Попит і пропозиція на працю. Неокласична та кейнсіанська моделі рівноваги на ринку праці

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання мало-конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

 Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією характеризується навантаженням на одне вільне робоче місце.

Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної і соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення.

Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча — дефіцит працівників.

Неокласичний синтез являє собою подальший розвиток і, разом з тим, певне «примирення» підходів до аналізу економічних процесів. Якщо, наприклад, Кейнс досить критично оцінював здатність цін гнучко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури, то представники неокласичного синтезу прагнули «реабілітувати» ціни, доводячи, що вони сприяють оптимальному розподілу й найбільш повному використанню ресурсів.

Ціни діють не хаотично, а підкоряються певним закономірностям, забезпечують внутрішній порядок; через проби й помилки економіка рухається до рівноваги цін і виробництва. Розглядаючи проблему зайнятості, прихильники «змішаної» системи виражають незгоду з «неповною зайнятістю», висунутою Кейнсом.

Основна ідея синтезу полягає в тому, щоб розробити більш загальну економічну теорію, яка відображала б зміни в господарському механізмі, результати пізніших досліджень і все позитивне, що міститься в роботах попередників.

Найбільш відомими представниками неокласичного синтезу є американський економіст П. Самуельсон, американський економіст російського походження В. Леонтьєв, англійський учений Джон Хікс.

У центрі уваги Дж. Хікса - проблема економічної рівноваги, яка розглядається автором у труді «Вартість і капітал» (1939). Як інструмент аналізу рівноваги була запропонована модель IS - LM, що увійшла практично в кожний підручник. IS означає інвестиції заощадження; LM -ліквідність грошей (L - попит на гроші;М - пропозиція грошей).

Перша частина моделі покликана відобразити умову рівноваги на ринку товарів, друга частина - на ринку грошей. Умовою рівноваги на ринку товарів служить рівність інвестицій і заощаджень, на грошовому ринку - рівність між попитом на гроші і їх пропозицією (грошовою масою).

Зміни на ринку товарів викликають певні зсуви на ринку грошей і навпаки. Рівновага на обох ринках визначається одночасно нормою відсотка й рівнем прибутку, інакше кажучи, обидва ринки визначають одночасно рівень рівноважного прибутку й рівноважний рівень норми відсотка.

Модель, природно, дещо спрощує картину: передбачаються незмінність цін, короткий період, рівність заощаджень і інвестицій, попит на гроші відповідає їх пропозиції.

Крива IS показує співвідношення між відсотковою ставкою r і рівнем доходу Y, який визначається кейнсіанською рівністю S = I. І інвестиції I, і грошовий попит L залежать від рівня прибутку й відсоткової ставки.

IS - крива рівноваги на ринку товарів. Інвестиції знаходяться в оберненій залежності від норми відсотка. Наприклад, при низькій нормі відсотка інвестиції будуть рости. Відповідно, збільшиться дохід Y і дещо зростуть заощадження S, а норма відсотка знизиться, щоб стимулювати перетворення S в I.

Умови рівноваги товарного ринку в короткостроковому періоді були досліджені Дж.М.Кейнсом у його знаменитій книзі «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей», що вийшла в 1936 році. Кейнс запропонував модель, яка дозволяла визначити величину рівноважного національного доходу і відповідно величину рівноважного обсягу виробництва, довівши, що величина сукупного випуску визначається величиною сукупних витрат, тобто попит визначає пропозицію. Головною макроекономічною проблемою ставав сукупний попит. Ця модель отримала назву моделі «доходи-витрати». Інше її назва - проста кейнсіанська модель або модель «кейнсіанського хреста».

 Попит на товарному ринку пред'являють все макроекономічні агенти (домогосподарства, фірми, держава і іноземний сектор). Тому сукупний попит можна визначити як суму попитів усіх макроекономічних агентів на кінцеві товари і послуги чи як суму сукупних витрат в економіці. Таким і представити формулою: AD = C + I + G + Xn, де C - попит домогосподарств на товари та послуги (споживчі витрати), I - попит фірм на інвестиційні товари і послуги (інвестиційні витрати), G - державні закупівлі товарів і послуг і Xn - чистий експорт (різниця між попитом іноземного сектора на товари і послуги даної країни - експортом, і попитом даної країни на закордонні товари і послуги - імпортом (Xn = Ех - Im).

 Передумови простий Кейнсіанської моделі:

 · Рівень цін не змінюється (що справедливо для короткострокового періоду), тобто P = const, тому номінальні показники збігаються з реальними.

 · Ставка відсотка незмінна, тобто R = const, що також правомірно для короткострокового періоду.

 · Сукупна пропозиція абсолютно еластична, тобто відсутня проблема обмеженості ресурсів, і виробництво здатне задовольнити будь-який по величині сукупний попит, що відповідає горизонтальної кривої сукупної пропозиції.

 · ВНП = ЧНП = НД (фірми забезпечують такий обсяг випуску, що їх сукупний дохід від продажів дорівнює величині сукупного доходу домогосподарств, тобто сукупний випуск = сукупного доходу).

 · В економіці відсутній корпоративний сектор, тому доходи фірм перетворюються на доходи домогосподарств (колективних доходів немає, всі доходи тільки особисті).

 · Податки тільки прямі і їх платять тільки домогосподарства.

Гроші та їх функції.

гроші - загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін на товари і послуги, а також при сплаті боргів (Фішер С.); · гроші - особливий товар, який служить всезагальним еквівалентом (Дзюбик С., Ривак О.). Ці визначення витікають із історичного аспекту появи грошей. Справедливо стверджується, що гроші служать засобом для виміру та вираження його вартості. Продавець встановлює суму грошей, яку він хоче отримати за нього, а покупець називає суму, яку він може віддати за нього. Таким чином вартість товарів виражається в грошовій формі. Гроші - це особливий товар або загальновизнаний матеріальний носій, що виконує роль всезагального еквіваленту в процесі обміну товарів на ринку. Його поява ліквідувала багато недоліків, які притаманні повній, розвернутій формі вартості. Перш за все відпала потреба в багатократному обміні заради одержання необхідного товару. Необхідність грошей по-перше, пов'язана з товарним виробництвом, рухом товарів і потребою в загальному еквівалентному посереднику. По-друге, товар і гроші стали невід'ємними один від одного (споживча вартість). По-третє, виникає потреба в узагальненні обсягу товарних мас і збалансування з кількістю грошей. По-четверте, складання балансу (товарних у державі, міжнародних розрахунків, доходів і видатків, бухгалтерських бюджетів) неможливі без наявності грошової системи. Грошам належить визначальне місце в ринковій економіці. Вони виступають як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб`єктів ринку, життєздатність кожної із структур. Дієздатна грошова система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. Водночас гроші виконують важливу інформативну роль. Їх можна назвати "мовою ринку". Адже вся статистична. Комерційна. Виробнича інформація стосовно процесів, що відбуваються в ринковій економіці, подається через вартісні показники у їх грошовому вираженні.

Гроші виконують такі функції: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу накопичення і збереження та світових грошей.

Першою функцією грошей є функція міри вартості, тобто їх спроможність вимірювати вартість всіх товарів, служити посередником при визначенні ціни. Тільки наявність вартості у грошового товару забезпечує одночасну появу еквівалентів товару і грошей на протилежних полюсах та їх наступний обмін у відповідності із законом вартості в функції грошей як засіб обігу та платежу і світових грошей.

Ми використовуємо функцію міри вартості, коли, дивлячись на етикетку або в цінник, з'ясовуємо ціну товару чи послуги. В цей момент ми подумки зіставляємо ціну даного товару з іншими та з власними доходами і робимо певний вибір. Ця функція реалізується і під час торгу між покупцем і продавцем на вільному ринку, а також при визначенні ціни за певні послуги, що надаватимуться в майбутньому.

Гроші як засіб обігу та платежу. Процес товарного обігу породжує потребу в грошах як засобу обігу, тобто функцію засобу обігу. Це зумовлено тим, що грошовий вираз вартості шляхом функції міри вартості ще не означає реалізацію товару. Його ціна реалізується лише при обміні товару «Т-Г-Т». Переміщуючи з рук в руки, постійно виштовхуючи його із сфери обігу, доводячи товар до споживача, гроші безпосередньо знаходяться в русі, переходять від однієї особи до іншої, пов'язуючи завдяки цьому акти обміну в єдиний процес обігу товарів. Для виконання функції засобу обігу гроші завжди повинні бути в наявності, тобто цю функцію можуть виконувати лише реально існуючі гроші. Вони повинні також володіти такими якостями як портативність, міцність, однорідність, подільність.

Функція засобу обігу є найпоширенішою та очевидною.

Функцію платежу гроші починають виконувати з розвитком товарно-грошових відносин, тобто стають засобом оплати боргового зобов'язання, коли продавець є кредитором, а покупець — боржником.

Тобто, зважаючи на певні обставини, товари не завжди продаються за готівкові гроші. Причинами цього є неоднакова тривалість періодів виробництва і обігу різноманітних товарів, а також сезонний характер виробництва і збуту окремих товарів, що створює нестачу додаткових коштів у господарюючого суб'єкта. В результаті виникає необхідність купівлі-продажу товару з відстрочкою платежу, тобто в кредит. Гроші як засіб платежу мають специфічну форму руху: Т — З, а через заздалегідь встановлений строк: З — Г (де З - боргове зобов'язання). При такому обміні немає зустрічного руху грошей і товарів, погашення борговою зобов'язання с кінцевою ланкою в процесі купівлі-продажу. Розрив між товаром і грошима в часі створює небезпеку неплатежу боржника кредитору.

Функція грошей як засобу нагромадження і заощадження. Ця функція означає створення багатства. У суспільстві існують глибинні економічні причини, що спонукають фірми та окремих людей заощаджувати гроші. Для закупівлі капітальних благ необхідно попередню нагромадити гроші. Придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, автомобілі та ін.) також передбачає заощадження грошей. Нагромаджує гроші не лише населення, а й держава, створюючи валютні резерви. Ці резерви мають важливе значення в умовах поглиблення міжнародного поділу праці та зростання взаємозалежності держав.