2018-02-13
693
Право суб'єкта господарювання на комерційну таємницю — це право на індивідуалізацію способу її використання, що включає право на захист від стороннього втручання в її використання, у тому числі неправомірний доступ до неї.
Це суб'єктивне право суб'єкта господарювання, що включає три елементи: 1) можливість самого суб'єкта господарювання діяти певним чином — визначати склад інформації, що складає комерційну таємницю, режим її конфіденційності, вживати заходів щодо збереження її таємності, розпоряджатися нею тощо; 2) можливість вимагати, щоб зобов'язані особи діяли відповідно до чинного законодавства і не порушували його право; 3) можливість звертатися за захистом до управомочених державних органів у разі порушення
права на комерційну таємницю, зокрема, шляхом неправомірного збирання, розголошення і використання комерційної таємниці.; Суб'єкт господарювання — володілець комерційної таємниці має наступні правомочності:
1) установлювати, змінювати і скасовувати режим комерційної таємниці відповідно до закону;
|
|
|
2) використовувати комерційну таємницю в господарській діяльності (у тому числі у виробництві товарів, робіт або послуг), передавати іншим особам на підставі договорів, а також включати зазначену інформацію в господарський обіг іншими способами;
3) на судовий захист у встановленому порядку від діянь (дій або бездіяльності), що порушують установлений відповідно до законодавства режим комерційної таємниці або створюють загрозу порушення такого режиму.
Правовий режим комерційної таємниці, встановлюваний у законодавстві, повинен забезпечувати сполучення приватних інтересів суб'єктів господарювання і публічних інтересів, що викликає необхідність використання як приватне-правового, так і публічно-правового регулювання в цій сфері.
Суб'єктом права на комерційну таємницю (володільцем комерційної таємниці) є юридична особа — суб'єкт господарювання або фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності.
Оскільки право суб'єкта господарювання на комерційну таємницю, як і будь-яке інше право, має певні межі, не повинне допускатися зловживання цим правом. Право суб'єкта господарювання на комерційну таємницю не може бути використане для приховування правопорушень і завдання збитку державним і суспільним інтересам, а також правам і законним інтересам інших суб'єктів господарювання.
Право суб'єкта господарювання на комерційну таємницю закріплюється в таких локальних актах: установчих документах (статуті або засновницькому договорі), Правилах внутрішнього трудового розпорядку, колективному договорі. Положенні про комерційну таємницю суб'єкта господарювання і правилах її зберігання. Положенні про дозвільну систему доступу до комерційної таємниці тощо.
|
|
|
У регулюванні відносин щодо встановлення та охорони комерційної таємниці повинен дотримуватися певний баланс приватних інтересів суб'єкта господарювання і публічних інтересів. Тому для найбільш ефективної реалізації права на комерційну таємницю, при визначенні переліку відомостей, що складають цю таємницю, суб'єкту господарювання слід враховувати як законодавчі обмеження, так і власні інтереси.
До відомостей, що не можуть складати комерційну таємницю, відносяться: відомості, зазначені в постанові Кабінету Міністрів
України від 09.08.1993 р. № 611; відомості, які відповідно до чинного законодавства підлягають обнародуванню, загальнодоступність яких гарантується Конституцією і законами України і не може бути обмежена; відомості, що складають державну таємницю; відомості, захищені правом інтелектуальної, у тому числі промислової, власності. Включення вищевказаних відомостей до комерційної таємниці суб'єкта господарювання є неправомірним.
За винятком зазначених обмежень, визначення переліку відомостей, що складають комерційну таємницю, слід розглядати як одну з правомочностей права суб'єкта господарювання на комерційну таємницю, яке здійснюється ним на свій розсуд та у своєму Інтересі. Це право не може бути неправомірно обмежене шляхом законодавчого встановлення переліку і змісту відомостей, що складають комерційну таємницю.
Для завершення формування інституту комерційної таємниці як інституту господарського законодавства та удосконалення законодавства в цій сфері необхідне прийняття спеціального Закону, що регулюватиме визначення, використання, поширення, зберігання та захист комерційної таємниці суб'єктів господарювання.
Уперше в Україні термін "комерційна таємниця" був введений Законом України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 року № 887-XII (втратив чинність 1січня 2004 року). Під комерційною таємницею підприємства, установи, організації малися на увазі відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не були державною таємницею, розголошення (передання, витік) яких могло завдати шкоди інтересам підприємства.
Відповідно до частини першої статті 36 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV зі змінами та доповненнями комерційною таємницею можуть бути визнані відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання.
31 січня 2004 року набув чинності Цивільний кодекс України № 435-IV, у статті 505 якого міститься таке визначення комерційної таємниці: комерційна таємниця - це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Керуючись наведеними нормами законодавства, можна зробити висновок: комерційна таємниця - це самостійно визначений підприємством склад і обсяг відомостей та інформації, що не є державною таємницею.
До комерційної таємниці належать секретні відомості (інформація) науково-технічного та комерційного характеру, пов'язані з:
1. виробництвом і технологією (ідеї, винаходи, відкриття, створені підприємством бази даних, комп'ютерні програми, ноу-хау, технічні проекти, описи технологічних іспитів, промислові зразки);
|
|
|
2. управління підприємством (нові методи організації праці та виробництва, укладені та заплановані контракти, інформація про конфіденційні переговори);
3. фінансовою діяльністю (калькуляція витрат виробництва підприємства, структура цін, розміри знижок, рівень прибутку, інвестиції);
4. господарською діяльністю (огляди ринку, маркетингові дослідження, плани розвитку підприємства).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" від 9 серпня 1993 року № 611 не можуть бути комерційною таємницею:
1. установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами. До цих документів належать статут, установчий договір, ліцензії на здійснення певних видів господарської діяльності, сертифікати на право здійснення деяких видів операцій, патенти тощо;
2. інформація за всіма встановленими формами державної звітності. До даних державної звітності належать дані податкової, фінансової (бухгалтерської), статистичної та інших видів звітності, встановлених законом;
3. документи про платоспроможність;
4. дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів, а також документи про сплату податків і обов'язкових платежів. До цих даних належать документи щодо ведення податкового обліку на підприємстві і виконання господарських операцій. Тобто документи, на підставі яких встановлюються об'єкт, база і ставки нарахування податків (книги обліку продажу і придбання, податкові накладні, первинні розрахункові та облікові документи, документи про рух коштів тощо);
5. відомості про чисельність і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць (колективний договір, штатний розклад, табелі обліку робочого часу тощо);
6. інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
|
|
|
7. відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
8. відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню: інформація про випуск акцій підприємством, що пропонуються для відкритого продажу, яка згідно зі статтею 23 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 року № 1201-XII підлягає обов'язковому опублікуванню.
Комерційна таємниця не включена до переліку об'єктів промислової власності, наведеного у статті 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (чинна в Україні з 25 грудня 1991 року). У статті 39 Угоди "Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності" (TRIPS) від 15 квітня 1994 року комерційна таємниця визнається об'єктом права у випадках захисту проти недобросовісної конкуренції, як передбачено статтею 10bis Паризької конвенції. Зазначена норма діє на території держав, що вступили до СОТ та ратифікували Угоду. Україна сьогодні не є членом СОТ.
У національному законодавстві комерційна таємниця включена до переліку об'єктів інтелектуальної власності (стаття 420 Цивільного кодексу України).
2. Створення системи захисту комерційної таємниці підприємства
Серед способів захисту комерційної таємниці, що найчастіше застосовуються на підприємствах України, можна виділити:
- створення положення про комерційну таємницю на підприємстві;
- розроблення і затвердження інструкції, що визначає порядок обліку, зберігання і користування документами, які містять комерційну таємницю;
- розроблення і затвердження інструкції щодо дотримання працівниками режиму нерозголошення комерційної таємниці;
- включення до статуту (положення) підприємства розділів, що регламентують захист комерційної таємниці;
- розроблення та укладення угоди про нерозголошення комерційної таємниці з працівниками, що мають доступ до цієї інформації.
Для правової охорони конфіденційної інформації однією з важливих юридично значущих дій фірми є затвердження Положення про конфіденційну інформацію фірми. Структура та зміст документа має відповідати вимогам законодавства в інформаційній сфері та спеціальному законодавству у відповідних сферах діяльності фірми.
Важливість Положення визначається відсутністю в Україні спеціальних нормативних актів, які б додатково могли регламентувати правовому охорону відомостей, що становлять комерційну таємницю.
Положення має встановлювати основні засади, критерії ат принципи захисту комерційної інформації, склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю; спосіб їх захисту; порядок набуття та захисту прав на об'єкти права інтелектуальної власності, які можуть містити ноу-хау тощо.
Цим документом також надаються визначення основних видів інформаційних об'єктів, що мають правовий захист, критеріїв віднесення комерційної інформації до комерційної таємниці, ноу-хау, виробничих секретів, а також видів об'єктів права інтелектуальної власності до проведення державної реєстрації тощо. Крім того, Положення має визначати перелік посадових осіб, допущенних до конфіденційної інформації, їх обов'язки, права та відповідальність.
Цей документ повинен встановлювати чіткий порядок одержання, використання, поширення і зберігання документованої інформації, яка має статус конфіденційної інформації, та порядок її розголошення власником і користувачами - найманими працівниками фірми.
Рекомендується також включати норму про нерозголошення комерційної таємниці в трудові договори (контракти) як керівника підприємства, так й інших співробітників.
Керівник організації має забезпечувати збереження комерційної таємниці підприємця. У контракт керівника з власником підприємства доцільно включити відповідні положення щодо даного питання. Зокрема, необхідно зобов'язати керівника суворо зберігати комерційну таємницю організації і не використовувати її для будь-якої іншої діяльності, що може зашкодити підприємству. У контракті варто зазначити, що керівник організації персонально відповідає за створення необхідних умов для забезпечення збереження комерційної таємниці підприємства. Зрозуміло, що керівника підприємства, як і членів трудового колективу, потрібно попередити про відповідальність за порушення режиму комерційної таємниці, а також про те, що наслідками цього можуть стати: передбачена законом юридична (у тому числі кримінальна) відповідальність і розірвання контракту.
Зобов'язання про нерозголошення інформації може бути оформлене як запис безпосередньо у тексті трудового договору (контракту), так і у вигляді окремого документа, тобто додатку до трудового договору (контракту).
У договір (контракт) працівника, який має доступ до комерційної таємниці підприємця (або в додаток до нього), можуть бути включені такі зобов'язання:
- не розголошувати інформацію, що складає комерційну таємницю, яка буде довірена підприємцю або стане відомою під час роботи;
- виконувати вимоги наказів, інструкцій і положень стосовно працівника з питань забезпечення збереження комерційної таємниці;
- не розголошувати інформацію, що складає комерційну таємницю, тих підприємців, з якими налагодженні ділові відносини;
- без згоди керівництва підприємства не передавати третім особам і не розкривати привселюдно інформацію, що складає комерційну таємницю;
-. у випадку намагання сторонніх осіб одержати від працівника інформацію, що складає комерційну таємницю підприємства, негайно сповістити про це відповідну посадову особу;
- не використовувати інформацію, що складає комерційну таємницю підприємства для іншої діяльності, яка може завдати шкоди підприємству;
- у випадку звільнення всі носії інформації (що складає комерційну таємницю), якими користувався працівник у зв'язку з виконанням службових обов'язків під час роботи на підприємстві, необхідно передати відповідній посадовій особі організації.
Працівника слід попередити про відповідальність за невиконання зобов'язань і в'язати з нього розписку. У трудовому договорі (контракті) або його невід'ємній частині (зобов'язані про нерозголошення інформації, що складає комерційну таємницю) варто передбачити порядок ознайомлення працівника з діючими на підприємстві положеннями й інструкціями щодо забезпечення збереження комерційної таємниці.
Правила внутрішнього розпорядку і посадові інструкції осіб, що мають доступ до комерційної таємниці, а також інструкції про ведення переговорів та роботу з документами також повинні містити застереження стосовно використання комерційної таємниці.
Є можливість розробити окрему інструкцію з дотримання режиму нерозголошення (збереження та охорони) комерційної таємниці співробітниками підприємця.
Навіть якщо важлива комерційна інформація на підприємстві і отримала гриф "Комерційна таємниця", це не звільняє власника від обов'язку надавати таку інформацію відповідним контролюючим та правоохоронним органам. Не всі контролюючі органи мають право на одержання інформації, що містить комерційну таємницю. Таке право має бути передбачене відповідними законодавчими органами. Право на отримання конфіденційної інформації мають такі державні органи:
- Служба безпеки України (права Служби безпеки України отримувати службову документацію та звітність з питань державної безпеки України закріплено у статті 25 Закону України "Про службу безпеки України" від 25 березня 1992 року № 2229-XII);
- органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність (перелік таких органів закріплено у статті 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 року № 2135-ХІІ);
- Міністерство внутрішніх справ (права міліції закріплено у статті 11 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ);
- Державна податкова служба (права органів державної податкової служби визначено статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ);
- органи Державної контрольно-ревізійної служби (права державної контрольно-ревізійної служби закріплено у статті 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ. Зокрема, такі органи мають право отримувати грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження та використання коштів і матеріальних цінностей);
- Антимонопольний комітет України (повноваження Державного уповноваженого Антимонопольного комітету України закріплено у статті 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 року № 3659-ХІІ. Він може, зокрема, отримувати документи та інші матеріали, необхідні для проведення перевірки відповідності їх положенням їх антимонопольного законодавства);
- органи прокуратури України (обов'язковість виконання вимог прокурора закріплено у статті 8 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ. Наприклад, на вимогу прокурора або слідчого слід видавати статистичну іншу інформацію або копії, необхідні для здійснення прокурорського нагляду чи розслідування);
- Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (зокрема, відповідно до статті 8 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів України" від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України має право отримувати документи фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулювальних організацій).
Правоохоронні та контролюючі органи мають право отримувати інформацію, що містить комерційну таємницю, під час перевірки або за відповідним письмовим запитом виключно на підставах передбачених законодавчими актами та з визначеного законодавством кола питань.
