Ринок праці: неокласична модель зайнятості

Ринок праці

До цього часу ми мали справу з вивченням ринків, на яких домашні господарства купували, а виробники продавали готову продукцію, тобто ринки товарів і послуг. У даній темі розглянемо важливу складову частину в системі факторів виробництва – ринок праці (або робочої сили).

Ринок праці – це єдиний ринок, де мотивація поведінки економічних суб’єктів однозначно прив’язана до єдиного параметра – ставки заробітної плати, а сама праця виступає товаром на цьому ринку.

В основі функціонування ринку праці лежать ті ж самі принципи, що і в основі товарних ринків. Аналіз попиту і пропозиції є основним методом їх вивчення, а в залежності від того, за якої моделі це розглядається, неокласичної або кейнсіанської, розглянемо рівновагу цього ринку, який є ключовим до розуміння способу розподілу сукупного продукту.

В ринкових умовах робоча сила є найбільш чутливим фактором щодо стабільності економіки, а тому питання зайнятості та соціального захисту в умовах економічних змін відносять до основних завдань держави.

 

Ринок праці: неокласична модель зайнятості

Ринок праці – це особлива сфера ринкових відносин, коли підприємці купують робочу силу, а домашні господарства в сукупності з підприємствами є продавцями, тобто, робоча сила є товаром цього ринку.

Неокласичний підхід, який є відображенням поглядів А. Сміта і базується на відомих постулатах класичної школи, виходить із того, що ринок праці, як і товарний ринок, функціонує на основі встановлення на ньому цінової рівноваги, яка може настати при умові повного продажу “товару праці”. В якості регулятора виступають попит та пропозиція “товару праці”, а його ціна – у формі заробітної плати (економічні суб’єкти орієнтуються не на номінальну, а на реальну ставку заробітної плати). В результаті цього ринок праці розглядається як саморегулююча система, а зайнятість – як повна.

Розглянемо неокласичну модель попиту на працю, яка побудована повністю на мікроекономічних основах. Підприємці пред’являють попит на працю у відповідності з формальними критеріями своєї вигоди, тобто, бажаючи в заданих умовах одержати максимальний прибуток.

Підприємець може оптимізувати та регулювати чисельність робітників на підприємстві, використовуючи концепцію граничної доходності продуктивності праці за виручкою (ГПВ_ч). Яким би не був ринок готової продукції, гранична продуктивність за виручкою показує, скільки підприємство ладне заплатити, щоб найняти додаткову одиницю робочої сили (аналог короткострокового періоду). Якщо гранична продуктивність за виручкою менша, ніж тарифна ставка заробітної плати (W), підприємству слід звільнити частину робітників. Чисельність буде максимізувати прибуток тільки в тому випадку, якщо гранична продуктивність праці дорівнює сумі заробітної плати: ГПВ_ч=W, що можна підтвердити графіком (рис. 9.1.).

Крива попиту на ресурс (П_ч) співпадає з кривою ГПВ_Ч. Попит зростає в міру зниження заробітної плати з W₁ до W₂. Ставка заробітної плати може також знизитися, якщо на ринок праці виходить молодь, що досягла повноліття. Зміщення пропозиції праці з П_рч1 до П_рч2 веде до падіння ставки зарплати з W₁ до W₂, попит на робочу силу збільшується від Ч₁ до Ч₂ (рис. 9.2.).

При зниженні ставки реальної заробітної плати до W₂ відбудеться справедливе підвищення зайнятості до Ч₂, а при зростанні ставки заробітної плати до W₁ зайнятість знижується до Ч₁. Отже, в короткостроковому періоді попит на працю може змінюватися тільки внаслідок зміни ставки реальної заробітної плати.

Якщо підприємство одночасно використовує два і більше ресурсів (аналог довгострокового періоду), проблема визначення кількості ресурсів дещо ускладнюється.

Зниження ставки заробітної плати потребує збільшення кількості робочої сили, якщо капітальні вкладення залишаються без зміни. Але зміна витрат виробництва призведе до зростання обсягу виробництва, а отже, і збільшення капітальних вкладень для розширення обсягу виробництва. Це веде до зміщення кривої ГПВ_Ч вправо, що, в свою чергу, викличе зростання попиту на працю – зростає зайнятість (рис. 9.3.).

Поки тарифна ставка була W₁, підприємство витрачало Ч₁ годин праці. Зниження ставки до W₂ призводить до більшого використання праці, її потрібно в розмірі Ч₂,що визначається точкою С на кривій ГПВ_Ч, а не точкою В на кривій ГПВ_Ч1, тобто, має місце зсув кривої ГПВ_Ч з положення 1 у положення 2. Точки А і С будуть визначати криву попиту підприємства на працю (П_Ч) за змінних обох ресурсів.

Крива попиту на працю більш еластична, ніж обидві криві граничної продуктивності праці за виручкою, які не передбачають змін в кількості використовуваного обладнання. Тобто, еластичність попиту на працю зростає і капітал стає змінним фактором. Це пояснюється тим, що підприємство може замінити капітал працею у виробничому процесі.

Для того, щоб визначити сукупний (ринковий) попит на такий ресурс як праця, потрібно спочатку визначити попит на працю в кожній із галузей і потім почленно скласти криві попиту галузей на працю.

Пропозиція праці знаходиться в прямій залежності від ставки реальної заробітної плати, при цьому пропозиція праці абсолютно еластична до зміни ставки заробітної плати (рис. 9.4.а.). На мотивацію поведінки окремого суб’єкта на ринку праці впливає його бажання зробити деякий оптимальний вибір між працею та дозвіллям, завдяки чому буде також змінюватися пропозиція праці. Йдеться про два ефекта, що діють у протилежному напрямку: ефект заміщення і ефект доходу.

Ефект заміщення (заміни) виникає тоді, коли при високій заробітній платі створюються стимули для зростання робочого часу і зайнятості, що викликає збільшення пропозиції праці.

Ефект доходу виникає, коли дуже висока заробітна плата розглядається як джерело розширення свого дозвілля (вільного часу). Зростання вільного часу зменшує пропозицію праці. Дія цих ефектів відображена на рис 9.4.б.

Так, для досягнення заробітною платою значення W₁ в точці А, діє тільки ефект заміни, тобто, зростання заробітної плати веде до підвищення пропозиції праці; у проміжку між точками А  і В, коли заробітні плата W₁ зростає доW₂, діють два ефекта, а після досягнення заробітною платою значення W₂ в точці В діє тільки ефект доходу, тому при високій заробітній платі з’явилася потреба у вільному часі, що викликає зниження пропозиції праці. Оскільки пропозиція праці залежить від ставки реальної заробітної плати, то зростання цін призводить до зниження реальної заробітної плати, і відповідно, пропозиції праці.

Стан рівноваги ринку праці визначається рівноважною ціною праці (рівноважною ставкою заробітної плати), яка збалансовує попит на працю та її пропозицію, визначаючи рівноважний рівень зайнятості даного виду праці. Ситуація рівноваги ринку праці відображена на рис. 9.5., де W₀ – рівноважна ставка заробітної плати (ціни праці), К₀ – рівноважний обсяг зайнятості, П_Ч – графік попиту на працю, Пр_ч – графік пропозиції праці.

Точка Р – точка рівноваги даного ринку. Однак рівновага забезпечується мінімально можливою ставкою заробітної плати W₀. Якщо її рівень опуститься нижче, підприємства зіштовхнуться із проблемою величезної нестачі працівників, а обсяг виробництва в економіці, якщо ціна праці зменшилась в усіх сегментах ринку праці, катастрофічно впаде. А за рівня W₁ теоретично не знайдеться жодного працівника на ринку, який взагалі згодився б працювати – пропозиції праці не існуватиме взагалі.

Але, якщо ставка заробітної плати підніметься, скажімо, до рівня W₂, виникає протилежна ринкова ситуація. Кількість пропонованої праці при цьому (Кпр) буде значно перевищувати попит на неї (Кп), а різниця між пропозицією і попитом покаже кількість запропонованої праці, що не знайшла застосування (лінія ab). В економіці внаслідок цього виникає безробіття.

Однак, перевищення заробітною платою її рівноважного рівня не може продовжуватись надто довго: під впливом зменшення попиту на працю відбудеться зниження ставки заробітної плати до рівноважного рівня і навіть нижче – завдяки існуванню надлишкової пропозиції праці. Згодом рівень заробітної плати підвищиться до рівноважного рівня під дією ринкового конкурентного механізму. Коливальний характер досягнення рівноваги ринку праці свідчить про її нестійкість: рівновага легко втрачається під впливом різних причин, хоча ринковий механізм прагне повернути ринок праці до стану стійкої рівноваги і повної зайнятості.

Важливий висновок, який витікає із неокласичної моделі функціонування ринку праці, полягає в тому, що якщо домогосподарства і підприємства реалізували свої плани купівлі та продажі праці, то в економіці тим самим визначиться рівень сукупної пропозиції, відповідно – обсягу національного виробництва. Отже, у системі національних ринків ринок праці в неокласичній моделі відіграє домінуючу роль. При цьому, так як на ринку праці завжди встановлюється повна зайнятість, сукупна пропозиція буде фіксованою відносно природного рівня (національного доходу повної зайнятості).