Проблеми акціонерного капіталу в праці багатьох вчених

Після здобуття Україною незалежності перед українськими вченими постало завдання обґрунтування докорінних реформ в економіці України. Головним напрямом таких реформ була так звана приватизація, в основу якої було покладено формування потужного корпоративного сектору. До цього часу суть акціонерних товариств майже не розглядалася в радянській українській економічній та правовій літературі. Певне місце в розвитку теорій акціонерного капіталу посіла робота О. Білоруса та В. Рогача "Акціонерне товариство", яка була видана на початку 90-х років. Паралельно з обґрунтуванням економічних засад приватизації з'явилися статті, які досліджували ті чи інші напрямки формування корпоративного сектору. У другій половині 90-х років з'явилося кілька ґрунтовних праць, які висвітлювали природу акціонерного капіталу та специфіку його формування й функціонування в Україні.

Однією з таких праць є книга О.М. Вінник. "Господарські товариства і виробничі кооперативи". У ній знайшли відображення проблеми існування акціонерного капіталу відповідно до виконавчої бази України. Вона пише, що вирішальну роль у ролі та діяльності акціонерного товариства відіграє його капітал, адже ця організаційно-правова форма формується саме з метою створення значного за розмірами капіталу шляхом об'єднання коштів і майна багатьох осіб для здійснення, як правило, значної за розмірами підприємницької діяльності". Акціонерний капітал вона поділяє на статутний, фактичний, оголошений та сплачений.

Статутний капітал є номінальною величиною і, як правило, він не відповідає реальному обсягу майна. Статутний капітал — це грошова сума, яку вносять акціонери при придбанні акцій. Його формування відіграє вирішальну роль у створенні акціонерного товариства, оскільки законодавством передбачений певний його обсяг. Після цього акціонерне товариство вважається таким, яке відбулося. Крім того, статутний капітал є майновою базою, на основі якої функціонує корпорація протягом усього періоду її існування. Статутний капітал також слугує гарантією для кредиторів, тому що акціонерне товариство відповідає перед ними лише своїм майном. Тому законодавство вимагає створення статутного капіталу, а також підтримання майна на певному рівні. Виплата дивідендів за акціями здійснюється лише з чистого прибутку.

Іншим видом акціонерного капіталу є фактичний капітал, я кий є змінною величиною. Фактичний капітал змінюється у процесі господарської діяльності і часто не збігається зі статутним. Оскільки постійно здійснюється купівля чи продаж обладнання, звільнення або прийняття на роботу нових працівників, Гюго обсяг увесь час коливається.

Обов'язковою частиною акціонерного капіталу є оголошений капітал. Він тісно пов'язаний зі статутним капіталом. Оголошений капітал перетворюється в статутний тоді, коли купівлею акцій покривається певна його частина. За українським законодавством частка покриття має бути не меншою ніж 60 %. Лише за цієї умови товариство реєструється. Цей вид акціонерного капіталу також не завжди збігається зі статутним капіталом, він може або перевищувати його, або бути меншим за розміром.

Четвертим видом акціонерного капіталу автор називає сплачений капітал. Він дорівнює сумі сплачених коштів за акції. На етапі підписки він може бути в межах 10 % статутного капіталу; на етапі проведення установчих зборів — 30 % (у відкритому акціонерному товаристві) чи 50 % у (закритому акціонерному товаристві) статутного капіталу. Сплачений капітал дорівнює статутному у випадку, якщо всі акції, на які підписалися, є сплаченими або якщо акції реалізувалися за номінальною вартістю. Сплачений капітал все ж досить часто не відповідає розмірам статутного капіталу. Також він не завжди узгоджується з фактичним капіталом, хоча саме на основі сплаченого капіталу акціонерне товариство починає свою господарську діяльність. Це співвідношення залежить передусім від ефективності ведення справ. Якщо акціонерне товариство функціонує успішно, то фактичний капітал перевищить сплачений і навпаки, неефективне використання останнього призводить до того, що сплачений капітал перевищить фактичний.

Фактичний майновий стан акціонерних товариств досить нечітко визначений в українському законодавстві, а це ускладнює ведення діяльності у цій сфері, тому що спотворюється реальна картина майнової бази акціонерних товариств.

Помітний внесок у розробку теорії акціонерного капіталу зробили також праці українського вченого Ю.Є. Петруні, який у кількох своїх роботах досліджує проблему акціонерного капіталу та його функціонування в сучасній економіці України. Він вважає, що "акція виступає як об'єкт відносин"17, а також наводить невелику історичну довідку щодо виникнення поняття "цінний папір". Ще у 1870-х роках у Німеччині почалося вивчення цінних паперів. Наприкінці XIX — на початку XX ст. поняття "цінний папір" стало визначеним та чітким. Згідно з цим визначенням цінний папір засвідчував певне право, лише пред'явивши його можна було отримувати належні доходи. Право, закріплене у цінному папері могло бути зобов'язальним (облігації, векселі тощо), тобто таке, яке повертало власнику позичене ним майно плюс відсотки. Також право могло мати майновий характер, поєднаний із зобов'язаннями (розпорядчі товарні документа), або членський характер (акції). Автор підкреслює, що шлях формування поняття "цінні папери" був досить тривалим. Між вченими довго точилася дискусія щодо наукового, практичного та законодавчого обґрунтування цього поняття. Час, на думку Ю.Є. Петруні, не дуже змінив ці визначення. Основними ознаками, які відрізняють цінні папери, є те, що вони і документом і що засвідчують право їх власника. Ці ознаки звичайно мають також акції. Проте в них конкретизується членське право, а також існують певні особливості обігу. Акції передусім слугують свідченням права на певну частку в акціонерному товаристві і надаються в обмін на частку майна, яке стає власністю акціонерного товариства після злиття капіталів домогосподарств та підприємств. Використання акцій обов'язково повинне приносити певний зиск його власнику. Зазначені права фіксують випуском акцій у реальній формі, тобто вони існують як документи з певними реквізитами. Випуск акцій приніс в економічне життя новий рух, який суттєво полегшив залучення коштів, знизив дію географічного фактора, тобто надав можливість включити в акціонерну справу більшу кількість людей незалежно від місця їх проживання, спростив умови залучення коштів власників невеликих заощаджень, а також спростив передачу прав пайової участі в підприємницькому капіталі. Наявність акції в учасника об'єднання, за твердженням автора, сирине певній його захищеності від зовнішніх несприятливих умов, гарантом виконання зобов'язань щодо нього. Таким чином, існування акції у паперовій формі з правового погляду фіксує право власності на певну частку майна корпорації, а з економічного — вносить певний динамізм в економічне життя. Протягом тривалого періоду саме матеріалізована форма акцій є домінуючою. Проте є ще один спосіб засвідчення права власності — ведення спеціального реєстру акціонерів. Затвердження прав у цьому випадку здійснюється шляхом реєстру. Цей спосіб виник у результаті зростання масштабів ведення акціонерної форми діяльності. Збільшення кількості акціонерів приводить до необхідності ведення реєстру. Застосування його ставить питання про доцільність використання акцій. Законодавство України фіксує можливість використання "бездокументарної форми цінного папера". Це призводить до певних суперечностей, тому що цінним папером називають те, чого фактично взагалі не існує, тому законодавство в цій сфері потребує суттєвого перегляду.

Дослідник також зазначає, що власник акцій обов'язково наділений певними правами, які визначено у внутрішніх документах акціонерного товариства, наприклад у статуті та в інших, а також у відповідних нормативно-правових актах. Права власника залежать від властивостей, якими наділена акція.

Значне місце у розробці практичних рекомендацій щодо використання акціонерного капіталу вносять учасники міжнародного проекту "Корпоративне управління", організованого Міжнародною фінансовою корпорацією. В Україні була створена Спілка акціонерів України, яка почала публікувати журнал "Акціонер". Значну частину своїх матеріалів з формування та функціонування корпоративного сектору в Україні присвячують "Бюлетень про приватизацію" та "Інвестиційна газета".

Помітне місце в обґрунтуванні напрямів корпоративного управління відіграла праця В. Д. Немцова та Л.Є. Довгань "Корпоративний менеджмент", опублікована в Києві у 2003 р.

Серед навчальної літератури можна вважати позитивним вихід у світ у 2002 р. роботи автора цього підручника "Основи корпоративного управління". В.А. Євтушевсъкий також приділяє увагу акціонерам, засновникам, учасникам корпоративного управління. Засновниками акціонерних товариств в Україні можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни (за винятком таких, стосовно яких є певні законодавчі обмеження). Юридичні особи, які стали засновниками акціонерних товариств, не втрачають свого статусу і можуть далі здійснювати свою діяльність. Відповідальність вони несуть також лише в межах акцій. Засновники укладають між собою договір, в якому містяться положення про спільну діяльність та відповідальність перед третіми особами, що купили акції. Після цього засновники мають пройти обов'язкову правову процедуру, яка передує початку діяльності акціонерного товариства. Особи, які отримали паї в товаристві, проте не підписали установчу угоду, стають учасниками товариства.

Особливою ознакою, яка виділяє акціонерні товариства серед інших видів товариств є випуск цінних паперів. Метою цього випуску є залучення великої кількості інвесторів. Це також збільшує обсяг акціонерного капіталу, тобто збільшує потужності акціонерного товариства. До основних переваг акціонерного капіталу автор відносить можливість проведення за його допомогою масштабного виробництва, його зменшений ступінь ризиковості тощо. До недоліків акціонерного капіталу він відносить велику його роздробленість, недосконалість законодавчої бази, неузгодженість інтересів дрібних акціонерів та власників великих пакетів акцій тощо. Акціонерний капітал, на думку вченого, є надзвичайно важливою економічною категорією, особливо для України, де відбувається становлення ринкового середовища. У своїй статті "Теоретичні проблеми дослідження особливостей корпоративного управління в трансформаційній економіці В.А. Євтушевсъкий акцентує увагу на проблемах законодавчої бази, що покликана здійснювати регулювання акціонерного капіталу, а точніше визначати застосування права корпоративного управління. Українським законодавством зазначено, що корпоративні права "являють собою право власності на чистку (пай) у статутному фонді юридичної особи, включаючи права на управління", але незважаючи на важливість цих прав, вони недосконало врегульовані законодавством, а це, у свою чергу, породжує неузгодженість у відносинах між різними групами акціонерів.