Оцінка загального стану потерпілого, локалізації і характеру ушкодження

Діагностика гострої травми вимагає оперативності і, насамперед, високої точності в розпізнанні загрозливих життю пошкоджень. На догоспітальному етапі вона здійснюється за допомогою фізичних методів та простих апаратних методів, на госпітальному — як фізичних, так і різних допоміжних (апаратних та інструменталь­но-лабораторних).

Особливостями діагностики травм, оскільки вони виникають раптово, є невідкладний характер) та стислі строки для встановлення діагнозу. До того ж діагностику нерідко доводиться проводити в умовах, коли потерпілий непритомний, що робить неможливим збирання анамнезу і змушує користуватись лише об'єктивними ознаками травми. Тому той, хто надає ПМД повинен мати підготовку і уміти проводити дослідження швидко.

У тактичному плані дослідження проводять за принципом "від загального до конкретного" — незалежно від обсягу, тяжкості травми. Від точності діагностики та якості надання потерпілому ПМД часто залежать як перебіг травми, так і доля хворого. Звичайно легкі, незначні травми діагностувати на всіх етапах не складно. Проте треба зауважити, що визначення тяжкості травми нелегка справа і вимагає всебічного обстеження потерпілого. До серйозних травм належать колото-різані рани черевної та грудної порожнин, забиття голови, за яких можуть повільно розвиватись внутрішні кровотечі в черевну порожнину, порожнину плеври, перикарда чи черепа внаслідок пошкодження судин органів цих порожнин.

Перед наданням ПМД встановлюють наявність чи відсутність серцебиття, дихання, зовнішньої кровотечі, паралічу кінцівок чи переломів великих кісток. Насамперед, особливо за відсутності притомності, перевіряють прохідність дихальних шляхів і у разі виявлення там сторонніх тіл видаляють їх. За відсутності дихання та серцебиття розпочинають легенево-серцеву реанімацію (ШВЛ та закритий масаж серця). У разі зовнішньої кровотечі здійснюють тимчасову зупинку її (джгутом, іншим турнікетом чи тугою пов'язкою, пальцевим при­тисканням тощо).

Якщо є переломи великих кісток кінцівок, їх іммобілізуть транспортними стандартними шинами (не знімаючи одягу), рани закривають стерильними бинтовими пов'язками. Потерпілих у стані непритомності кладуть на бік у положенні "три чверті" для запобігання можливій асфіксії блювотними масами.

Потерпілим з ознаками травматичного шоку чи загрозою його розпочинають протишокову терапію (знеболю­вання, зігрівання, серцеві препарати тощо. Потерпілих терміново транспортують у медичні заклади.

Основні правила і прийоми надання ПМД.

Основні групи заходів надання ПМД

Перша медична (долікарська) допомога включає такі три групи заходів:

Негайне припинення впливу зовнішніх ушкоджуючих факторів (електричний струм, висока або низька температура, здавлення вагою) та видалення постраждалого з несприятливих умов, в які він потрапив (витягання з води, з палаючого приміщення, приміщення, де накопичились отруйні гази, тощо).

Надання ПМД постраждалому у залежності від характеру та виду травми, нещасного випадку або раптового захворювання (зупинка кровотечі, накладання пов'язки на рану, штучне дихання, масаж серця, введення протиотрути та ін.).

Організація негайної доставки (транспортування) хворого або постраждалого у лікувальний заклад.

Заходи першої групи скоріше є першою допомогою взагалі, а не медичною допомогою. Її часто надають як взаємо- та самодопомогу, тому що усі розуміють: якщо не витягнути потопаючого з води, не витягнути постраждалого з палаючого приміщення, не звільнити людину з-під завалів, то він загине. Слід підкреслити: чим довший вказаний вплив, тим більш глибоким та важким буде ушкодження. Тому першу допомогу слід починати саме з цих заходів.

Друга група заходів складає вже медичну допомогу. Надати її можуть медичні працівники або особи, що вивчили основні ознаки ушкоджень та спеціальні заходи першої допомоги.

Велике значення у комплексі заходів першої невідкладної медичної допомоги має найшвидша доставка постраждалого у лікувальний заклад. Транспортувати хворого або постраждалого слід не тільки швидко, але й правильно, тобто у положенні, найбільш безпечному для хворого згідно з характером захворювання або видом травми, наприклад, у положенні на боці - у непритомному стані або при можливому блюванні, при зламаних кістках після створення нерухомості ушкодженому органу і т.д. Найкраще для перевезення постраждалого користуватися спеціалізованим транспортом (санітарна автомашина, санітарний літак). За його відсутності транспортування повинне бути здійснене за допомогою будь-яких доступних у конкретних обставинах засобів пересування. У найбільш несприятливих умовах доставка проводиться шляхом перенесення постраждалого на руках, на спеціальних або імпровізованих ношах, брезенті і т.п. Транспортування може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Медичний працівник повинен забезпечити правильне перенесення хворого, перекладання його з одного транспортного засобу до іншого, надавати медичну допомогу дорогою до закладу та проводити заходи з попередження ускладнень, які можуть розвинутись при блюванні, порушенні транспортної іммобілізації, переохолодженні, трясці та з інших причин.