2018-02-14
1409
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра прикладної екології
Факультет природоохоронний
ДИПЛОМНИЙ ПРОЕКТ
На тему: «ОБГРУНТУВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ НА БАЗІ ДУНАЙСЬКОГО БІОСФЕРНОГО ЗАПОВІДНИКА»
Виконав ст. гр.ЕТ-58
Рубан Олексій Олександрович
___________________________
(підпис студента)
Керівник к.г.н., доцент кафедри прикладної екології
Нагаєва Світлана Павлівна
Дипломний проект перевірений
і допущений до захисту
____________________________
(підпис керівника дипломного проекту)
"____" ______________ 2009р.
Зав. кафедрою прикладної екології
__________________ Сафранов Т.А.
"____" ______________ 2009р.
Рецензент к.б.н., доцент кафедри водних біоресурсів і аквакультури
Шекк Павло Володимирович
|
|
|
Одеса-2009
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..……………………………….............6
ВСТУП…………………………………………………………………….........7
1 ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДУНАЙСЬКОГО БІОСФЕРНОГО ЗАПОВІДНИКА.....……………………....9
1.1 Коротка історична довідка………………………................….............9
1.2 Кліматична характеристика регіону………….....................………...12
1.3 Ґрунтово-рослинні ресурси.………………………...............……......13
1.4 Тваринні ресурси……………………………….........……………......20
1.5 Особливості гідрологічного режиму………………...........................27
2 ОПТИМІЗАЦІЯ ЕКОЛОГО-ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ...31
2.1 Екотуризм як елемент сталого розвитку……………........................32
2.2 Моніторинг нормативно правових документів…..............................35
2.3 Інформаційне маркетингове забезпечення еколого-туристичної діяльності................................................................................................41
3 АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЕКОТУРИЗМУ НА ТЕРИТОРІЇ ДУНАЙСЬКОГО БІОСФЕРНОГО ЗАПОВІДНИКА……..........46
Розрахунок рекреаційної ємності та рекреаційного навантаження
на територію ДБЗ за 2008 рік...............................................................48
3.2 Обгрунтування перспектив розвитку екологічного туризму в Дунайському біосферному заповіднику..............................................51
3.3 Оцінка економічної ефективності надання еколого-туристичних послуг......................................................................................................58
ВИСНОВКИ………………………………………………………...….…......62
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ……………………………………………………....64
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ЕТ - екологічний туризм
|
|
|
ВТО - Всесвітньо туристична організація
ДБЗ -Дунайський біосферний заповідник
ПЗФ - природо-заповідний фонд
ІТЦ - Інформаційно-туристичний центр
АН - академії наук
НАН - Національна академія наук
ВСТУП
Роль екологічного туризму (ЕТ) в структурі туристичної галузі світової економіки останніми роками неухильно зростає. Всесвітні конгреси по екотуризму щорічно збирають сотні учасників - вчених і мандрівників, бізнесменів і політиків. Щорічний зворот засобів в еколого-туристичному секторі складає не менше 40 млрд. доларів США, а темпи зростання цього сектора - до 5-7 % у рік. По прогнозах Всесвітньої туристичної організації (ВТО) в найближчі десятерічча екотуризм стане одним з чотирьох-п'яти найбільш перспективних напрямів розвитку світової індустрії туризму. Прогнози експертів ВТО повною мірою стосуються і України. Природа нашої держави в цілому, а так само Дунайського біосферного заповідника (ДБЗ), надає великі потенційні можливості для розвитку екологічного туризму - різноманітність, унікальність, привабливість і просторість ландшафтів, ще не охоплених процесами урбанізації, інтенсивним сільськогосподарським виробництвом, унікальні об'єкти історико-культурної спадщини.
В умовах, що склалися, виникла необхідність оптимізації еколого-турістічної діяльності, оскільки з одного боку її організація тісно пов'язана з природоохоронною діяльністю, а з іншого боку необхідною умовою є організація ефективного відпочинку населення і здобуття максимального прибутку.
Метою дипломного проекту є – обгрунтування сталого розвитку екологічного туризму на базі Дунайського біосферного заповідника, який включає в себе три глави, в яких наданий розгляд характеристик природно-ресурсного потенціалу ДБЗ, а саме: коротка історична довідка, кліматична характеристика, грунтово-рослинні ресурси, тваринні ресурси і особливості гідрологічного режиму, а так само оптимізація еколого-туристичної діяльності в Україні і основні напрями екологічного туризму в ДБЗ. Була проведена порівняльна характеристика туроператорів по засобах розміщення і туристичних маршрутах, що надаються цими туроператорами.
В роботі були використані матеріали Інформаційно-туристичного центру Дунайського біосферного заповідника, матеріали турфірм, що надаюсь єкскурсійно-туристичні послуги, а також методичні матеріали щодо визначення рекреаційних навантажень на природні комплекси при організації туризму, екскурсій, масового відпочинку й норми цих навантажень, в основу яких покладена тривалість перебування відпочиваючих на певній території протягом комфортного періоду, кількість туристів та площа тереторії яка підвержена рекреаційному навантаженню.
Був проведен розрахунок рекреаційного навантаження на територію ДБЗ за 2008 рік, та рекреаційної ємності, де були використані данні по середньої кількості чоловік перебуваючих на досліджуваної території на день та тривалість перебування. Після чого був зроблен аналіз отриманих результатів.
Був проведен розрахунок економічної ефективності надання еколого-туристичних послуг турфірами на прикладі еколого-туристичної екскурсії „0км”, в основу якого покладена вартості послуг, наданих турофірмою.
1 ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДУНАЙСЬКОГО БІОСФЕРНОГО ЗАПОВІДНИКА
Дунайський біосферний заповідник – частка унікального природного утворення в дельті Дунаю, з неповторним водно-територіальним комплексом, що займає площу близько 59676,5 га з протоками і внутрішніми водотоками і двокілометровою смугою в акваторії Чорного моря в межах Кілійського району, вершиною озера Сасик і частиною Джантшейського лиману в межах Татарбунарського району Одеської області (рисунок 1.1). Площа ДБЗ розподілена на декілька зон: зона антропогенних ландшафтив, буферна та заповідна зона. Заповідна зона відноситься до зони строгої огорони, де забороняється люба туристична діяльність. Від загальної дельти ДБЗ відрізняє надзвичайне природне багатство. Саме тут розташована наймолодша за історичним віком суша Європи, що виникла і щорічно змінюється наносами Дунаю. На просторах дельти знайшли притулок тисячі видів тварин і рослин, розташовані водно-болотні екосистеми - ефективний природний "кондиціонер", що впливає на формування клімату всієї Центральної Європи. За біологічною активністю його можна порівняти з найпродуктивнішими біомами Землі: вологими тропічними лісами та кораловими рифами.
|
|
|
1.1 Коротка історична довідка
Міжвідомчою комісією Академії наук (АН) України з комплексного використання природних ресурсів р. Дунаю в 1964 р. було рекомендовано створити Державний Заповідник в Українській частині Дунайської дельти.
Постановою Ради Міністрів УРСР № 490 від 24 липня 1967 р. в дельті Дунаю створено природоохоронну зону з режимом пам'ятки природи республіканського значення, яка включила смугу плавневих земель уздовж прибережної частини Чорного моря завширшки 1 км у глиб материка (3 тис. га) та однокілометрову зону морської акваторії.
Рисунок 1.1 – Карта-схема Дунайського біосферного заповідника.
1973 р. - постановою Ради Міністрів УРСР № 84 від 20 лютого на площі 7758 га створюється Дунайська філія Чорноморського державного заповідника АН України.
1975 р. - Рада Міністрів СРСР, виконуючи обов'язки радянської сторони, що випливають з Рамсарської конвенції про водно-болотні угіддя, приймає рішення про віднесення заповідної території до водно-болотних угідь міжнародного значення, переважно як середовища існування водоплавних птахів.
1981 р. - Рада Міністрів УРСР приймає постанову № 203 від 23 квітня про створення окремого державного природного заповідника "Дунайські плавні" АИ України на території 14 851 га. Заповідник, розташований на частині Кілійської дельти Дунаю, дозволив охороняти багато видів рослин і тварин. Але дослідження вчених показали, що така мала територія та існуючий режим охорони не можуть в необхідній мірі поліпшити стан біорізноманітності та забезпечити раціональне використання природних ресурсів.
|
|
|
19 липня 1994 р. Міністерством охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди) України за дорученням Уряду України було підписано Угоду зі Світовим банком про отримання гранту від Глобальної екологічної фундації (ГЕФ) у розмірі 1,1 млн SDR, що еквівалентне 1,5 млн доларів США, для реалізації проекту "Збереження біологічного різноманіття дельти Дунаю". Цьому передувала значна робота Мінприроди, Національної академії наук (HAH) України і особливо заповідника та управління заповідної справи Мінприроди. Грант був наданий для організації управління природоохоронною територією в дельті Дунаю з залученням громадськості, щоб зберегти і відновити її біорізноманітність, забезпечувати раціональне використання природних ресурсів.
Рішенням Міжнародного координаційного комітету програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" 2 лютого 1999 р. ДБЗ був включений до складу Світової мережі біосферних резерватів. Цим же рішенням засновано міжнародний румунсько-український біосферний резерват "Дельта Дунаю".
Виконана Програма дослідження підвищила рівень знань про стан біорізноманітності ДБЗ і дозволила вченим та спеціалістам разом з землевласниками, землекористувачами, місцевою владою, рибалками, мисливцями, громадськістю розробити і спільно погодити науково обгрунтовані плани управління природоохоронними територіями ДБЗ, які стануть програмою дій для збереження біорізноманітності й збалансованого використання природних ресурсів у регіоні на багато років вперед [1].
1.2 Кліматична характеристика регіону
Клімат території заповідника помірно континентальний з відносно короткою і теплою зимою та тривалим, жарким літом. Серед рівнинних районів Причорномор'я виділяється найтеплішою зимою (середня січнева температура становить -2,0°С). Безморозний період триває до 200 діб, вегетаційний - 235-245 діб, сума активних температур становить 3500-3600 С. Середньо багаторічна кількість опадів досягає 400 мм, а випаровуваність - 800 мм/рік. За загальним кліматичним районуванням України територія ДБЗ належить до континентальної області кліматичної зони помірних широт, а за агрокліматичним районуванням територія України - до дуже посушливої помірно жаркої зони з м'якою зимою.
Тривалість сонячної радіації в придунайських регіонах перевищує 2300 год/рік. Найвищі місячні значення спостерігаються в липні - понад 350 годин, найнижчі - в грудні - в межах 60 год. Сумарна сонячна радіація становить понад 4800 МДж/м2, мінімум припадає на грудень (близько 110 МДж/м2), а максимум на червень (понад 800 МДж/м2). Радіаційний баланс протягом року позитивний і за рік становить близько 2100 МДж/м2. Більша частина тепла радіаційного балансу витрачається на турбулентний теплообмін земної поверхні з атмосферою, решта на випаровування вологи із земної поверхні.
Циркуляція атмосфери має чітко виражений сезонний характер. Протягом року над півднем України проходить в середньому 48 циклонів і 36 антициклонів. Антициклони менш рухливі, тому протягом року антициклонічна погода триває близько 230 діб, а циклонічна - до 135. Циклонічна діяльність інтенсивніша в холодний період року, число і тривалість антициклонів зростають влітку та восени.
Найбільше підвищення середньої місячної температури спостерігається при переході від квітня до травня (на 10°С), а зниження є поступовим на 5-6°С кожен місяць з серпня по грудень. Річна амплітуда температури між найхолоднішим і найтеплішим місяцями становить 24,4°С. Амплітуда середньодобових температур досягає 41,5°С. Абсолютна річна амплітуда температур становить 70°С. Безморозний період триває в межах 200 діб.
Річна сума опадів з року в рік дуже сильно коливається - в діапазоні 300-700 мм, а в середньому становить близько 400 мм. Найменшою є відносна вологість у травні, коли швидко підвищується температура повітря (до 70%), найбільша в січні (до 90%), коли внаслідок низьких температур, вологе протягом всього року повітря стає більш насиченим.
Середньорічна температура води в дельті Дунаю становить 12,7°С. Води гирлової частини найбільш прогріті в липні-серпні (у середньому до 24,1°С), максимум у цей період досягає 27,6°С [1].
Зима триває з середини грудня до другої декади лютого. Початок весни припадає на останню декаду лютого - першу декаду березня. Літо починається у першій декаді травня і триває до третьої декади вересня. Початок осені припадає на кінець вересня - початок жовтня.
1.3 Ґрунтово-рослинні ресурси
Внаслідок періодичного заливання окремих частин ДБЗ водою різного рівня їх ґрунтотвірні процеси відзначаються неоднорідністю та слабким розвитком. Вони формуються в результаті дерново-лучного процесу в умовах сильного і тривалого зволоження ґрунтовими і періодично-поверхневими водами. Саме цим зумовлене їх часткове оглеювання. На території дельти є ґрунти, які формуються в умовах мінералізованих ґрунтових вод і ґрунтотвірних порід (північна частина дельти). В теперішній час переважають такі типи ґрунтів: лучні, лучно-болотні, болотні і солончаки. За механічним складом вони важкосуглинисті та глинисті, хоча місцями трапляються середньосуглинисті і навіть легкосуглинисті. На приморських косах ґрунти не розвинені і представлені переважно піщано-черепашковими відкладами, подекуди з домішками рослинних решток [1].
Лучно-болотні ґрунти займають присхилові ділянки прируслових гряд, формуються в умовах тривалого затоплення (2-3 міс) і постійного перезволоження, що обумовлює присутність глейового горизонту. Глибина ґрунтового профілю становить 30-40 см. За механічним складом вони легко- і важкосуглинисті.
Болотні ґрунти формуються на всіх знижених ділянках в умовах тривалого затоплення (3-4 міс.) і залягання ґрунтових вод майже біля поверхні. За наявністю торфового шару вони належать до власне болотних і торфово-болотних. Перші займають ділянки по периферії болотних ґрунтів, де ґрунтові води знаходяться на глибині 10-15(25) см. Другі приурочені до центральних частин островів та знижених ділянок, де ґрунтові води виходять на поверхню. За механічним складом вони належать до важкосуглинистих і глинистих. Засолені ґрунти зосереджені переважно в північній і східній частинах дельти, в пониженнях на ділянках, що знаходяться під безпосереднім впливом моря. Вони формуються в умовах близького залягання ґрунтових вод і відзначаються наявністю на поверхні і по всьому профілю солей з переважанням хлоридів і сульфатів.
Значні площі на території дельти займають новоутворені відклади приморських кіс і прибережних смуг островів, опріснених заток і озер, а також плави. Відклади приморських кіс і ділянок островів утворилися внаслідок алювіальної діяльності моря і складені з черепашкового піску. Вони звичайно є бідними на гумус, відзначаються невеликою вологоємністю і надмірною водопроникністю, слабким розвитком рослинного покриву.
Засолені ґрунти представлені солончаками, в яких легкорозчинні солі знаходяться на поверхні. Солончаки займають незначні площі і майже завжди комплексуються з дерновими, лучно-болотними і мулувато-болотними ґрунтами. В місцях поширення солончаків розвивається галофітна рослинність, в багатьох випадках вона може бути відсутньою і поверхня вкрита вицвітами скупчень легкорозчинних солей.
Особливий інтерес являють алювіальні відклади заток і озер, які є результатом осадження мулистого матеріалу, що приноситься водотоками, і залишків рослинності. У затоках, зокрема новостворених, переважають відклади мулистого піску, в середньовікових - мулу та мулистого піску. У старовікових відкладаються переважно мулисті наноси [1].
Рослинність є первинною біоенергетичною ланкою в екосистемах, звідки починаються всі подальші шляхи міграції органічної речовини. Важливість ботанічних ресурсознавчих досліджень в ДБЗ визначається його природною різноманітністю і особливостями, недостатньою вивченістю флори і рослинності, біології та екології видів, що їх складають. Флору території, яка увійшла до складу Дунайського біосферного заповідника, досліджували з великими інтервалами в часі. Перші роботи вітчизняні ботаніки виконали ще наприкінці XIX та початку XX ст. Інтенсивніше флору цієї території вивчали у повоєнний період. Взагалі флора ДБЗ налічує 955 видів вищих рослин, серед котрих переважають види з родини айстрових, злакових, хрестоцвітих, зонтичних, лободових, осокових та гвоздичних. [1].
В ресурсному відношенні велике значення мають такі групи дикорослих корисних рослин ДБЗ, як харчові, кормові, лікарські, технічні, декоративні, отруйні тощо.
Група харчових рослин об'єднує 314 видів, що становить понад 33% загальної кількості у флорі. Переважають звичайно медоноси (54,4%), на другому місці знаходяться овочеві та салатні (43,6%). Значною є кількість пряних (11,46%), дещо менше олійних (6,69) та ароматичних (5,41%) рослин.
Харчові рослини-замінники налічують 65 видів, зокрема замінники чаю - 33,85%, кави - 33,33, гірчиці - 13,85%. Серед них найбільш важливою в ресурсному аспекті є Rubus caesius, листки і плоди якої використовують як замінники чаю. її первинна продукція досягає 43,32 т (листків).
Серед так званих твердоплідних харчових рослин на увагу заслуговує Trapa natans. Цей релікт третинного періоду в другій половині цього століття почав швидко зникати з багатьох водойм колишнього ареалу. На даний момент Кілійська дельта Дунаю є одним з основних місць його зростання в Україні. Основні зарості горіха зосереджені тут у приморській зоні і досягають до 400 га. Найвища насіннєва продуктивність заростей горіха спостерігається на ділянках з багатим надходженням біогенів і становить 1090-1696 г сирої маси плодів на 1 м2. Це відповідно в 15-23 раза більше, ніж на ділянках з низьким надходженням біогенів.
Трапляються також рослини, придатні для виготовлення напоїв та харчових барвників; такі, що використовують в сироварінні; крохмаленоси, вітаміноноси тощо.
Другою за чисельністю видів групою дикорослих корисних рослин є кормові рослини. Вона об'єднує 281 вид, або 29,58% від загальної кількості видів флори заповідника. Найбільшу кормову цінність мають бобові (23 види) і злаки (25 видів). Підгрупу різнотрав'я (207 видів) складають переважно представники родин Asteraceae, Brassicaceae, Chenopodiaceae, Caryophyllaceae, Lamiaceae тощо. Дерева і кущі, листки й молоді пагони яких поїдають велика рогата худоба, кози і кролі, представлені 14 видами. Велика рогата худоба, кози і вівці активно споживають 5 видів осокових і 4 види солянок. 15 видів придатні для силосування [1].
Кормові угіддя заповідника представлені лучною, болотною, солонцевою, солончаковою та водною рослинністю. Загальні площі справжньолучної рослинності становлять близько 60 га, урожайність - 12 т/га зеленої маси, первинна продукція -720 т. Площі болотисто-лучної рослинності більші (1250 га), урожайність - 18 т/га зеленої маси, а первинна продукція - 22500 т. Засоленолучна рослинність не займає значних площ, а складає 72 га. Середній урожай зеленої маси становить 8 т/га, первинна продукція - 576 т. Площі під болотною рослинністю є найбільшими - 22 тис. га, найвищою є і урожайність зеленої маси (25 т/га), а первинна продукція досягає 550 тис. т.
Група лікарських рослин обіймає 232 види, що становить 24,42% загальної кількості видів у флорі ДБЗ. Більше половини видів (65%) використовуються народною медициною, 40% - у ветеринарії, 29% - офіціальною медициною.
Група декоративних рослин також досить численна, вона налічує 154 види. Переважна їх більшість — трав'янисті рослини (77,2%), значно менше дерев (11%) і кущів (9%).
Група технічних рослини включає 178 видів, що становить 18,74% від загальної кількості видів флори ДБЗ. Більше половини з них - фарбувальні (54,5%), менше дубильних (21,3%), а також видів, що є джерелом хімічної сировини (18,5%). Частка целюлозно-паперових видів досягає 16,9%, ефіроолійних - 10,7%, олійних - 10%, прядильних - 6%. Трапляються види, що використовують в будівництві як фіксатори запахів, піноутворювачі, каучуконоси тощо [1].
Умовна група нехарчових господарських рослин налічує 77 видів. В народі деяких представників цієї групи використовують для прання, виготовлення дрібних виробів, кошиків, щіток, віників, як пакувальні матеріалі, для оздоблення акваріумів тощо. В сільському господарстві окремі види цієї групи застосовують як підщепу в садівництві та сидератні культури в рослинництві.
По окремим ділянкам ДБЗ можна виділити 5 основних рослинних угруповань екосистем ДБЗ, до котрих відносяться лісні та болотні асоціації. Порівняльна характеристика поширеності представлена у таблиці 1.1 [1].
Таблиця 1.1. - Поширеність рослинних угруповань екосистем ДБЗ
| Ділянка | Рослинна асоціація | Поширеність | |||
| видів | родів | родин | сума | ||
| 1. | Salicetum (albae) phalaroidetosum | 38 | 35 | 24 | 97 |
| 2. | Salicetum (albae) phragmitosum | 36 | 32 | 20 | 88 |
| 3. | Phragmitetum australis | 47 | 45 | 23 | 115 |
| 4. | Phragmitetum caricosum (acutiformis) | 87 | 66 | 32 | 185 |
| 5. | Caricetum acutiformis | 48 | 41 | 20 | 109 |
Як можна побачити (табл. 1.1), найбільш репрезентативною за поширеністю і різноманітністю рослинності серед вербових лісів є асоціація Salicetum (albae) phalaroidetosum, що формується на менш обводнених ділянках. Таким чином, перша ділянка буде найбільш репрезентативною та унікальною, а отже - й найбільш цінною за поширеністю рослинності.
Що ж до асоціацій, котрі формуються на болотно-глейових ґрунтах, то найрепрезентативнішою за поширеністю рослинності є Phragmitetum caricosum (acutiformis), значно менша репрезентативність характерна для Phragmitetum australis та Caricetum acutiformis. Найвищими показниками поширеності характеризується асоціація Caricetum acutiformis.
Внаслідок того, що цінність ділянки в межах усієї заповідної території слід розглядати з урахуванням її унікальності та репрезентативності, можна вважати, що найбільш цінними є заповідні ділянки, де представлені рослинні асоціації Caricetum acutiformis та Phragmitetum caricosum (acutiformis).
Болотна рослинність являє собою основний компонент рослинності ДБЗ. Вона займає більше половини його території і приурочена до середньо- та тривалозаливних ділянок. Представлена угрупованнями, в яких едифікаторами виступають Phragmites australis, Typha angustifolia, T. latifolia, Scirpus lacustris, Carex elata, C. acutiformis, C. pseudocyperus та інші види.
Особливістю болотної рослинності є значна питома вага давньосередземноморських видів. Відзначаючись високою продуктивністю і займаючи більше половини всієї території заповідника, болотна рослинність є провідним продуцентом органічної речовини плавнів. Акумулюючи біогенні елементи і важкі метали, вона виконує функції природного біофільтра та відіграє в регіоні виключно важливу біогеохімічну і водоохоронну роль.
До основних компонентів екосистем ДБЗ належить також водна рослинність, яка налічує 35 асоціацій з 7 союзів і 4 порядків. Вона налічує 35 асоціацій з 7 союзів і 4 порядків. Водна рослинність представлена неукоріненими вільноплаваючими, укоріненими зануреними, укоріненими з плаваючими листками та повітряно-водними формами. Найбільші площі займають угруповання укоріненої та повітряно-водної рослинності. Вони репрезентативно представляють цей тип організації рослинності Південної Європи і формують найбільші в регіоні місцезнаходження рідкісних, зникаючих і реліктових ценозів. В регіоні виконує важливу фітомеліоративну функцію.
Лучна рослинність ДБЗ займає рівнинні ділянки прируслових та заплавних гряд, налічує 31 асоціацію з 10 союзів і 8 порядків. Найбільшою синтаксономічною різноманітністю відзначаються союзи Limonio gmelinii, Scorzonero-Juncion gerardii. Вона представлена угрупованнями болотистих, засолених, справжніх та остепнених лук.
Болотисті луки формуються в зниженнях прируслових гряд і на тривалозаливних рівнинних ділянках. Представлені угрупованнями, в яких едифікаторами виступають Phragmites australis, Glyceria maxima, Phalaroides arundinacea, Carex acuta, Poa palustris, Carex vulpina та ін.
Засолені луки за площами займають третє місце після водної рослинності, їх ценози приурочені здебільшого до коротко- і середньозаливних рівнинних ділянок, дещо менше - до знижених ділянок приморських грив. Синтаксономічно вони найбагатші. Основне ядро складають види широкої екологічної амплітуди, які виступають едифікаторами і в інших типах організації рослинності (Phragmites australis, Bolboschoenus maritimus), а також галофіти (Artemisia santonica).
Лучна рослинність ДБЗ характеризується певними особливостями. На відміну від більш східних регіонів тут засолені луки займають відносно менші площі, але є багатшими за флористичним складом, а порівняно з західними в них відсутні ценози океанічних видів. Крім цього, флора їх угруповань відзначається участю видів різних хорологічних груп. Широкоареальні види переважають в угрупованнях засолених, болотистих і остепнених лук. У складі угруповань справжніх лук переважають види з вужчим ареалом. Найбільшою в угрупованнях справжніх лук є кількість океанічних видів. Частка індиферентних видів у ценозах лучної рослинності досить висока, але найвища вона в болотистих і остепнених луках. Це свідчить про те, що лучна рослинність ДБЗ знаходиться на межі свого екологічного поширення, що, у свою чергу, вимагає особливого підходу до їх охорони.
На території Жебриянського пасма виростають багато рідких видів рослин Дунайського біосферного заповідника, занесені в списки Червоної книги України, МСОП, європейський червоний список. Серед них усі види орхідей (Orchidaceae), гвоздика бессарабська (Dianthus bessarabicus Klok.), золотобородник цикадовий (Chrysopogon gryllus (L.) Trin.), ковили (Poaceae), меч-трава болотна (Cladium mariscus (L.) Pohl.) і ін.
1.4 Тваринні ресурси
Тваринний світ Дунайського біосферного заповідника нині налічує більше 5 тис. видів, серед яких чисельно переважають комахи (до 4,5 тис. видів). З них 36 видів занесено в Червону книгу України. Комахи утворюють наступні головні ентомологічні комплекси: солончаковий, лісовий, заплавний, чагарниковий, та ін. Їх вивчення дозволило розробити рекомендації по збереженню комах і виявити 7 нових для науки видів.
До Червоної книги України внесено 61 вид фауни а в міжнародні червоні списки – 15 видів.
Склад фауни ссавців гирлової області Дунаю небагатий – близько 40 видів. Здебільшого тут репрезентовані тварини, які, тим чи іншим чином, у своїй життєдіяльності пов`язані з водою.
Види ссавців регіону, які перебувають під особливою охороною:
Норка європейська – це дрібний хижак масою до 700 г. Норки мешкають біля води, чудово плавають і пірнають, активні, переважно, у сутінках. Живляться рибою, жабами, комахами, гризунами, птахами. А ось нори риють неохоче, всупереч своїй назві. Вони їх влаштовують у прикореневих порожнинах, дуплах дерев, старих норах. В Україні норка поширена майже повсюдно, але чисельність Ії дуже низька (десь 1200 особин). Причинами цього є осушення боліт, висихання плавнів, зникнення заплавних лісів. До цього долучається також витіснення її сильнішим видом – норкою американською, яку було успішно акліматизовано в Європі. Вид добре розмножується у неволі і розводиться на звірофермах.
Видра річкова – красивий звір з видовженим обтічним тілом, короткими міцними лапами з голими підошвами та плавальними перетинками поміж пальцями. Короткі вуха під час пірнання закриваються спеціальними клапанами. Хвіст довгий, дещо стиснутий з боків. Загальна довжина тіла з хвостом до 120 см, маса до 10 кг. Видра провадить напівводяний спосіб життя, активна, переважно, уночі. Понад усе любить рибу. В Україні річкова видра трапляється на Поліссі, в Карпатах, лісостепу. Скорочення її чисельності пов`язане зі зменшенням рибних запасів, руйнуванням місць поселення, браконьєрством.
В плавнях та серед чагарників у пониззі Дунаю можна натрапити на кота лісового (родина Котячи). Розмірами та забарвленням він дуже схожий на великого звичайного домашнього кота, іржаво-сірого забарвлення з темними поперечними смугами. Характерною ознакою є хвіст рівномірної товщини по всій довжині, що має тупий кінчик, у той час як у свійського кота хвіст до кінця потоншується. Живиться, переважно, мишами та птахами, рідше – земноводними та плазунами. Провадить поодинокий прихований спосіб життя, активний у сутінках та вночі. Це спритна, зла та кмітлива тварина. Можуть утворювати гібриди з домашніми котами. Чисельність цього виду в Україні дуже низька. Протягом останніх десятиліть в український частині пониззя Дунаю було лише двічі знайдено кота лісового. Інтенсивне освоєння плавнів призвело до майже цілковитого зникнення виду. Відомі випадки розмноження кота у зоопарках, але це винятки.
У пониззі Дунаю досить звичайні лисиця та завезений з Далекого Сходу єнотовидний собака, зрідка трапляється вовк, мешкають кабан дикий, заєць сірий, ондатра, яка була завезена з Північної Америки, їжак звичайний та козуля європейська.
Різноманітність як природних, так і антропогенного походження водно-болотних та навколоводних біотопів, м'який клімат, особливості географічного положення створюють на території ДБЗ сприятливі умови для масового відтворення, тривалих зупинок і сезонних концентрацій, насамперед водоплавних та навколоводних мисливських птахів. За умови належного рівня організації мисливського господарства і передусім забезпечення відповідного режиму охорони угідь та контролю процесу полювання, наявні ресурси птахів, практично без збитків для відтворення їх популяцій, можуть бути успішно використані як об'єкти спортивного полювання та мисливського туризму.
Птахи представляють більше половини видового складу орнітофауни України. Тут спостерігаються великі зграї рожевих пеліканів (до тисячі особин), а в літній період їх збирається в п'ять разів більше. Зимовий період тут проводять близько 115 тис. гусаків белолобих (десята частина в Чорноморсько-середземноморському басейні). У окремі роки на території заповідника зимує до 7 тис. казарок, що складає 7% їх світової чисельності. 43 види птиць заповідника (більше 70% рідкісних птахів державного реєстру України), занесено в Червону книгу України і Європейський червоний список. Для певної їх частини дунайська дельта, у тому числі Дунайський біосферний заповідник, є основним містом існування всієї популяції.
Серед 264 видів птахів, відмічених для території ДБЗ, 43 види занесені до Червоної книги України та 10 видів занесені до Європейського Червоного списку. Найбільша їх кількість трапляється у вторинній дельті Кілійського рукава Дунаю - 35 видів. Дещо менше - 30 - відомі для СЖП, 28 - для Жебриянського пасма, 25 - о-ва Єрмаків [10].
Таблиця 1.2. - Узагальнена характеристика природоохоронного статусу птахів Дунайського біосферного заповідника, по матеріалах 1983-2007 рр.
| Показник | Загалом | Червона книга України | Європейський Червоний список | Br | Bn | W | Bi |
| Абс., Видів | 264 | 44 | 10 | 170 | 104 | 19 | 101 |
| % | 100,0 | 16,6 | 3,8 | 64,4 | 39,4 | 7,2 | 38,3 |
*Примітка: Br. - Бернська конвенція; Bn. - Бонська конвенція; W -Вашингтонська конвенція (1973); Ві - Європейська директива 79/409 від 1979 р.
Гніздові птахи ДБЗ, які перебувають під особливою охороною:
В пониззі Дунаю дуже рідко, але ще можна натрапити на дивовижного птаха – пелікана кучерявого (родина Пеліканові). Це великий птах, маса сягає 9-13 кг, а розмах крил – понад 2 м. Оперення біле, кінчики крил – темні, ноги - сірі. На потилиці й шиї є видовжені кучеряві пір`їни, які утворюють чуб та гриву. Пелікани мають дуже цікавий утвір, який використовують для рибальства та годування пташенят. Червоно-жовтогарячий мішок, розташований під дзьобом, - справжній сачок для риби. У ньому може поміститися до 1,5-2,0 кг риби. Часто пелікани ловлять рибу групами. Вони бьють крилами по воді, виганяють рибу на мілину, де і виловлюють ії. Гніздиться птах у плавнях невеликими колоніями. У гирловій області Дунаю цей вид трапляється під час міграції та літування. Головні причини скорочення чисельності цього птаха – інтенсивне освоєння водно-болотних угідь, порушення їхнього гідрологічного режиму, посилення фактору турбування.
У Дунайській гирловій області мешкає також пелікан рожевий – так само рідкісний птах.
Баклан малий (родина Бакланові) – птах, значно менший за розмірами: довжина його крила – 20 см, а маса – до 1 кг. Загалом чорного кольору, з буруватим відтінком та зеленкуватим металевим полиском. Це кочовий птах. Головною причиною зменшення чисельності є деградація біотопів, придатних для гніздування, а також відстріл у рибницьких господарствах.
Косаря (родина Ібісові)легко впізнати за довгим чорним сплюснутим дзьобом, кінець якого розширений і жовтий. Весь птах сніжно-білий, знизу шиї є вохриста пляма, а на голові – блідно-жовтий чуб. Ноги довгі, чорні. Косар у пошуках їжі водить дзьобом у воді в різні боки. Ці його рухи подібні до рухів косарів, що й позначилося на назві птаха. У минулому у регіоні косар був звичайним птахом. Зараз його чисельність до 200-300 пар. Головна причина зміни чисельності – деградація гніздових біотопів, посилення фактору неспокою.
Орлан-білохвіст (родина Яструбові) – великий хижак масивної будови. Розмах його крил сягає понад 2 м. Дорослий птах бурий з білим хвостом, голова та шия значно світліші. У дуже старих птахів іноді з`являються на плечах великі білі плями. Донедавна орлан-білохвіст гніздився по всій Україні. Сучасна чисельність цього птаха в пониззі Дунаю – 1-2 пари. Головні причини зменшення чисельності: вирубування заплавних лісів, освоєння заплав річок.
З великої видової різноманітності птахів ДБЗ за значущістю для мисливського господарства можна виділити три основні групи: дозволені до відстрілу мисливські птахи; заборонені до відстрілу мисливські птахи; немисливські птахи, що відносно регулярно здобуваються мисливцями.
Земноводних, представлених багаточисельними популяціями, в межах Дунайського біосферного зоповідника водиться 10 видів. Серед них жаби озерна, їстівна і ставкова, яких в окремих місцях налічується до 10-20 тис. особин на гектар. Менш багаточисельні популяції квакші звичайної, ковганки звичайної, тритона звичайного і дунайського. Плазунів в заповіднику лише 5 видів – вуж звичайний, черепаха болотна і три види ящірок.
Особливе значення акваторія заповідника має для 103 видів риб. Тут зустрічаються всі види риб, занесені на території України в Європейський червоний список (шип, осетер атлантичний, лосось чорноморський і дунайський і ін.). З 32 видів риб, занесених в Червону книгу України, у пониззі Дунаю мешкає 16 видів риб, що перебувають під особливою охороною держави.
Однією з найбільших прісноводних риб земної кулі є білуга чорноморська (ряд Осетрові). Найкрупніші представники цього виду сягають довжини 4-5 м за маси понад 1 т, віку 60-70 років (граничний вік до 100 років). Середні розміри дорослих риб становлять близько 2,5 м, маса – 200-300 кг. Прохідна риба: нагулюється у морі, на нерест заходить до Дунаю, Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Кубані, Дону. Молодь живиться донними безхребетними та дрібною рибою, дорослі - рибою (хамса, бички, ставрида, оселедці тощо). Статевозрілими самці стають у віці 12-15 років, самиці – 16-18. Довжина тіла у цей час досягає 140-150 см. Мігрує у річки навесні (яра форма) або восени (озима форма, що зимує у річці). Нереститься білуга у квітні-червні за температури води 8-170 С на ділянках з піщано-гальковим дном і швидкою течією. Плодючість становить 7-8 млн. ікринок, ікра донна, клейка. Після нересту плідники та молодь скочуються до моря. На думку фахівців, для збереження дунайської популяції необхідне створення спеціального рибного заводу.
Шип – у першій половині ХХ ст. у пониззі Дунаю траплялися поодинокі екземпляри шипа, з 60-х років його не виловлювали. Основними причинами зниження чисельності дунайської популяції виду є забруднення води та надмірний вилов. Можливе розмноження шипа у неволі. Біотехнологія розведення випробувалась на Волзі, Доні, Кубані, Дніпрі. На думку фахівців, для збереження шипа у фауні України необхідна реакліматизація (повторне вселення).
Стерлядь - це єдиний з осетрів, який усе життя проводить у річках (ту водна риба). Тут вона живе на глибоких ділянках з чистою проточною водою. Останнім часом стерлядь у водоймах України нечисленна і зникла у Сіверському Дінці, П. Бузі, на більшості ділянок басейнів Дніпра і Дністра. Основними причинами зниження чисельності дунайської популяції, як і інших, є забруднення води, зміни гідрологічного режиму. Біотехнологія штучного розведення випробовувалась на Волзі, Доні, Кубані, Дніпрі.
Осетер атлантичний – досягає довжини 3,5 м (пересічно 1,4-1,8 м), за маси понад 200 кг, живе до 45 років, живиться безхребетними, дрібною рибою, молюсками. Статевозрілим стає у віці: самці у 7-9 років, самиці у 8-14. Це прохідна риба, у Дунай заходить для розмноження. Атлантичний осетер поширений у басейні Атлантичного океану поблизу берегів Європи та Північної Америки. У першій половині ХХ ст. у пониззі Дунаю траплялися поодинокі екземпляри виду, з 60-х років його тут не спостерігали. Основними причинами зниження чисельності дунайської популяції є забруднення води, надмірний вилов. Можливе розмноження у неволі, біотехнологію розведення випробували на річці Ріоні (Грузія).
Під особливою охороною у регіоні перебуває і представник ряду Лососевих – лосось чорноморський. Прохідна риба: живе у морі, де тримається поодинці або невеликими групами, на нерест заходить до Дунаю. Чорноморський лосось – ендемік басейну Чорного і Азовського морів. Нині у пониззі Дунаю трапляються поодинокі екземпляри цього виду. Основні причини зниження чисельності дунайської популяції – забруднення води, надмірний вилов та зміни гідрологічного режиму. Можливе його розмноження у неволі, штучне розведення провадили на Волзі, Доні, Кубані, Дніпрі.
Ендеміком Дунаю є чоп малий (представник Окуневих). Інша географічна раса цього виду мешкає у річці Вардар (басейн Егейського моря). Чисельність цього виду у пониззі Дунаю невелика. Головні причини ії скорочення – порушення природних біотопів унаслідок зміни гідрологічного режиму, забруднення води.
1.5 Особливості гідрологічного режиму
Гирлова область Дунаю розташована в південно-західній частині України і східній частині Румунії, складається з дельти та узмор'я. Площа гирлової області становить близько 7 тис. км2, в тому числі площа - дельти 5640 км2, з яких 1200 км2 відносяться до України [1].
За вершину гирлової області приймається створ м. Рени, після якого річка розподіляється на рукави, основними з яких є Кілійський та Тульчинський, і протоки, що живлять заплавні водойми дельти. Кілійський рукав є головним руслом дельти Дунаю за стоковими і морфометричними характеристиками. По мірі наближення Кілійського рукава до моря від нього відходять дрібні рукави, а в створі с. Пардіна проходить його розподіл на три великі рукави - Кислицький, Середній та, Іванешть з утворенням ряду великих островів. Нижче від Кілії рукави зливаються і річка 7 км тече одним руслом до 38-го км від гирла, де знову розділюється па рукави Бабіна, Соломонів, Черновка і Прямий, - тут утворюється нижня внутрішня дельта. На відстані 21-го км вказані рукави з'єднуються і протягом 3-х км річка тече єдиним руслом до м. Вилкове, де і відбувається її розподіл на систему руслових водотоків - морську дельту Кілійського рукава. Морська дельта починається після прориву рукавом морських і ряд - Жебриянської і Летя. На 18-му км Кілійського рукава в межах м. Вилкове ліворуч відходить Білгородський рукав, а нижче від Вилкове Кілійський рукав ділиться на Очаківський і Старостамбульський рукави, останній з яких за гідролого-морфологічними характеристиками є головним. У свою чергу, ці рукави діляться на рукави нижчого порядку - Полуденний, Анкудінов, Середній, Піщаний, Бистрий, Восточний, Лімба та інші.
На процеси дельтоутворення найсильніше впливає обвалування берегів, яке перешкоджаючи виходу води на широку заплаву, змінює схили, швидкості, режим руху наносів, особливо в періоди активного формування русла і при наводках, водопіллі. Наприклад, у створі 40-го км (гирло Лаптиш - тепер канал Міжколгоспний) при проходженні значних паводків у природних умовах ширина розливу води досягала 10 км. В умовах обвалування потік зосереджувався в основному руслі завширшки до 900 м, що вилучило із водообміну ряд стабілізуючих ємностей великого обсягу, які трансформували паводкові хвилі та істотно змінювали водний режим дельти Дунаю [1].
Морська частина дельти формується внаслідок широкомасштабної взаємодії річкових потоків і морських течій. На морському краї дельти річковий потік сполучається з морськими циркуляціями, спрямування яких домінуюче у північно-західній частині Чорного моря зі сходу на захід, а потік річкових наносів - із уздовжбереговим переміщенням морських наносів. Цей процес формує морську дельту і супроводжується її активним розширенням. Взаємодія річкових потоків і морських течій визначає не тільки морський водний режим, а й водний режим внутрішньої верхньої і нижньої Кілійської дельти Дунаю.
Рівневий режим дельти Дунаю характеризується різкими і безперервними коливаннями протягом всього року. В його річному ході виділяється висока весняно-літня повінь, осінній і зимовий наводки -повені, низька літня і зимова межень. Весняна повінь характеризується найвищими рівнями, спостерігається майже щорічно (з березня по липень) і проходить кількома хвилями, які накладаються одна на одну. Літньо-осіння межень, яка проходить в період з липня по листопад, характеризується найнижчими річними горизонтами. Іноді спостерігаються невисокі літньо-осінні наводки, піки яких в маловодні роки (1972, 1974) перевищували піки весняної повені. Значною мірою це пов'язано з утворенням заторів, причиною яких є виключно високі рівні на морській частині дельти (1925, 1946, 1967, 1998 рр.).
На рівневий режим внутрішньої Кілійської дельти Дунаю певний вплив мають згінно-нагінні явища, які спричинюються дією вітрів західного, нагінні - східного напрямку. Чим ближче до краю дельти, тим сильнішим є вплив згінно-нагінних явищ. Зі зменшенням величини річкового стоку збільшується відстань, в межах якої має місце вплив згінно-нагінних явищ, які впливають значним чином на формування рівневого режиму дельти.
Льодові явища в дельті Дунаю спостерігаються не кожний рік, а стійкий льодостав фіксується менше ніж у 50% зим. Льодові явища нестійкі, можуть з'являтися і зникати кілька разів за зиму. Середня дата появи льодоставу - 12 січня, середня дата сходу льодових явищ -23 лютого (Вилкове). Середня тривалість льодоставу становить 21 добу, максимальна - 70 (1954-1955 рр.). Найбільша товщина льоду - 60 см (па окремих ділянках - до 80 см) зафіксована в кінці лютого.
Особливість гідрологічного режиму СЖП полягає в тому, що суміш природного і дренажного стоків із водозбору подається примусово, а надходження з Дунаю - самопливно, практично за залишковим принципом. У природних умовах рівневий режим СЖП має ряд відмінностей від режиму рукавів Дунаю, характеризуючись повільнішою течією поди, більшою шорсткістю русла через розвиток рослинності, наявністю мертвих просторів у створах і т.д. [1].
Розглянувши природно-ресурсний потенціал Дунайського біосферного заповідника, можна привести узагальнюючу таблицю у вигляді схеми (рисунок 1.2):
Рисунок 1.2 Узагальнюючі дані по природно-ресурсному потенціалу Дунайського біосферного заповідника.
З рисунка узагальнюючих даних природно-ресурсного потенціалу Дунайського біосферного заповідника можна зробити висновок, що досліджуємий об`єкт природно-заповідного фонду має всі умови для розвитку екологічного туризму як в наш час, так і в майбутньому.
2 ОПТИМІЗАЦІЯ ЕКОЛОГО-ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
В Україні вже на державному рівні туристична область визнана перспективною і пріоритетною, розроблені програми розвитку туристсько-рекреаційного комплексу. Необхідність глобального підходу до екологічних проблем, які виникають в індустрії туризму, вимагає створення повноцінної національної туристської політики. При цьому "першочергова умова, яку треба брати до уваги в будь-якій програмі розвитку - це пошук балансу між особливо важливим для чутливих рекреаційних екосистем захистом і охороною довкілля, і економічним і соціальним розвитком, пов'язаним з туризмом". Тому головним сучасним завданням стає розробка науково обгрунтованої концепції (зваженої теоретичної основи) ефективного розвитку рекреації, який максимально відповідав би вимогам і принципам ЕТ.
Для забезпечення екологічного підгрунтя реалізації програм слід виконати ряд науково-дослідних робіт (переглянути нормативи рекреаційних навантажень на різні екосистеми, розробити методи оптимізації таких навантажень і так далі), доповнити законодавство, розробити і задіювати управлінські і економічні важелі.
Сьогодні в регіонах України необхідно упроваджувати науково обгрунтовані і екологічно орієнтовані форми туристичної діяльності, яка містить в собі як створення нових маршрутів на ЗТ, так і екологізацію інфраструктури, яка вже діє у нас. Це особливо поважно для того, щоб мінімізувати можливий негативний вплив на довкілля.
Для південних регіонів України в даний час формується еколого-туристичний напрям з величезним потенціалом, в основі якого лежить його обширна і всіляка територія, незаймані природні зони, а також природоохоронна діяльність, завдяки якій створені і діють багаточисельні об'єкти природо-заповідного фонду (ПЗФ), а також активно працюють неурядові екологічні організації.
Азово-чорноморський регіон, який в значній мірі до останнього часу був недоступен для міжнародних мандрівників, особливо індивідуальних, володіє особливою привабливістю. Це величезний і незвіданий регіон. Головним завданням тут є перетворення туристського потенціалу, що має, в привабливі екотуристські продукти, які можна продавати на міжнародних і внутрішніх ринках, одночасно забезпечуючи стійкість уразливих екотуристських ресурсів.
2.1 Екотуризм як елемент сталого розвитку
Відомо, що перехід до сталого розвитку в даний час є одним з пріоритетних напрямів екологічної політики в багатьох країнах світу, а одним із засобів практичної реалізації концепції такого розвитку є еколого-орієнтований туризм. Довкілля є основою природних і культурних ресурсів, що залучають туристів. Тому захист довкілля має фундаментальне значення для успішного розвитку туризму. Пропускний потенціал є важливим елементом планерування сталого розвитку туризму. Мається на увазі те максимальне навантаженні, яке може витримати той або інший туристський об'єкт без серйозного збитку для місцевих ресурсів, негативної дії на враження від поїздки і виникнення соціально-економічних проблем серед населення.
Під сталим розвитком розуміється розвиток без збитку для ресурсів, без яких немислимий сам розвиток. Йдеться про збереженні ресурсів, які могли б використовуватися як майбутнім, так і нинішнім поколіннями людей. Основою сталого розвитку є екологічна, соціокультурна і економічна сталість [2].
Як відомо, розвиток сталого туризму об'єднує туристів і постачальників туристських об'єктів і послуг з прибічниками захисту довкілля, місцевим населенням і їх лідерами, прагнучими до вищого рівня життя. В кожної групи є свої виборці. В міру того, як вони усвідомлюють, що їх інтереси і цілі багато в чому збігаються, вони все більше схилятимуться до тісної співпраці. А важливою функцією місцевих планових органів є сприяння в організації такої співпраці, використовуючи механізм планування, розвитку і управління.
У світовій туристській практиці екологічний туризм (ЕТ) зазвичай визначається як різновид туризму, який забезпечує мінімальний вплив людини на довкілля, таке використання природних ресурсів і природних умов, яке залишає полягання довкілля в незмінному стані для майбутніх поколінь. Екологічно орієнтовані форми туризму в країнах Африки, Південної Америки, Азії і Океанії, є найприбутковішою областю економіки, вона забезпечують основні фінансові вступи до бюджету.
Інтерес до ЕТ виник на стику попиту на нові туристські враження і зростання інтересу до охорони природи. У загальній структурі туризму ЕТ займає окрему нішу. Він включає такі види туризму, які узгоджуються з природними, культурними і соціальними цінностями і пропагандують взаємодію культури і природи. На думку багатьох західних експертів, головним для популяризації ЕТ є те, що він об'єднує туризм і охорону природи, таким чином, забезпечуючи економічні стимули охорони природи.
Формування і розвиток області ЕТ дозволяє гармонійно об'єднати охорону НПС з економічним розвитком регіонів країни, у тому числі тих, які не володіють значними ресурсами для розвитку промислового і аграрного секторів економіки.
Концепція екотуризма прийнята порівняно недавно (близько 20 років тому), хоча вже першими в світі напрямами туризму були подорожі в світ дикої природи Шотландських гір, організовані Томасом Куком в середині ХIХ століття.
В даний час існує безліч визначень ЕТ, походження яких пов'язане з різними регіонами світу, а точніше з станом їх природних ресурсів. Наприклад, в країнах Європи політика направлена на створення максимального комфорту для життя людини: зведення житла, мостів, вирубка лісів під супермаркети і будинки відпочинку, розвиток транспорту і так далі. В результаті змінюються природні ландшафти, забруднюється НПС, скорочуються площі лісів, виникають техногенні пустелі. З цієї причини європейська концепція ЕТ робить акцент на сталість туризму, на збереження тих природних ресурсів, які якоюсь мірою ще збереглися [6].
Інше визначення ЕТ розроблене природоохоронними організаціями Австралії, де збереглися досить великі лісові масиви, всіляка флора і фауна, більше 1000 територій і об'єктів з особливим статусом охорони. Австралійське визначення більш направлене на пізнання природи, ознайомлення з її особливостями, відпочинок на природі з емоційним, естетичним задоволенням.
Суспільство екотуризма США, а це як відомо одна з найбільш розвинених країн, дає визначення, де основний упор також робиться на м'який, сталий туризм, на охорону і відновлення природних умов.
Міжнародне суспільство екотуризма в 1991 р. дало одне з найраніших визначень: "Екотуризм – це подорож до незайманих територій, яка передбачає збереження довкілля і підтримує побут місцевого населення, що склався ".
Міжнародний союз охорони природи (МСОП) визначив в 1996 році поняття екотуризм як: "відвідування відносно незайманих природних територій, з метою отримання задоволення від пізнання і оцінки природи (і будь-яких культурних особливостей місцевого населення - як минулого, так і сьогодення) яке сприяє збереженню природних систем, передбачає негативну мінімальну дію відвідувача на довкілля, і забезпечує фінансову підтримку місцевого населення дорогою соціально-економічного залучення його в туристичну діяльність ". На думку UNEP екотуризм, будучи важливим інструментом стійкого розвитку, дозволяє вирішити триєдине завдання:
• збереження біологічної (і культурної) різноманітності, особливо в екосистемах планети, що охороняються;
• сприяння сталому використанню біоресурсів, створенню робочих місць;
• справедливий розподіл вигод від екотуризма органами місцевого управління і місцевим населенням, отримуючи їх інформовану згоду і повну участь в плануванні і управлінні екотуристським бізнесом.
З нагоди проведення Міжнародного року екотуризму ВТО і інші міжнародні організації, які співпрацюють в цій сфері, прийняли рішення використовувати концепцію ЕТ, яка має на увазі "всі форми туризму, при яких головною мотивацією туристів є спостереження і спілкування з природою, а також сприяння збереженню довкілля і культурної спадщини, мінімальний вплив на них" [3].
Згідно законам про туризм, які прийняті у ряді країн східної Європи і, раніше всього СНД, ЕТ - це, перш за все, подорожі, здійснювані з метою екологічного виховання і освіти туристів. Тим часом, сучасні умови вимагають вкладати в поняття ЕТ інше, більш ширший вміст, не обмежуючись цілями екологічної освіти. Акцентування уваги лише на екологічному вихованні і освіті створює спокусу відносити до ЕТ всі подорожі з природознавськими цілями. Головна мета екотуриста - це використання екологічних ресурсів, у тому числі інформаційних, і відчуття функціональних властивостей екосистем дикої природи.
2.2 Моніторинг нормативно правових документів
Всі документи в цій області умовно можна поділити на 2 типи: основні - офіційні державні нормативно-правові документи (закони України, постанови Кабінету Міністрів України - КМУ, розпорядження міністерств і відомств); і допоміжні - офіційні документи рекомендаційного характеру (програми розвитку галузі, методичні рекомендації, положення і т. д.).
До офіційних державних нормативно-правових документів відносяться:
1. Конституція України - визначає право громадян України на користування природними об'єктами права власності народу (ст. 13), право на відпочинок (ст. 45), право на безпечне для життя довкілля (ст. 50).
2. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про туризм"" від 18.11.2003 р. № 1282-IV - цей Закон визначає загальні правові, організаційні і соціально-економічні основи реалізації державної політики України в області туризму і направлений на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб і інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює основи раціонального використання туристичних ресурсів і регулює стосунки, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України. Статтею 6 Закону розвиток екологічного туризму в межах країни визначається однією з пріоритетних цілей державної туристичної політики.
3. Закон України «Про природо-заповідний фонд України» № 2457-XІІ (2457-12) від 16.06.92 - визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природо-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів і об'єктів. Відповідно до ст. 9 Закону одним з видів використання територій і об'єктів природо-заповідного фонду України за умови виконання природоохоронного режиму, встановленого цим Законом і іншими актами законодавства України, є використання їх в учбово-виховних, оздоровчих і інших рекреаційних цілях. Статтею 20 Закону національні природні парки трактуються як природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, для яких рекреаційна функція є важливою разом з природоохоронною, науковою, виховно-освітньою. Крім того, рекреаційна діяльність на території національних природних парків України відповідно до ст. 22 ці ж Закони може бути організована як спеціальними підрозділами адміністрації парку, так і іншими підприємствами і організаціями на підставі угод з адміністрацією парку. Відповідно до ст. 23 Закони на регіональні ландшафтні парки разом з природоохоронною діяльністю покладається створення умов для ефективного туризму, відпочинку і інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з дотриманням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів, сприяння екологічній просвітлецько-виховній роботі.
4. Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» № 1989-III від 21.09.2001. Згідно положенням 4 розділи Програми її реалізація окрім забезпечення збереження і відновлення ландшафтної різноманітності сприятиме дотриманню екологічної рівноваги на території України, розвитку ресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку і оздоровлення населення і т.д.
5. Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми охорони і відтворення довкілля Азовського і Чорного Морів» № 2333-III від 22.03.2001. Програмою передбачається збереження і відтворення біологічної різноманітності, природних ландшафтів прибережної смуги і місць існування біологічних видів, створення природно-ландшафтних комплексів туризму.
6. Закон України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-III від 8.06.2000 р. Закон регулює правові, організаційні, соціальні і економічні стосунки у сфері охорони культурної спадщини з метою його збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища на користь нинішнього і грядущих поколінь. Стаття 12 Закону визначає право екскурсійних відвідин об'єктів культурної спадщини.
7. Закон України «Про участь України в Конвенції про водно-болотні угіддя, які мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів» від 29.10.1996 р. № 437/96-ВР. Визнає Україну правоприємницею Союзу РСР відносно участі в Конвенції про водно-болотні угіддя, які мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971 р.), яка була ратифікована Верховною Радою СРСР 26 грудня 1975 року.
8. Постанова КМУ "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду" від 28.12.01 р. № 1913. Згідно постанові засобу, який поступають до установ ПЗФ від надання затверджених платних послуг, не підлягають вилученню, не обкладаються податками і використовуються відповідно до кошторису доходів і витрат на здійснення заходів щодо охорони природно-заповідних територій і об'єктів, розвиток рекреаційної інфраструктури, відшкодування витрат на здійснення рекреаційних послуг, поліпшення матеріально-технічного забезпечення установ.
9. Постанова КМУ «Про внесення змін до переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду» від 2.06.2003 р. № 827.
10. Постанова КМУ «Про затвердження Порядку створення і ведення Державного кадастру природних лікувальних ресурсів» від 26 липня 2001 р. № 872. Кадастр є зведенням відомостей про кількість, якість і інші важливі характеристики всіх природних лікувальних ресурсів; створюється і використовується для здійснення ефективного поточного і перспективного використання природних лікувальних ресурсів в санаторно-курортному лікуванні, медичній реабілітації, рекреації населення.
11. Постанова КМУ «Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки» від 29 квітня 2002 р. № 583. Програма покликана стимулювати ефективне використання наявних рекреаційних ресурсів, підвищити рівень міжгалузевої співпраці, стимулювати розвиток ринкових відносин в туристичній сфері, визначити перспективи подальшого розвитку туризму на основі аналізу його сучасного стану.
12. Постанова КМУ від 29 січня 2003 р. №133 «Про затвердження Програми розвитку Криму як цілорічного загальнодержавного і міжнародного курортно-рекреаційного і туристичного центру»
13. Постанова ВРУ «Про Основні напрями державної політики України в області охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки» № 188/98-ВР від 5.03.1998 р. Приведені основні пріоритети охорони довкілля і використання природних ресурсів, стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого і природо-ресурсного потенціалу, основні заходи по охороні і відновленню природних ресурсів, у тому числі рекреаційних.
14. Положення Мінприроди «Про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України» № 140 від 21.09.98 р. Положення відображує напрями, порядок організації і проведення еколого-освітньої діяльності, взаємодії з громадськістю і підвищення кваліфікації працівників ПЗП.
До офіційних документів рекомендаційного характеру відносяться:
1. Концепція управління екологічною освітою в об'єктах природо-заповідного фонду. Державна служба заповідної справи Міністерства по охороні природного довкілля України. Об'єднання громадян Суспільство "Зелена Україна". Освітлюють основні концептуальні основи і принципи управління екологічною освітою в заповідниках, національних природних і регіональних ландшафтних парках. Охарактеризована централізована система управління, роль регіональних структур і місцевих еколого-освітних центрів установ природно-заповідного фонду. Особливе значення в концептуальних основах надане методичному забезпеченню управління екологічною освітою.
2. Методичні рекомендації відносно складу і вмісту Проекту організації території, охорони, відтворення і рекреаційного використання природних комплексів і об'єктів національного природного парку. Державна служба заповідної справи Міністерства охорони природного довкілля України.
3. Методичні рекомендації відносно визначення максимального рекреаційного навантаження на природні комплекси і об'єкти (схвалені Науково-технічною радою Державної служби заповідної справи Мінекоресурсів України 9 грудня 2003 року). У даних методичних рекомендаціях враховані окремі дослідження відносно визначення рекреаційного навантаження на природні комплекси, загальні основи формування рослинних угрупувань, а також деякі нормативи рекреаційного навантаження на природні комплекси. За основний критерій рекреаційного впливу на природні комплекси територій ПЗФ при розробці методичних рекомендацій взятий вплив відвідувачів на рослинну компоненту території. Визначені за даними методичним рекомендаціями показники максимального рекреаційного навантаження на природні комплекси можуть використовуватися як один з критеріїв функціонального зонування території установи ПЗФ, планерування діяльності установи ПЗФ, визначення об'ємів робіт, для облаштування і благоустрою відповідних зон можуть враховуватися при організації охорони території, дослідження рекреаційного впливу, організації рекреаційних і еколого-
