Кримінально-правовий захист

Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001 року передбачає кримінальну відповідальність за незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (стаття 231 Кримінального кодексу України) та за розголошення комерційної таємниці (стаття 232 Кримінального кодексу України).

Суспільна небезпечність цих злочинів полягає у тому, що вони посягають на суспільні відносини, які складаються у сфері господарської діяльності на засадах ринкових відносин та охороняються державою в інтересах усього суспільства й окремих його суб'єктів. Незаконні дії щодо комерційної таємниці заподіють руйнівного впливу на одну з важливих сфер суспільного життя - господарську. Такий вплив загрожує умовам нормального існування суспільства, його позитивному розвитку. На цю небезпеку було свого часу вказано в резолюції Шостого Конгресу ООН. А Сьомий Конгрес ООН відніс економічні злочини до особливо небезпечних та висунув вимогу про посилення боротьби з ними.

Комерційну таємницю як предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України, характеризують наступні риси:

- це певна сукупність знань стосовно господарської діяльності певного суб'єкта;

- щодо неї існує певне локально-нормативне рішення власника, їй надано певного статусу - статусу таємниці;

- вона належить певним фізичним або юридичним на праві власності;

- для порушника вона є чужою власністю, він не має а ні дійсного, а ні уявного права на неї.

Об'єктивна сторона злочинів, що передбачені статтями 231, 232 КК України, характеризується діянням, злочинним наслідком та причинним зв'язком між ними. Згідно з диспозицією статті 231 КК України діяння як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочину може полягати у двох альтернативних формах поведінки: діях, спрямованих на одержання відомостей, що становлять комерційну таємницю, або у використанні цих відомостей. Злочинним визнається не лише збирання, але й діяльність, яка на це лише спрямована, тобто йому передує.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 232 КК України, полягає у будь-якому розголошенні комерційної таємниці, тобто - у доведенні її до відома сторонньої особи за відсутності на це законних підстав. При цьому сторонньою буде вважатися особа, на втаємничення якої немає згоди власника (або уповноваженої особи) комерційної таємниці. А незаконний характер діяння полягатиме у відсутності у винної особи належних підстав на доведення певної інформації до відома сторонньої особи.

Моментом закінчення злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України, є настання шкоди суб'єкту господарської діяльності, обсяг якої в законі визначено оціночним поняттям "істотна". Питання про наявність такої шкоди може бути вирішене у кожному конкретному випадку, можливо з урахуванням висновків відповідних експертів.

Суб'єктом злочину, передбаченого статтею 231 КК України, є фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилось 16 років. На відміну від цього, особа, яка вчиняє злочин, передбачений статтею 232 КК України характеризується ще й додатковою ознакою: особа, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною чи службовою діяльністю або на інших законних підставах.

Можливо виділити три групи спеціальних суб'єктів злочину, передбаченого статтею 232 КК України:

- особи, що перебувають у трудових відносинах з власником (уповноваженим органом) комерційної таємниці, професіональна або службова діяльність, яких безпосередньо пов'язана з функціонуванням певного підприємства - це, так зване, посягання зсередини;

- особи, професіональна або службова діяльність яких чи інші законні підстави обумовлюють виникнення певних правовідносин цивільно-правового характеру з власником комерційної таємниці;

- особи, які наділені власними повноваженнями з витребування та використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (наприклад, суд, співробітники податкової міліції, Служби безпеки України).

Відповідно до статей 231-232 Кримінального кодексу України за незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, та розголошення комерційної таємниці передбачено кримінальну відповідальність.

Стаття 231 КК передбачає, умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Статтею 232 КК передбачено, що умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.