Мовлення як вид діяльності

Діяльність людини в широкому розумінні означає процес активної цілеспрямованої взаємодії суб'єкта з середовищем. Згідно з психологічною теорією діяльності (С.Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв та ін.) людина не пристосовується до реальної дійсності, а активно оволодіває нею і впливає на неї завдяки здатності передбачати і свідомо планувати свою діяльність.

Мовленнєва діяльність (МД) розглядається як один з багатьох видів людської діяльності і визначається як "активний, цілеспрямований, опосередкований мовою та зумовлений ситуацією спілкування процес прийому і видачі мовленнєвого повідомлення у взаємодії людей між собою."

Теорія МД розробляється такими вченими як І.О. Зимня, О.О. Леонтьєв, Т.В.Рябова та іншими послідовниками видатного психолога й педагога Л.С. Виготського. МД людей може входити до іншої, значно ширшої діяльності (трудової, пізнавальної і т. п.). Проте вона може бути й самостійною діяльністю, бо в людини є специфічна потреба, притаманна лише їй, у висловленні думки та одержанні мовленнєвої інформації. Цю потребу називають комунікативно-пізнавальною.

Особливості сприйняття і переробки мовленнєвої діяльності.

Процес читання та аудіювання включає наступні психофізіологічні механізми: 1) зорове/ слухове сприйняття; 2) внутрішнє промовляння; 3) сегментування тексту/ мовленнєвого потоку (вичленення фраз, синтагм, словосполучень, слів); 4) механізм довготривалої памяті (зіставлення зорових, звукових сигналів зі стереотипами у довготривалій памяті та їх упізнавання); 5) механізм оперативної памяті (утримання у свідомості слухача сприйнятих слів та словосполучень протягом часу, необхідного для осмислення фрази чи завершеного фрагмента); 6) механізм антиципації (ймовірне прогнозування структурного, синтаксичного, смислового закінчення фрази, тексту); 7) механізм осмислення (розуміння сприйнятої інформації на рівні значення, смислу, тексту).

Образ, значення, смисл.

Розрізняють 2 основних рівня розуміння тексту: рівень значення (встановлення значень сприйнятих мовних одиниць та їх безпосередніх зв’язків) (рівень мовного розуміння) і рівень смислу/ змісту (розуміння тексту як цілісної мовної одиниці) (рівень надмовного розуміння).

Образ – звукова, зорова інформація (матеріал, що сприймає через аудіо чи зоровий канал).

Роль перекодування у процесі мовлення.

Мовленнєвий сигнал як об’єкт смислового сприймання характеризується спільністю смислового та акустичного планів. Процеси накопичення та переробки смислової та акустичної інформації постійно взаємодіють. Мовленнєвий матеріал групується за смислом – членується, аналізується, об’єднується, і в результаті виділяються смислові опорні пункти для розуміння сприйнятої інформації. Вищою формою смислового групування є процес перекодування інформації при взаємодії мислення і памяті.

Навчання діалогічного мовлення.

Діалогічне мовлення - це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше» учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників почерзі виступає як слухач і як мовець.

Розглянемо комунікативні, психологічні та мовні особливості цього виду МД. Діалогічне мовлення (ДМ) виконує такі комунікативні функції:

1) запиту інформації— повідомлення інформації,

2) пропозиції (у формі прохання, наказу, поради) - прийняття/ неприйняття запропонованого,

3) обміну судженнями / думками / враженнями,

4) взаємопереконання / обґрунтування своєї точки зору. Кожна з цих функцій має свої специфічні мовні засоби і є домінантною увідповідному типі діалогу.

Розглянемо питання структури діалогу.

Будь-який діалог складається з окремих взаємопов'язаних висловлювань. Такі висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника, називають реплікою. Репліка є першоелементом діалогу. Репліки бувають різної протяжності — від однієї до кількох фраз. У діалозі вони тісно пов'язані одна з одною - за своїми комунікативними функціями, структурно та інтонаційно. Найтісніший зв'язок має місце між суміжними репліками. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають діалогічною єдністю (ДЄ). ДЄ є одиницею навчання діалогічного мовлення.

Перша репліка ДЄ завжди ініціативна (її називають ще реплікою-спонуканням або керуючою реплікою). Друга репліка може бути або повністю реактивною (інакше - залежною або реплікою-реакцією), або реактивно-ініціативною, тобто включати реакцію на попереднє висловлювання і спонукання до наступного. Учні повинні навчитися: 1) починати розмову; 2) правильно і швидко реагувати; 3) підтримувати бесіду.