Вплив дефіциту бюджету і державного боргу на розвиток макроекономічної ситуації в Україні

Державний бюджет – це баланс доходів і видатків держави, який планується і ухвалюється парламентом на кожний фінансовий рік.

Сукупність державного бюджету місцевих бюджетів, бюджетів фондів соціального та пенсійного страхування утворює бюджетну систему України.

Бюджетний дефіцит  - це від’ємна різниця між доходами бюджету та державними видатками. Його наявність та величина залежать від двох чинників: економічної кон’юнктури та фіскальної політики.

Можна виділити три різновиди бюджетного дефіциту: структурний, циклічний та фактичний.

Бюджет повної зайнятості (структурний бюджет) показує яким було б сальдо за умов збереження поточних видатків бюджету і податкових ставок якби економіка досягла потенційного рівня випуску продукції (а, відтак і доходу). Зміна бюджету повної зайнятості показує, в якому напрямку фіскальна політика має впливати на зміну сукупного попиту. Структурний дефіцит бюджету – це розрахункова величина, яка показує сальдо бюджету при поточних видатках і надходженнях при поточних ставках оподаткування, але потенційному доході (надходженнях за повної зайнятості). Таким чином, на структурний дефіцит впливає дискреційна фіскальна політика, тобто величина та зміни надходжень та видатків, які установлюються законодавчо, а вплив коливань на державний бюджет нейтралізується. Структурне сальдо можна обчислити за формулою: BSр = Y*·t – G, де

BSр – структурне бюджетне сальдо;

Y* – потенційний рівень виробництва;

t – середній коефіцієнт податків (частка ВВП, яка відраховується до бюджету).

Фактичний дефіцит бюджету – це реальна різниця між доходами та видатками бюджету при існуючих податкових ставках і фактичному рівні ВВП: BS = Y·t – G. На його величину впливають і циклічні коливання ділової кон’юнктури, і фіскальна політика держави. Розмір фактичного дефіциту бюджету знаходиться під впливом автоматичної фіскальної політики і тому може змінюватись незалежно від того, чи здійснював уряд фіскальні заходи у зв’язку зі скороченням національного виробництва. Таким чином, фактичний бюджетний дефіцит чи надлишок не обов’язково є проявом цілеспрямованої поточної бюджетно-податкової політики.

Циклічний дефіцит – різниця між фактичним та структурним дефіцитом бюджету. Тобто він показує, на скільки фактичний дефіцит відхиляється від того, який міг би бути, якби економіка знаходилась у ситуації повної зайнятості, а фіскальна політика, що проявляється у ставках оподаткування, була б такою ж. Таким чином, циклічний дефіцит показує вплив циклічних коливань на державний бюджет. Звідси витікає, що перевищення фактичного дефіциту над структурним утворює циклічний дефіцит, а циклічний надлишок виникає внаслідок перевищення структурного дефіциту над фактичним BOC = BS - BSR. На циклічний дефіцит впливають зміни в податках і державних витратах, які автоматично змінюються залежно від циклічних змін реального обсягу виробництва. Тому циклічний дефіцит не відбиває у чистому вигляді вплив дискреційної фіскальної політики.

Фіскальна політика виконує не лише стабілізаційну, а й бюджетну функцію, тобто має сприяти такому наповненню бюджету, яке б сприяло виконанню функції бюджету. Виконання фіскальною політикою своєї стабілізаційної функції, яка пов’язана з виникненням або збільшенням бюджетного дефіциту під час спаду може увійти у суперечку з реалізацією її бюджетної функції.

Вирішення цієї суперечності пов’язане з обґрунтуванням теоретичних концепцій бюджетної політики щодо збалансованості бюджету.

Можна виділити  три основні концепції, кожна з яких дає свою відповідь на питання: збалансування бюджету чи стабілізація економіки.

Перша з них – концепція щорічного балансування бюджету.  В умовах спаду економіки і скорочення бюджетних надходжень реалізації цієї політики передбачає відповідне дискреційне скорочення державних закупівель та зростання чистих податків через скорочення трансфертів або зростання податкових ставок. Але такі заходи є проциклічними і, збалансувавши бюджет, уряд створить умови для подальшого погіршення макроекономічної ситуації в країні. В умовах інфляції та “перегріву” економіки, коли автоматично, при існуючих ставках, зростають податкові надходження і виникає профіцит, для балансування бюджету слід або збільшити державні закупівлі, або (і) скоротити чисті податки за рахунок скорочення податкових ставок і (або) збільшення трансфертів. Але ці заходи ще більше підсилять “перегрів” економіки й інфляцію. Таким чином, серед альтернативних цілей: стабілізація чи балансування бюджету - слід обирати макроекономічну стабільність.

Друга концепція ґрунтується на ідеї балансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет має бути збалансованим протягом економічного циклу. Профіцит, який виникає під час підйому економічної кон’юнктури має перекривати дефіцит, який виникає під час спаду як за рахунок автоматичної реакції на скорочення загальних доходів, так і за рахунок реалізації стабілізуючих заходів фіскальної політики. Але на практиці досягти врівноваження доходів і видатків держави протягом економічного циклу досить складно, оскільки глибина економічних коливань та тривалість окремих фаз є нерівномірними.

Третя концепція регулювання державного бюджету, яку називають концепцією функціональних фінансів, ґрунтується на принципі вибору пріоритетів. Згідно з цією концепцією метою має бути балансування економіки, а не бюджету. Державний бюджет і фіскальна політика – інструменти досягнення макроекономічної стабільності, яке може супроводжуватися наявністю як дефіциту, так і профіциту бюджету.

Якщо погодитись з можливістю існування стійкого дефіциту бюджету, важливого значення набуває питання про засоби його фінансування. Джерела фінансування дефіциту бюджету можна поділити на інфляційні та неінфляційні.

До  неінфляційних джерел належать:

- внутрішні та зовнішні позики (кредити міжнародних організацій, іноземних урядів, комерційних банків, продаж державних цінних паперів на внутрішньому і зовнішньому фінансових ринках);

- трансферти.

Таким чином, неінфляційні шляхи покриття дефіциту бюджету призводять до утворення державного боргу (як внутрішнього, так і зовнішнього). А при певних умовах вони можуть продукувати й інфляційні імпульси.

Інфляційні джерела фінансування бюджетного дефіциту – це монетизація дефіциту та пов’язані з нею сеньйораж й інфляційний податковий податок.

Монетизація дефіциту – практично виливається в додаткову емісію грошей через такі механізми: позики уряду центрального банку, купівля державних цінних паперів центральним банком.

Коли, в результаті монетизації дефіциту, грошова маса зростає вищими темпами, ніж темпи зростання реального ВВП, внаслідок чого зростає середній рівень цін, виникає сеньйораж – дохід держави від друкування грошей. В результаті цього виникає  інфляційний податок, суть якого полягає в тому, що частина доходів фактично всіх економічних суб’єктів перерозподіляється на користь держави. Величину інфляційного податку можна визначити за такою формулою:

                                   

π – темп приросту інфляції (%);

 - запаси грошових коштів економічних суб’єктів у реальному вираженні.

Унаслідок здійснення запозичень державою виникає державний борг (внутрішній або зовнішній) – загальна сума накопиченої заборгованості уряду внутрішнім та іноземним власникам державних цінних паперів і він дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків.

Зростання боргу може призвести до збільшення дефіциту бюджету в майбутньому, оскільки борг потребує обслуговування (виплати процентів і основних сум).

Державний борг впливає на економіку як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах.

 Короткострокові наслідки проявляються як “ефект витіснення” та ефект чистого експорту. Зростання ставок при випуску державних цінних паперів на відкритому ринку, особливо про одночасному проведенні стимулюючої фіскальної політики і антиінфляційної грошово-кредитної політики. Зростання процентних ставок призводить до скорочення інвестицій у приватному секторі (див. тему 4) і до деякого скорочення споживчих витрат, і як наслідок – доходу в короткостроковій перспективі. Крім того, приватний сектор може надавати перевагу державним борговим зобов’язанням, а не купівлі акцій або внескам у інвестиційні фонди. Усе це скорочує інвестиційні ресурси економіки і попит на інвестиційні товари. Таким чином, державні боргові зобов’язання витісняють інвестиції. Зважаючи на це, що державний борг може бути наслідком бюджетного дефіциту, який викликаний стимулюючою фіскальною політикою, “ефект витіснення” послаблює ефективність цієї політики.

Ефект чистого експорту як наслідок державного боргу має такий механізм: зростання процентних ставок робить привабливими вітчизняні цінні папери для іноземців, які збільшують попит на національну валюту; зростання валютного курсу спричиняє, за інших рівних умов, скорочення експорту та зростання імпорту. Скорочення чистого експорту призводить до падіння сукупного попиту, скорочення виробництва і зростання безробіття. Крім того, в подальшому, іноземний капітал може сприяти зниженню процентних ставок, що пом’якшить “ефект витіснення”. Але це супроводжується нарощенням зовнішнього боргу, повернення якого означає відтік частини національного доходу закордон.

Довгострокові наслідки державного боргу пов’язані з таким явищем, як тягар боргу і перспективою впливу на рівень життя майбутніх поколінь.

Заміщення інвестицій державним боргом веде до скорочення виробничих потужностей і випуску(доходу) в майбутньому. Крім того, якщо в майбутньому для покриття державного боргу будуть підвищені податки, це скоротить використовуваний дохід і стимули до праці і підприємництва. Ця проблема може пом’якшитись тим, що кошти, отримані за рахунок боргу держава використає для інвестицій у виробництво або “людський капітал”. Такого пом’якшення не слід очікувати, якщо доходи, отримані за рахунок запозичень, використовуватимуться на трансферти, субсидії або обслуговування попередніх боргів.

Віддалені наслідки боргу пов’язані з підсиленням економічної диференціації: власники боргових зобов’язань держави отримають доходи через механізми перерозподілу сукупного доходу через держбюджет.

Узагальнюючими показниками тягаря боргу є не його абсолютна величина, а співвідношення з обсягом валового внутрішнього продукту та відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносну величину боргу визначає вплив таких чинників:

- темп зростання реального ВВП;

- рівень реальної процентної ставки виплат по боргу;

- обсяг первинного дефіциту бюджету.

Первинний дефіцит дорівнює різниці між величиною дефіциту бюджету і виплатою процентів за борг:

 

 

Первинний дефіцит = бюджету

дефіцит бюджету – виплати на обслуговування боргу

 

Дефіцит бюджету =

податкові надходження – (державні закупівлі товарів та послуг + трансферти + виплати на обслуговування державного боргу)

 

Якщо нові запозичення здійснюються для фінансування первинного дефіциту, тягар боргу збільшується. Якщо реальна ставка проценту є вищою порівняно з темпами зростання ВВП, його приріст спрямовується на обслуговування боргу, що також призводить до зростання співвідношення боргу до ВВП.

На оцінку величини державного боргу і його тягаря впливає інфляція. Реальні проценти по державному боргу згідно з рівнянням Фішера (див. тему) дорівнюють:

r = i - π

 

і – номінальний відсоток;

π – процент інфляції.

 

Реальні державні видатки на обслуговування боргу становлять D·r – Di – Dπ, де:

D – сума боргу.

Таким чином, реальна величина бюджетних видатків на обслуговування боргу менша від номінальної величини Dπ.

Операційний бюджетний дефіцит становить:

OBD = BD – Dπ, де:

BD – фактичний бюджетний дефіцит.

В умовах інфляції можливе перевищення номінального державного боргу порівняно з номінальним на величину Dπ.

Стосовно причин і механізмів виникнення та наслідків суттєво відрізняються внутрішній та зовнішній державні борги.

Виникнення зовнішнього державного боргу у зв’язку з іноземними офіційними та приватними позиками і продажем фінансових активів нерезидентам.

Джерелом для зовнішніх позик слугують заощадження іноземних країн. Кошти від зовнішніх активів перекривають від’ємну різницю між доходами національної економіки і національним споживанням та інвестиціями. При цьому слід зауважити, що наявність боргу потребує сплати відсотків, тому зовнішні позики мають покривати не лише різницею між доходами та видатками, а й суму процентів по боргу. Збільшення процентної ставки приводить до необхідності зростання зовнішніх позик.

Наслідки зовнішнього боргу в короткостроковій перспективі є суперечливими.

Якщо зовнішні запозичення використовуються для нарощення виробничого потенціалу країни, в майбутньому це прискорить економічне зростання, збільшить розміри випуску (доходу) і створить умови для обслуговування і погашення боргу. Разом з тим це пов’язане з витіканням частини ВВП за кордон, що гальмує подальше економічне зростання і підвищення рівня життя. Якщо зовнішні запозичення “проїдаються”, – ця проблема поглиблюється.

У зв’язку з цим постає необхідність управління державним боргом на стадіях залучення фінансових коштів, їх розміщення та погашення. Разом з аналізом кредиту платоспроможності країни потрібний моніторинг рівня і складу зовнішнього боргу. Для цього використовують такі показники: відношення боргу до ВВП, до експорту, який є джерелом іноземної валюти для його погашення; відношення суми на обслуговування боргу до доходів держави та до експорту.

Неплатоспроможність країни-боржника призводить до боргової кризи:  неспроможність країни виплачувати основні суми заборгованості та проценти для обслуговування боргу. Подолання боргової кризи можливе такими шляхами: припинення нарощування заборгованості і обмеження її величини, відстрочка сплати боргу, зміна умов повернення та обслуговування боргу.

Перегляд суми, строків сплати та процентів називається реструктуризацією боргу. Питання про реструктуризацію офіційних боргів розглядаються “Паризьким клубом”, неофіційних – “Лондонським клубом”.

Конверсія боргу – викуп країною-боржником власних боргових зобов’язань на вторинному ринку за зниженими цінами;

капіталізація боргу – обмін боргових зобов’язань на акціонерний капітал;

конверсія – заміна існуючих боргових зобов’язань новими, з іншими умовами обслуговування.

Задача

Стаціонарний обсяг капіталу в Багатії – 4, а в Бідасі - 1

 

 

Білет № 21