Конституції України ), ідеологічні (ст..10, 15, 11 Конституції України) та юридичн і (ст..21,22, 55, 56, 57,59 та ін.).
