Політична кар’єра журналіста

На парламентських виборах 2006 року за списками різних партій та блоків до парламенту балотувалось на диво дуже багато відомих журналістів. Серед них генеральний продюсер "Студії "1+1" Ольга Герасим'юк (НСНУ), генеральний продюсер телеканалу ICTV Олександр Богуцький ("Пора-ПРП"), випусковий редактор телеканалу "К1" Вахтанг Кіпіані ("Пора-ПРП"), ведуча-сурдоперекладач "Студії "1+1" Наталія Дмитрук ("Пора-ПРП"), колишній віце-президент НТКУ Андрій Шевченко (БЮТ).

Та перебування журналістів у списках партій викликає підозри щодо того, чи зможуть вони займатися своєю професійною діяльністю без спокуси суб'єктивізму, або, щогірше, перетворення у партійних агітаторів. Чи може журналіст бути водночас політиком? А зрештою, що змусило відомих журналістів-професіоналів розпочати політичну діяльність? Про це "Поступ" розмовляв із Вахтангом Кіпіані, Андрієм Шевченком, журналістом та експертом з питань медіапростору Сергієм Тараном ("Пора-ПРП") та редактором газети "Свобода" Олегом Ляшком (БЮТ).

- Що змусило Вас піти у політику?

Сергій ТАРАН: Як і кожна політична верства, журналісти повинні мати своє політичне лобі - тих людей, які захищають свободу слова, і тих політиків, які добре знають проблеми журналістики. Наша влада багато зробила для того, щоб в Україні була свобода слова, - не саджає журналістів, не тисне на пресу, не закриває ЗМІ. Але і одночасно ще дуже мало для того, щоб свобода слова стала справжньою: влада мляво реагує на критику у ЗМІ, не створено суспільного телебачення, не створено умов, що дуже важливо, щоб ті позитивні зміни, які зараз відбуваються, були скріплені законодавчими актами. І тому, коли тобі не подобається, як щось роблять інші, то треба це зробити самому. Я вважаю, що має бути прошарок політиків, який захищатиме свободу слова. Тому дуже природно, що журналісти йдуть у політику.

Олег ЛЯШКО: Обридло дивитись на те, що відбувається в країні, - спробую навести лад.

Вахтанг КІПІАНІ: Я був і є у політиці. Але початок цієї виборчої кампанії був для мене таким моментом істини. Як "помаранчевий", людина, якій дуже подобалося те, що робилося в останній рік в Україні, відчуваю брак результатів. Спочатку я придумав для себе нішу, за кого я можу голосувати, - я міг голосувати за "Пору". І в той момент, коли я внутрішньо вирішив голосувати за неї, до мене телефонують з цієї партії і говорять: "Є ідея разом попрацювати на виборах". Це приклад того, як збігаються думки. Для мене це був вибір шляху на рік - я думав, що буду підтримувати як громадянин, журналіст, публіцист. Багатьох пористів я знаю з дев'яностого року, ми - покоління першого "майдану", "гранітної революції". Зрештою, ПРП мені теж дуже подобається, адже там є люди, яких я знаю і поважаю за їхню позицію, за їх націонал-ліберальні погляди, за те, що вони робили і роблять в Україні.

Андрій ШЕВЧЕНКО: У мене є абсолютно конкретна ціль - це створення суспільного телебачення і роздержавлення мас-медіа. Я переконаний, що це одна з речей, які дуже шкодять ринку, і я бачу, в якому приниженні є журналісти, які працюють на державних телеканалах чи в газетах. Це ситуація, яку точно треба вирішувати. У широкому сенсі питання в тому, що в Україну хоч і прийшла свобода слова, але вона не перемогла остаточно. Канали дуже часто говорять те, що потрібно власникам, а не те, що є насправді, тому що в редакціях є самоцензура. І я особисто хочу зробити так, щоб свобода слова була не випадковим збігом обставин, а "залізобетонним" правилом.

- А чому саме цю силу обрали?

С. Т.: Тому що ця політична сила є прикладом нового мислення. Зараз у нас відбувається зміна політичних поколінь. Ті політики, які вийшли з шинелі Кучми, і ті заслужені політики, такі як Ющенко чи Тимошенко, то все - одне покоління з дуже схожим баченням політики. А ми - це нове покоління не стільки за віком, скільки за мисленням та іншим поглядом на політику.

О. Л.: Тому що це саме та сила, яка може навести лад в Україні. А діяльність уряду Тимошенко, на жаль, нетривала, засвідчила це дуже яскраво.

А. Ш.: Перше - це те, що була абсолютно чітка домовленість з цією силою, яка сказала, що ми підтримуємо те, на чому ти стоїш, ми готові в цьому бути з тобою разом і зробити свободу слова ключовою темою в кампанії і робити реальні кроки після виборів. А по-друге, ми бачимо соціологію, і чітко можна сказати про ті сили, які проходять у парламент. Із-поміж тих шести учасників виборчих перегонів та сила, в якій є я, - найефективніший інструмент для того, щоб ухвалювати державні рішення.

- Як Ви вважаєте, чи є нормальним, принаймні з етичного погляду, що журналісти поєднують професійну діяльність із політичною?

С. Т.: Питання в тому, чи дотримуються журналісти журналістських стандартів. Коли журналіст чітко розрізняє межу між фактом і коментарем, має чіткі посилання на джерела інформації, то тоді проблеми в цьому немає. Ми ж мали дуже багато випадків, коли журналісти не були в списках, але дозволяли собі перетворитися на пропагандистів. І ми можемо мати випадки, коли журналісти є в списках, але при цьому дотримуються збалансованої інформації. Інша річ, коли журналіст обіймає керівну посаду в телерадіокомпаніях, бо тоді він регулює інформаційну політику і треба говорити вже про політичну заанґажованість. Але це питання журналістської етики, і ті журналісти, які обіймають керівні посади, мають подумати над тим, щоб на час виборів піти у відпустку. Але ключове тут питання - дотримання журналістських стандартів.

О. Л.: А Пабло Неруда нормально чинив, коли так робив? На мою думку, це нормально. Ми спілкуємося з виборцями, і вони це нормально сприймають, а якщо комусь це не подобається, то це вже інше питання.

В. К.: Слушне запитання. Я розділяю думку, що така ситуація не нормальна, а тому на час виборчої кампанії вирішив піти у творчу відпустку на кілька місяців. Зараз я діятиму в ролі "вільного стрільця" - публіциста, який пише про те, що цікаво, і водночас як кандидат у депутати буду брати і вже беру участь в агітаційних турах на підтримку блоку. За великим рахунком, я не вважаю, що в моїй діяльності випусковим редактором на каналі "К1" я якось міг би сприяти якійсь із політичних сил. Але я бачу, що люди хочуть, щоб було так: "мухи окремо, котлети окремо". То я погоджуюся і зробив так, як належить.

А. Ш.: Вважаю, що це дуже погано і підриває основи нашої професії. Тому я на час виборчої кампанії відмовився від усіх професійних проектів і закликав усіх наших колег також припинити професійну діяльність на час виборчої кампанії. Я переконаний, що не можна це поєднувати. Ну не можна до другої години дня працювати кандидатом у народні депутати, а після другої - випусковим редактором, або, працюючи генпродюсером, розказувати своїм журналістам, як треба висвітлювати ці вибори. Тому журналісти мали б показати приклад політикам, як можна розділити власні інтереси і не підривати довіру до професії. На жаль, мені дуже прикро, але не всі мої колеги цю логіку сприйняли. Хоча серед журналістів, які пішли в політику, є дуже достойні люди.

- Чи відчуваєте ви себе політиком?

С. Т.: Я думаю, що ті люди, які займаються громадською діяльністю і захищають свободу слова, вже давно відчувають себе політиками. Адже це питання було одним з ключових за колишнього режиму, і багато громадян вважало за обов'язок захищати цю свободу слова, а це вже політична діяльність.

О. Л.: Я завжди був політиком. Усі роки, які я воював з Кучмою, я воював і як журналіст, і як політик.

В. К.: Який же я політик? Хіба що "молодий політик", скажемо так. Це для мене лише друга виборча кампанія. Перша була ще в середині дев'яностих у Миколаєві, коли місцевим демократам узагалі не було кого висувати на мажоритарних виборах і висунули мене. Я вважаю себе журналістом, який отримав таке відрядження - піти в політику. Я й надалі пишу статті і отримую задоволення від улюбленої роботи. Але наразі я є кандидатом у депутати. Можна вважати так, що я журналіст, який є кандидатом у політики.

А. Ш.: Звичайно, бо мушу говорити на теми, які дуже далеко виходять за межі теми свободи слова. Люди такі питання ставлять, і люди чекають від мене відповідей. І при всьому цьому я набагато більше відчуваю себе таким собі посланцем професії у політиці. Я переконаний, що журналістика - це найдостойніша професія на Землі, і знаю, що в політиці можна дуже багато зробити для неї.

- Чи, на Вашу думку, ця кризова політична ситуація, яка зараз є у країні, не завадить нормальному проведенню виборів і чи не стануть ці вибори провальними для демократичного майбутнього України?

С. Т.: Вони стануть провальними, коли конституційна реформа в нинішньому вигляді буде затверджена. Ми вже бачимо, що парламент діє абсолютно безвідповідально, і це може призвести до того, що в нас буде мішанина урядів, і так триватиме безкінечно. Тому я небезпеку бачу не так у виборах, як у конституційній реформі, яку однозначно треба змінювати.

О. Л.: Вибори будуть провальними, зокрема для "Нашої України", в якій виборці розчарувалися, для Партії реґіонів та інших політичних сил, які все гарно декларують, а на ділі все по-іншому.

В. К.: Я вважаю, що в ситуації, яка зараз склалася, винні обидві сторони - і уряд з Президентом, і парламент. Політичні інтереси у Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова та інших політиків різні. Відповідно, для досягнення своєї мети кожен з них знаходить доречні для цього моменту інструменти. Юлія Володимирівна обрала інструментом опозиційність. Але я думаю, що в її блоці є дуже багато людей, які вважають, що деструкція і створення штучних криз не на користь Україні. Я переконаний, що коли прийдемо в парламент, то будемо домовлятися і створимо більшість, яка працюватиме на Україну, а не на інші держави.

А. Ш.: Я зараз їжджу Україною і бачу, наскільки підвищився градус кампанії. Дуже круто зріс ризик того, що кампанія перетвориться на кидання лайном один в одного. Це точно не додає адекватності тому вибору, який робитиме електорат. Я думаю, що зараз, як ніколи, потрібно сісти, перевести дух і домовитися, як країна проживе три-чотири місяці до формування нового уряду вже новим парламентом. Тому що ситуація, коли ми не знаємо, в якому статусі уряд, коли заблокований Конституційний Суд, коли країна не знає, як їй ставитися до конституційних змін, є точно нездоровою. У такому разі найкращою є ідея, щоб усі сили вже сьогодні домовилися про "правила гри" на перехідний період.