Наступний елемент архітектоніки журналістського твору - зачин

Теоретики і практики сходяться на тому, що зачин має відповідати таким вимогам:

1) він мусить прикувати, зупинити на собі увагу читача (вважає В.Карпенко);

2) його призначення - зачепити людину "за живе", примусити її замислитись (твердить В.Кожем'яко);

3) він має допомогти авторові довести свою ідею до читача, зро­бити того зацікавленим співбесідником (висновок Д.Прилюка).

Як бачимо, перша фраза нарівні із заголовком несе на собі велике психологічне навантаження. її завдання - привернути увагу, змусити прочитати не лише заголовний, а й наступні рядки журналістського виступу. Якщо заголовком автор робить перший крок у напрямі, то зачином він мусить закріпити його. Услід за заголовком і зачином йде те, що називають основною частиною твору. її можна розбивати на окремі розділи, підрозділи (коли твір великий за обсягом), а можна і не членувати, подавати суцільним текстом. Журналіст тут, як і в заголовку і в зачині, має широкі можливості для того, щоб повідомляти, описувати, оповідати, роздумувати, зображувати. Все залежить від доцільності, вмотивованості, авторського вміння.

Загальні вимоги до викладу матеріалу в цій частині ті ж самі, що й до викладу в цілому. Його має визначати предметність і змістовність, правдивість і ясність, пристрасть і жвавість, простота і безпосередність, чистота і граматична точність вислову. Методи викладу - це, по суті, методи аналізу і синтезу (індукція і дедукція, ана­логія і порівняння тощо). Прийоми викладу - то прийоми аргумен­тації (фактологічно-документальні, психологічні, образно-емоційні). Форми викладу повторюються в основному в формі заголовків і початків (наприклад: повідомлення або констатація факту дійсності; опис чи картинний опис; розповідна форма викладу; діалогічна; об­разне відтворення фактів і явищ дійсності). Це, однак, не означає, що форма заголовка, зачину і форма викладу в основній частині кожного конкретного твору мають бути ідентичними. Стаття чи нарис можуть початися з діалогу, а в основній частині формами викладу виступатимуть вже повідомлення чи опис, розповідь чи образне відтворення реалій життя або ж комбінація цих форм.

Теоретики сформулювали такі вимоги до останньої фрази:

а) треба закінчувати журналістський твір залежно від характеру

. викладу і характерного змісту;

б) найкращим буде таке закінчення, яке не допускає повторень сказаного і зрозумілого з викладу, а, навпаки, наштовхує читача на роздуми і осмислення прочитаного;

в) найгірший кінець той, що залишається для читача непоміче­ним і "проковтується" без будь-якого реагування, а також зайвий, невмотивований попереднім викладом чи зовсім недоречний;

г) одне із можливих закінчень, особливо в критичних публікаціях, це, як говорив М.Горький, - "биття сміхом".