Технічний стан елементів

Суцільне загальне обстеження і огляд будинку. Їх прово­дять житлово-експлуатаційнi організації при підготовці до осінньо-зимового й весняно-літнього сезонів.

Будівельна діагностика будинку. Вона полягає в обстеженні його конструкцій для видачі рекомендацій та вихідних даних для проектування ремонту, модернізації або реконструкції. В практиці ряду міст прийнята двостадійна діагностика жилого будинку (до і після відселення мешканців).

Інженерно-технічна будівельна експертиза, тобто дослідни­цькі

роботи по визначенню технічного стану окремих конструкцій та будинку в цілому для виявлення причин пошкоджень чи дефор­мацій і подання технічної допомоги експлуатаційними i будівель­ними організаціями.

У більшості проектних установ обстеження будинків здійснюють
спеціальні відділи, що дають висновок. В ньому повинні бути
відображені такі напрямки: 1) встановлення причин, що призвели
до деформації або пошкодження конструкції будинків з розробкою
рекомендацій щодо їхнього усунення; 2) виявлення рівня небез­пеки дальшої експлуатації окремих конструкцій, частин або бу­динку в цілому; 3) визначення можливості збільшення наванта­жень на конструкції, пов'язаного з надбудовою, зміною функціо­нального призначення, технології та з іншими реконструктивними заходами; 4) встановлення несучої здатності конструкцій; 5) вияв­лення можливості здійснення вбудувань, прибудов, поглиблення під­валів та ін.; 6) визначення факторів, що спричиняють протікання, промерзання, посилений шум і т. п., розробка рекомендацій щодо їхнього усунення.

При обстеженні несучих елементів будинку для одержання відо­мостей про міцність і надійність будівельних конструкцій застосо­вують різні методи, серед яких перевага віддають неруйнівним; деякі з них:

Візуальний метод діагностики вважається найбільш простим. Але недоліком зовнішнього огляду конструкцій є можливість по­милок внаслідок недостатнього рівня кваліфікації та досвіду екс­пертів.

Механічні методи визначення міцності матеріалів за принципом дії розподіляють на методи відбитку, віддачі, забивання і висмику­вання стержнів.

Метод відбитку заснований на дії енергії удару, в результаті якої на поверхні матеріалу залишається слід. За геометричними розмірами останнього роблять висновок про міцність матеріалу шляхом порівняння з відбитком на контрольному стальному стерж­ні. Для випробування використовують молоток Фідзеля, Кашкарова чи пістолет ЦНДІБК.

Метод віддачі (склерометричний) застосовують при випробу­ваннях залізобетонних і бетонних конструкцій. У приладі (склеро­метрі) масивна втулка під тиском пружини здійснює удар по бой­ку, що встановлюють на поверхні конструкцій. Втулка відскакує від бойка, тягнучи за собою стрілку, яка переміщується по шкалі. За показником віддачі, згідно з тарувальною таблицею, визначають міцність конструкції.

Методом забивання стержнів виявляють міцність конструкцій за глибиною занурення в тіло матеріалу під дією удару постійної енергії. Для забивання стержнів, що мають загартоване гостре осердя, використовують пістолет з вибуховим пристроєм. За тару­вальною таблицею встановлюють міцність матеріалу конструкцій залежно від глибини проникнення стержня.

Метод висмикування стержнів застосовують для визначення міц­ності матеріалу конструкцій залежно від зусилля, яке витрачається на цю роботу.

Більш точними методами, що оцінюють міцність матеріалу кон­струкції за еталонними кривими, є акустичні методи. Їх реалі­зують за допомогою електронно-акустичних приладів. Дія остан­ніх заснована на використанні законів розповсюдження пружних коливань в матеріалі, що дозволяє виявити його фізико-механічні властивості і знайти приховані дефекти.

Ультразвуковий імпульсний метод ефективний при встановленні міцності матеріалу, наявності в ньому порожнин, визначенні гли­бини тріщин і товщини зруйнованого шару матеріалу. Метод засно­ваний на перетворенні звукового імпульсу в електричний сигнал. Залежно від швидкості проходження звуку між випромінювачами і приймачем, встановленими на протилежних площинах конструк­ції, на підставі тарувального графіку роблять висновок про міцність конструкції. Для виявлення міцності бетону застосовують прилади УЗП-62, УКБ-1,УКБ-2 та ін. Для технічної діагностики тріщиноутворення і оцінки стану структури бетону в елементах будинків користуються ультразвуко­вим методом акустичної емісії, заснованим на реєстрації природ­них пружних імпульсів, що пропускають крізь досліджуване се­редовище.

В основу радіометричних методів випробування покладено ви­користання процесів взаємодії з матеріалом конструкції деяких видів іонізуючих випромінювань для характеристики властивостей матеріалу. Зокрема, для визначення щільності матеріалу застосо­вують явище фотоефекту.

Електрофізичні методи дозволяють визначити положення арма­тури в залізобетонних і кам'яних конструкціях і вологість останніх. Так, розташування і діаметр арматури встановлюють методом елек­тромагнітної індукції за допомогою приладів ИСМ, ИЗС-2. Вони фіксують зміну сили індукційного струму, яка підвищується зі збіль­шенням діаметру арматури і наближенням її до зонду. Для вста­новлення вологості конструкцій застосовують методи поглинання електромагнітних хвиль.

Нерівномірні опади, прогини перекриттів визначають за допо­могою нівеліру. Відхилення конструкцій від вертикалі (вигин, випи­нання стін) вимірюють теодолітом. Оскільки вимірювання прово­дять у невеликих приміщеннях, прилади мають оптичну насадку, що дозволяє робити відлік з відстані до 1,5 м. При роботі з насад­кою світлосила об'єктиву знижується, тому при замірюваннях у при­міщенні застосовують рейку з світловою шкалою.

У практиці обстеження жилих будинків, призначених для ре­монту, звичайно використовують об'єднані методи. Аналіз дефор­мацій і пошкоджень проводять на основі виявлення непрямих ознак і послідовного виключення причин, що їх викликали. При цьому важливо докладно визначити конструктивну схему, виявити най­більш слабкі, вразливі місця конструкцій і елементів — ті, що за­знають найбільш інтенсивного впливу атмосферних, біологічних факторів, механічної дії, що сприймають великі навантаження, мають ослаблені перерізи і т. п. Підсумки інженерно-технічного об­стеження конструкцій будинків оформляють у вигляді технічного висновку (звіту) про стан конструкцій, що в графічному й тексто­вому вигляді містить: опис всіх конструкцій, схем та матеріалів; перелік дефектів і пошкоджень із зазначенням причин і обсягу розповсюдження; значення розрахункових, допустимих і фактичних навантажень; рекомендації щодо відновлення, зміцнення або замі­ни конструкцій.

Найважливішими характеристиками технічного стану конструк­цій, елементів, інженерного обладнання і будинку в цілому можна вважати ступені фізичного і морального зношення.

51. Акт техстану. Вапняно-пісковий розчин

           В даний час в будівництві широко застосовується вапняний розчин для штукатурки стін. Він необхідний і в промисловому, і в цивільному будівництві.

           Вапняний розчин - це суміш води з гашеним вапном, в яку, дотримуючись пропорції згідно цілей будівництва, додають цемент.

            При виконанні будівельних і внутрішніх робіт ідеально використовувати вапняно-піщаний розчин, а ось при фасадних - вапняний розчин з добавками цементу (цементно-вапняний розчин).

 А все діло в тому, що фасад більше схильний до впливів атмосферних опадів.

           Існують прості і складні розчини. У простій розчин входить одне в'язка речовина (цемент, вапно або гіпс), а в складні - декілька.

           Основною перевагою вапняного розчину можна вважати його здатність регулювати вологість у приміщеннях. А також, зручність роботи з таким матеріалом - він пластичний і володіє збільшеними строками схоплювання. Але, в той же час, його не можна використовувати при зовнішніх роботах і в приміщеннях з підвищеною вологістю, і, він менш міцний і довговічний, ніж цементний розчин.

           Кладочний і штукатурний вапняні розчини складаються із сумішей гашеного вапна і піску річкового в співвідношенні від 1:2 до1: 3. Його можна використовувати при кладці цегли і штукатурці підготовлених поверхонь.

            Вапно гасять механізованим способом, а надходить вапно для приготування розчину у вигляді вапняного тіста або вапняного молока. Також, при приготуванні розчину, застосовується і негашене мелене вапно, яка, у порівнянні з гашеним, володіє високими запасами теплової енергії.

            Вапняний розчин є готовою будівельною сумішшю, що не вимагає, крім води, жодних добавок. У суху суміш додають воду з розрахунком 0,24-0,26 л на 1кг.

            Вапняний розчин напилюється на основу або ж наноситься вручну за допомогою сталевої лінійки або кельми. Сталевий шпатель (30см) застосовують при частковому вирівнюванні, а лінійку (80см) - при повному. Надлишки штукатурки видаляють, а після знову використовують.

           Товщина одного шару не більше 15мм. Якщо необхідно більше - штукатурять у два етапи (перед нанесенням другого шару потрібно переконатися, що перший вже висох).

            Норма витрати на товщину шару в 1мм - 1,2-1,5 кг / м ².

52 Традиційна гідрофобізація.
Гідрофобізація - різке зниження здатності виробів і матеріалів змочуватися водою і водними розчинами при збереженні паро-і газопроникності. Гідрофобні покриття часто неправильно називають водовідштовхувальними, тому молекули води не відштовхуються від них, а притягуються, але дуже слабо. Гідрофобні покриття у вигляді мономолекулярного (товщиною в одну молекулу) шарів або тонких плівок отримують обробкою матеріалу розчинами, емульсіями або (рідше) парами гідрофобізатори - речовин, слабо взаємодіючих з водою, але міцно утримуються на поверхні. Як гідрофобізатори застосовують солі жирних кислот, деяких металів (мідь, алюміній, цирконій і Т.Л.), катионо-активні поверхнево-активні речовини (ПАР), а також низько-і високомолекулярні кремнійорганічні фторорганічних з'єднання.

Не вдаючись у суть фізико-хімічних явищ, що відбуваються в процесі намокання, наведемо як приклад досвід з двома капілярами, зануреними у воду. По звичайному капіляру (пори будівельних матеріалів, капіляри деревини) вода, під дією сил поверхневого натягу, піднімається вгору (іноді на десятки метрів). У той же час з капілярів, стінки яких оброблені гідрофобізатори, вода, навпаки, "виштовхується". Чим тонше капіляр, тим вище вода може піднятися вгору, або "виштовхнути" вниз.

Зупинимося докладніше на найбільш ефективних, довговічних і технологічних складах на основі кремнійорганікі (вони ж - силіконові або силоксанових).

Всі кремнійорганічні сполуки мають порівняно "пухкої" структурою і не є перешкодою для проникнення одиночних молекул води (матеріал "дихає"). Поверхневий шар вуглецевий починає "працювати" тільки в тих випадках, коли волога присутня не в газоподібній формі (пар), а у вигляді набагато більших агломератів (крапель і микрокапель), що візуально і виражається як "водоотталківаніе".

У практиці будівництва найчастіше застосовуються силіконові гідрофобізатори (СГ) на основі:

алкілсіліконати калію;

алкоксісіланов;

гідросодержащіх сілоксанов;

гідроксилвмісних сілоксанов (каучуки).

Поверхнева гідрофобізація. Передбачає нанесення на оброблювану поверхню робочого складу СГ (вміст активної речовини 2-10%), одержуваного розведенням концентрату (товарна форма). Нанесення здійснюється найбільш оптимальним для даного типу СГ і оброблюваного матеріалу способом: розпиленням, зануренням, поливом, кистю або валиком.

Об'ємна гідрофобізація. Може виконуватися як на стадії виробництва будівельного матеріалу, так і шляхом примусової просочення готових конструкцій.

На стадії виробництва будівельного матеріалу СГ вводиться разом з водою замішування в кількості, як правило, 0,15% активної речовини від маси сполучного (наприклад, цементу).

Примусова просочення здійснюється методом ін'єкцій (закачування під тиском) через "шпури". Просвердлені в масиві вже сформованого матеріалу або конструкції просочувально розчину з вмістом основної речовини 0,1-1,0%. Максимальна ефективність і довговічність досягається при поєднанні об'ємної та поверхневої гідрофобізації.

№ 53 Армування ліпних деталей.

Армуванню ліпних деталей підлягали в основному деталі середнього і більшого розміру,а також такі,які нависали та відривались від площини фасаду. Армування є важливим для міцності та довговічності ліпнинного декору,адже матеріал ліпних деталей є під постійним впливом зовнішніх атмосферних чинників.

Нормами груп включено основні види робіт на реставрацію архітектурно-ліпного декору:

- видалення з поверхні архітектурно-ліпного декору різних забруднень (пил, кіптява,

павутина), очищення від усіх клейових, емульсійних чи масляно-лакових нашарувань,

що виявилися в результаті проведених раніше ремонтів або реставрації, з метою

максимального виявлення рельєфу і малюнка оригіналу архітектурно - ліпного декору;

- реставрація архітектурно-ліпного декору, що знаходився до моменту виконання

реставраційних робіт розбитим на окремі фрагменти, що полягає в ретельному підборі і

наступному склеюванні наявних фрагментів для максимального використання існуючих

фрагментів при повному відновленні архітектурно-ліпного декору;

- відтворення шляхом виливки відсутніх фрагментів чи цілих деталей після виконання

підбору і склеювання окремих фрагментів архітектурно-ліпного декору;

- обробка поверхні архітектурно-ліпного декору, що полягає в до гіпсуванні окремих

вибоїн, відколів, тріщин, щілин, а також у до гіпсуванні в місцях утрат прямолінійних

профільованих погонних поверхонь (профільований карниз, база

- хімічне зміцнення гіпсу, зруйнованого в результаті замокання, а також видалення з поверхні

гіпсу різних висолів й іржавих плям;

- тонування відреставрованого архітектурно-ліпного декору, яке полягає в тонкошаровому

клейовому чи емульсійному покритті поверхні архітектурно-ліпного декору;