Особистість в журналістиці і особистість журналіста

Психологи оперують терміном «ефект ореола». Він полягає в тому, що публіцист або читач з самого початку настроєний на сприйняття героя під певним знаком (+ чи -) і до певного часу всі його риси інтерпретуються відповідного до поданого знаку. Цей ефект проявляється тоді, коли автор володіє мінімальною інформацією про свого героя, або явно недооцінює його. По суті, нерідко ігнорується творче правило публіцистики: досліджуючи проблему економічну, наприклад, вийдеш на людину, а описуючи її, не зможеш не побачити проблем. Сутність оригінальності особистості визначається її здатністю до самоутвердження, стабільності свого «Я», самоконтролю. Принцип зображення людини як особистості у системі суспільних відносин – основний в журналістсько-публіцистичній творчості.

Поет і газета. Художність і образність в журналістській творчості.

При звичному погляді на газетну сторінку ми одразу стикаємося із різною за характером інформацією. Насамперед із фотоілюстрацією. Відмінні за характером, інформаційною та естетичною насиченістю фотографії, карикатури, малюнки образно, наочно, зримо відтворюють події і факти, впливаючи на зорове уявлення реципієнта. Якщо подібний зоровий ряд відсутній у радіоінформації, за винятком хіба що певного звукового фону, то телевізійна інформація поруч із звуковим рядом містить цілу сукупність зорових образів у вигляді відзнятих епізодів, сцен, сюжетів.

Але й на вербальному рівні ми весь час стикаємося не тільки із певною системою елементарних понять, але й образних вкраплень у вигляді крилатих виразів, вдалих співставлень, іронічного підтексту, лаконічно відтворених за допомогою слова, навіть не обов’язково образного. Концентровано вони часто живуть уже в рубриках, заголовках, лідах, врізках.

Сучасна журналістська практика, а вслід за нею і теорія досить чітко розмежовують журналістську інформацію і аналітику, тобто цілу систему різновидів текстів науково-просвітницького та публіцистичного характеру. Новинна журналістика або подієва інформація відзначаються не тільки винятковою стислістю і точністю, але й строгістю, документальністю, об’єктивністю і безсторонністю викладу фактів. Тут образність не тільки неможлива, але, як правило, небажана, оскільки неминуче несе елемент авторського ставлення, оціночності.

Інша справа публіцистика. В ній своєрідно поєднуються, переплітаються елементи логічно-абстрактного мислення, симбіоз поняття і образу. Звичайно, у якихось певних дозах і хронікер може вдатися до влучного, крилатого виразу, скористатися дотепом, промовистою деталлю, але домінуючою тут є строга мова понять, протокольний стиль, певна стереотипність (не плутати із штампом) викладу. Особливі вимоги у цьому плані ставлять перед автурою сучасні інформаційні агентства.

Але публіцист, есеїст, коментатор, оглядач, популяризатор науки можуть і вдаються до використання різних видів образу, починаючи від словесного або образного виразу, художньої деталі, образної картини і закінчуючи образом-персонажем.

Словесний образ, або образний вираз — одна з елементарних часток, з яких зітканий поетичний і у якійсь мірі публіцистичний текст. Це своєрідна комбінація мислі і образу, уявлення і смислу. Але уже на цьому рівні помітна суттєва різниця між цими, умовно кажучи, атомами художнього і публіцистичного твору. Хоч жоден художній твір не будується виключно на образних виразах або тропах, хоч художник теж користується безóбразним словом, та співвідношення образного і безóбразного начал уже на словесному рівні в поетичному творі, у ліриці і публіцистиці різне. Концентрація образного елемента у публіцистичному тексті нижча. Тут домінує понятійне мислення, підкріплене образом, а не навпаки, як, скажімо, у ліриці.

Крім того, у публіцистиці на перший план виступає такий словесний образ, який націлений більше не на розкриття почуттів, а певних політичних, соціальних, філософських понять. У цьому неважко переконатися, прочитавши по кілька публіцистичних творів, скажімо, не тільки Миколи Хвильового, Майкла Йогансена чи Івана Багряного, але й пересічний текст кращих сучасних газетних публіцистів.

Поетика журналістського твору.

Проблеми і аспекти мистецтва слова вивчає поетика - розділ теорії літератури, а відтак журналістики, що досліджує структуру твору і систему зображально-естетичних засобів, які використані в ньому. Це стосується ґрунтовних досліджень з теорії літератури, зокрема видатного трактату Аристотеля "Про мистецтво поезії".

Часто поетикою, на відміну від теорії літератури, називають ту її частину, що вивчає композицію, мову та віршознавство, власне форму творів.

Вужче значення поетики - художньо-образні особливості творчості видатного письменника-публіциста.

Предмет і об'єкт поетики бувають різними. Загальна поетика досліджує художні засоби і закони побудови твору, способи втілення авторського задуму залежно від літературного роду, виду і жанру. Описова поетика виявляє особливості конкретних творів окремих авторів чи цілих періодів або напрямків в літературно-публіцистичному процесі. Історична поетика вивчає розвиток літературно-художніх засобів (тропи, фігури, рими) і категорій (художній час, простір, ритм). В широкому розумінні, поетика співпадає з теорією літератури, у вузькому - з дослідженням поетичної мови або художнього стилю. Терміном "поетика" визначають також систему художньо-публіцистичних засобів, яка використовується у творі і характерна для творчості письменника, публіциста.

Така система має різнобічний і широкий інструментарій поетики: деталь, портрет, пейзаж, інтер'єр (екстер'єр), мовна і дійова характеристики, домисел і вимисел, образні ресурси, авторське "я" і автобіографізм, особистість в журналістиці і особистість журналіста, характер і конфлікт, мовностильове багатство журналістського твору.

Коротко

Поетика твору – це структура твору і система зображально-естетичних засобів, які використані в ньому. Види поетики: історична (вивчає розвиток літературно-художніх засобів і категорій), загальна (досліджує художні засоби і закони побудови твору, способи втілення авторського задуму залежно від літературного роду, виду і жанру), описова (виявляє особливості конкретних творів окремих авторів чи цілих періодів або напрямів в літературно-пуліцистичному процесі). Співпадає з дослідженням поетичної мови або художнього стилю. Інструментарій - деталь, пейзаж, інтерєр, екстерєр,мовна і дійова характеристики, домисел і вимисел, авторське я і автобіографізм, характер і конфлікт, мовностильове багатство журн. твору.

48. Політична кампанія в пресі: типи та етапи.

Відчутна політизація масової свідомості – результат парламентських, президентських виборчих перегонів, чоціологічних опитувань, референдумів. Безумовно, що це не може не позначитися і на формах діяльності в мас-медіях, знаходячи своє вираження, зокрема, в підвищенні ролі мас-медійних кампаній.

Три види:

· агітаційно-пропагандиські

· управлінські

· консультативні

В основі мас-медійних політичних кампаній – теми тактичного і стратегічного характеру, пов’язані з актуальними політичними, соціально-економічними і господарчими проблемами на певному етапі життя суспільства. Тут важливо визначивши тему кампанії, знати її публіцистичне зерно, найбільш продуктивну форму її проведення, яскравий девіз чи лозунг, які виражають цю тему.

Ефективність кампанії зростає при налагодженні координації ЗМІ різних рівнів та регіонів. Взаємодія мас-медіа різних регіонів робить політичну кампанію особливо масштабною.

 

 

Успіх політичної кампанії закладається вже на її інформаційно-підготовчому етапі. І починається він, як правило, з визначення громадської думки.

Зацікавивши аудиторію першим повідомленням кампанії, необхідно далі постійно слідкувати за утриманням її уваги, готувати свідомість людей до сприйняття нової і нової інформації. Тут необхідно пам’ятати про так званий закон очікуваності. За цим законом всяке нове повідомлення має бути узгоджене з попередніми знаннями людини.

Необхідно повторювати в мас-медіях повідомлення про первісний факт за наростаючою лінією. Надто важливим є постійний розвиток, поглиблення проблематики кампанії, своєчасна зміна акцентів.

Ритмічна будова кампанії – одна з головних проблем її організації і проведення. Спеціалісти вважають, що процеси забування у людини починаються відразу після завчання, яке спершу йде швидкими темпами. Тому кампагнію треба вести особливо інтенсивно на її початку, щоб закріпити основні її засади у свідомості аудиторії.

У політичному процесі мас-медіа виконують бінарну функцію: репродуктивну (тобто відтворюють політику) і продуктивну (ЗМІ самі творять політику).

Політична кампанія – система дій, розрахованих на досягнення певної політичної мети.

Типи політичних кампаній (згідно з метою їх проведення):1/

1/ Виборча кампанія;

2. Дискредитаційна кампанія;

3. Партійна кампанія;

4. Кампанія протесту (підтримки);

ЗМІ – установи, створені для відкритої публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітної інформації будь-кому.

Характерні риси ЗМІ:

1. Публічність;

2. Використання спеціальної апаратури;

3. Відокремлення у просторі і часі комунікатора від споживача інформації;

4. Однонаправленість подачі інформації;

5. Випадковий та нестабільний характер аудиторії;

Риси ЗМІ дозволяють їх активно використовувати під час проведення політичних кампаній з метою завоювання підтримки громадськості.

Використання ЗМІ у політичних кампаніях:

І. Радіо:

· переваги (максимальна оперативність, простота формування і розповсюдження інформаційних повідомлень);

· недоліки (утруднення сприйняття інформації лише “на слух”, непостійна аудиторія радіослухачів);

· рекомендації (постійне повторення у радіоповідомленні ключових моментів);

ІІ. Телебачення:

· переваги (наявність рухомого відеоряду, емоційна сила, створення “ефекту присутності”);

· недоліки (нижчий рівень оперативності, меньша доступність для поширення інформації)

ІІІ. Друковані ЗМІ:

· переваги (аналітичність, стабільна аудиторія, можливість “зайвий раз перечитати повідомлення”;

· недоліки (обмеженість аудиторії, низька емоційність);

Фактори успішності використання ЗМІ у політичній кампанії (Г. Г. Почепцов):

1. Вдала назва (створення символічного боку кампанії);

2. Візуальний ряд;

3. Видовишність, короткість;

4. Слоган;

5. Відповідність форми інтересам виборців;

6. Простота;

7. Ідентифікація з цільовою аудиторією;

8. Ідентифікація з комунікативними форматами відкритості;

Необхідно приймати до уваги груповий характер обрання людьми тої чи іншої позиції (в рамках сім’ї, колективу, церкви) та наявність т. зв. “лідерів думок” – людей, котрі, одержуючи інформацію з різних джерел, доносять її до свого найближчого оточення. Ефективна політична кампанія через ЗМІ має завоювати підтримку насамперед цих верств.