Особливості навчання іноземної мови учнів старшого шкільного віку

Зв’язок між окремими сторонами психічного розвитку старшокласників та змістом навчання має місце у наступному: 1. Особистість старшокласника спрямована на майбутню професійну діяльність. Це сприяє розвитку професійних інтересів, прагненню до засвоєння інформації про об‘єкт їх підвищеного інтересу тощо. 2. У старшокласників спостерігається синтез відносно високої абстрактно-логічної форми мислення та висхідної тенденції до регуляції власної та чужої поведінки. Такий синтез визначає появу в аналітичній діяльності старшокласника критичних рис, причинного пояснення явищ, прагнення до обговорення проблем, які їх хвилюють, тощо. 3. Мислення старшокласників характеризується високим рівнем узагальнення, абстрагування, їх пам’ять та увага спеціалізуються у відповідності до спрямованості особистості. Велика роль у процесі навчання ІМ на цьому етапі відводиться читанню.

38

Термін „підхід” означає стратегію навчання.

Виділяють чотири підходи: 1) Біхевіористський – визначає оволодіння іноземною мовою як сформованість реакцій на іншомовні стимули. 2) Інтуїтивно-відомий передбачає оволодіння іноземною мовою на основі моделей в інтенсивному режимі 3) Свідомий пізнавальний спрямовує діяльність учня передусім на засвоєння правил використання лексико-граматичних моделей. 4) Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і підсвідомих компонентів у процесі навчання іноземної мови. Реалізація комунікативного підходу у навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається шляхом і завдяки здійсненню учнем іншомовної мовленнєвої діяльності

В період післявоєнних десятиліть формується характерна тенденція до і посилення комунікативної спрямованості навчального процесу — його наближення до реального процесу спілкування. Розробкою комунікативного методу в тій чи іншій мірі займалось багато наукових колективів та методистів у різних країнах. Найбільш вагомий внесок в обґрунтування методу зробили найпослідовніші його прихильники і насамперед Г.Уідоусан, У.Литлвуд (Англія),, Г.Е.Піфо (Германія), Ю.І.Пассов (Росія).

Коммуникативная компетенция предполагает «владение лингвистич. компетенцией, знание сведений о языке, наличие умений соотносить яз. средства с задачами и условиями общения, понимание отношений между коммуникантами. Для того, чтобы сформир. коммуникат. компетенцию необходимо:

---умение реализовать речевое намерение

---владение структурами на разных ур-нях языка и умение пользоваться ими в разл. ситуациях общения.

---владение набором речеорганизующих формул, необходиых для начала, завершения, поддержания общения и т.д.

Е.И.Пассов выделяет 5 методических принципов, на кот базир. коммуникативный подход:

1. Принцип речемыслит. активности. Он предусматривает не внешнюю, а внутреннюю активность обучаемого.

2. Принцип индивидуализации. Является главным ср-вом создания мотивации учения. Он предусматривает учет:

-природных способностей, задатков учащегося

-его св-в как субъекта учебн. деят., т.е. умения учиться

-личностных св-в, т.е. интересов, потребностей, мировоззрение, жизн. опыт.

3. Принцип функциональности реализуется:

-в отношении выбора учебного м-ла

-в обучении видам РД

-в обучении лексической и грамматической стороне речи

4. Принцип ситуативности предусматр. использование ситуации в кач-ве единицы организации процесса обучения иноязычному общению. Под ситуацией понимается динамичная система взаимоотношений обучающихся.

Осн. требования:

ситуация всегда д.б. значимой для ученика

она д.б. максимально приближ. к реальному процессу коммуникации.

коммуникат. сит-ю следует отличать от псевдокоммуникации, кот. едва ли м. служить стимулом для возникновения речевого намерения (Напр., «Расскажи о том, как ты покупаешь билет в театр»).

5. Принцип новизны реализуется в отношении:

---содержания учебного м-ла

---методов и приемов обучения

---характера организации учебного процесса, т.е. форм взаимод-я учащихся, видов уроков и др.