Економічна система як об’єкт м. Субєкти мікроаналізу

Історія розвитку макроекономіки.

Свій макроекономічна наука бере ще у XVI ст. У 1576 р. француз Жан Боден обґрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Це була перша спроба макроекономічного аналізу цін із використанням кількісної теорії грошей. Дана теорія стала основою сучасної монетарної теорії.

Макроекономічну спрямованість мали також дослідження англійських економістів В. Петті і Г. Кінга, які біля 300 років тому вперше у світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції. Вчений досліджував питання про вплив на економіку заходів, пов'язаних з розподілом доходів та удосконаленням системи оподаткування в країні.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у ХVШ ст. у працях французької школи фізіократів. Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту, так звану “Економічну таблицю” (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообороту товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому..

 Ф. Кене поділив суспільство на три класи: 1) продуктивний (селяни); 2) заможний (землевласники); 3) безплідний (ремісники). Ці класи у Ф. Кене обмінюються між собою результатами своєї праці і тим самим відтворюють себе, тобто свою продуктивну силу.

 Розробляючи “Економічну таблицю”, Ф Кене виходив із 2 принципів:

 1. Господарський кругооборот має базуватися на природному економічному порядку без державного, втручання

 2. Аналогія економічних процесів із кровообігом сама по собі підводила Ф. Кене до думки про можливість виникнення певних порушень у господарському кругообороті, аж до появи кризових явищ за аналогією з інсультом чи інфарктом.

 Головний недолік “Економічної таблиці” Ф. Кене полягав у тому, що вона не давала пояснення, як в економіці забезпечуються ”природні закони”, тобто, вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.

 На це запитання відповіли представники класичної теорії. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання, до досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Найяскравішим представником цієї теорії був Адам Сміт, який розглядає дві ціни:

 1) природну, що покриває витрати і забезпечує середню норму прибутку;

 2) ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

К. Маркс розробив дві моделі господарського кругообороту – моделі простого й розширеного відтворення. Він дійшов висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження. Ця обставина, на думку К. Маркса, позбавляє капіталістів бажання перетворювати неспожиту частину додаткової вартості в інвестиції. Внаслідок цього процес господарського кругообороту гальмується, скорочується виробництво, виникає криза, відбувається зубожіння людей, що зрештою руйнує капіталістичну ринкову систему.

Світова економічна криза в 1929-1933 рр. не підтвердила також основного постулату класичної теорії – здатності ринкової економіки до швидкого самовидужання, що викликало недовіру до неї. Виникла необхідність у новій макроекономічній теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. Кейнс піддав гострій критиці класичну теорію. Вперше висунув ідею про те, що ринкова рівновага – це ще не благо для економіки. Він довів, що в ринковій економіці може бути рівновага за неповної зайнятості і що для її досягнення необхідне втручання держави. До основних важелів такого втручання Кейнс відносив фіскальну й грошову політику, а об'єктом регулювання вважав сукупний попит. Свої погляди на проблеми регулювання ринкової економіки Кейнс виклав у книзі “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936 р.), де показав, що держава, впливаючи на окремі макроекономічні показники, зокрема, на такі як загальний доход, споживання, інвестиції, заощадження та ін., може ефективно здійснювати регулювання економіки.

Також в цей час значний внесок зробили Кларк, Кузнец, Леонтьєв.

Під час кризи 70 рр. 20 ст виявилось, що не завжди втручання дає очікуваний результат. Зявляється неокласичний напрям, що суперечить кейнсіанству, вводяться такі поняття як суспільні блага,монополії.

Тож, можна зробити висновок, що сучасна м. не має 1 домінуючої теорії, а базується на ряді, що доповнюють одна одну.

Предмет і функції м. Методи м. досліджень.

Макроекономіка вивчає економічні явища з позиції економіки в цілому. Вона характеризує діяльність економічних суб’єктів в сукупності, не вдаючись до характеристики кожного окремого економічного суб’єкта.

Макроекономіка - це галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого.

Предметом макроекономіки є механізм функціонування економічної системи в цілому та взаємодія між національними економіками. з метою забезпечення стійкого економічного зростання, повної зайнятості і мінімізації рівня інфляції. Іншими словами можна сказати, що предметом макроекономіки є ефективність функціонування національної економіки.

Наряду з загальнонауковими, макроекономіка використовує і специфічні методи дослідження:

                метод агрегування – використання сумарних понять та сумарних розрахункових величин (сукупний попит, сукупна пропозиція, національний продукт, національний дохід, рівень цін, рівень безробіття);

                кількісні методи;

                статистичні методи;

                метод макроекономічного моделювання;

                метод прогнозування.

Економічна система як об’єкт м. Субєкти мікроаналізу.

Ек.система – певним чином впорядкована система економ. Зв’язків між виробниками і споживачами сусп..благ.

Cубєкти мікроаналізу 

1) сектор дом.господарств (усі приватні господарства країни, діяльність яких діяльність яких направлена на задоволення власних потреб) пропонують фактори виробництва, спожив.част.отриманого доходу, заощаджують. Голов.мета – досягти макс.спож.за мін.витрат

2) сектор підприємств – сук.фірм, зареєстрованих у межах країни. Предявляє попит на фактори виробництва, пропонує рез.своєї діяльності, інвестує. Мета – макс.прбутку.

 3)держ сектор – усі держ інститути та установи. Виробляє та закуповує блага, збирає податки, виплачує трансферти та форм. Пропоз.грошей. Головна мета – створити умови для опт.функц.нац.екон.

 4) сектор-закордон

функції: теоретико-пізнавальна (пояснює зак.розвитку нац..ек.), практична(рек.для провед.політики), методологічна(сформовані метол. Вик. Інші науки), світоглядна, прогностична.