Портрет у журналістському творі

Портрет – зображення у творі зовнішнього вигляду, пози, рухів, одягу тощо героя. Це один із засобів типізації, індивідуалізації образу персонажа. Поділяється на внутрішній і зовнішній. Дає змогу наочно побачити героя, а також зазирнути в духовний, емоційний світ людини. У журналістиці портрет достовірний. У документальності – специфіка журналістського (публіцистичного) портрету. Портрет реальної людини – це певне узагальнення, виявлення через індивідуальне суспільно значимого, характерного. Жанрові різновиди: автопортрет, соціальний портрет, соціологічний портрет, політичний портрет і портрет політика.

Автопортрети у публіцистиці з»являються рідко, оскільки змалювання себе не є завданням журналістики, але вони не поодинокі.

Соціальний портрет – різновид нарису, де герой - типовий представник певної соціальної групи. Характер персонажа створюється за принципом типізації, акцентує увагу на найхарактерніших рисах суспільного плану, показує людину як носія громадських відносин, як представника широкого загалу, і водночас розкриваються найсуттєвіші риси характеру.

Соціологічний портрет – різновид нарису, центральним образом є тип людини, що втілює характерні риси представників певної соціальної категорії, синтезована постать представників суспільства, будується на основі статистико-соціологічних даних, соціологічних методах дослідження: опитування, спостереження, контент-аналіз та експеримент.

Політичний портрет – політична характеристика особистості. Портрет політика – не обов»язково виклад його політ. Поглядів. Інструментарій політ. Портрету – політ. Біографія, політ. Досьє, політ. Реклама, політ. Інтрига.

52. Портретний нарис (А.Ч.)

Нарис – найпоширеніший художньо-публіцистичний жанр, у якому досліджуються реальні життєві явища через людські долі та характеристики з метою впливу на соціальну практику, формування особистості, її орієнтації у системі соціально-політичних і духовних цінностей. Проте у багатьох країнах західної Європи у пресі не використовується такий термін, як «нарис». Наприклад, у французькій журналістиці поширений портрет, який вважається публіцистичним жанром. Він, на думку дослідників, об’єднує елементи репортажу, розслідування, інтерв’ю та аналізу. Деякі газети традиційно вміщують великі, на всю останню полосу портрети відомих у країні та у світі людей. Інші обмежуються колонками або 100-150-рядковими матеріалами цього типу.

Портретний нарис - розповідь про людину, її життя, погляди.

За класифікацією І. Арамилєва, яка зводилася, по суті, до поверхневого поділу творів за їх зовнішніми ознаками, виділяють: нарис-пейзаж, нарис-фотографія, нарис психологічний, нарис соціологічний, нарис побутовий, нарис батальний, нарис мемуарний, карний, дослідницько-етнографічний. Проте такий простий поділ достатньо складного жанру не влаштовував і продовжує не влаштовувати дослідників, які працюють з цим жанром. Критикуючи цей антинауковий підхід, М. Горький висловив своє розуміння нарису як публіцистичного жанру, його природи, висунув свій принцип ідейної і художньої диференціації. Нариси він поділив на портретні, проблемні та подорожні.

Пізніше Б. Полєвой поділяє нариси на портретні, дорожні, подієві, публіцистичні, аналітичні або критичні, військові тощо. Висуваючи на перший план основну тему, теоретик не враховує, що у військовій темі, наприклад, може бути своя подія, тобто нарис вже буде подієвим, чи, наприклад, може бути зображено певного героя, тобто – портретним.

В основі поділу нарису на види повинна бути не тема твору, не якісь зовнішні ознаки, а внутрішні закономірності в методиці відбору фактів, прийомах художнього зображення, в способі творення нарису як самостійного публіцистичного жанру.

Завдання автора при написанні портретного нарису – з безлічі фактів вибрати найхарактерніші, найтиповіші, назвати час і місце дії, точно відтворити життєву ситуацію. При цьому нарисовець мусить виділити з характеру свого героя найприкметніші риси і, розкривши їх через певну ситуацію, піднятися до масштабних узагальнень чи висновків або ж внутрішньою логікою розповіді підвести до них читача.

Портретний нарис допомагає ЗМІ виконувати дуже важливу суспільну функцію: показувати духовне багатство людини, її всезростаючу соціальну активність, її працю, її творчість. Відома формула типізації й індивідуалізації літературного образу, що її дав Енгельс, – кожен той і кожен цей, – повністю стосується і портретно-психологічного нарису.

У визначенні М. П. Подоляка зазначається: “У центрі портретного нарису – людина. Не просто “робот”, “істота”, а людина з характером, з її духовністю, з конкретними вчинками, які розкриваються в суспільне значимих діях, конфліктних ситуаціях... Головна особливість нарису – розкриття духовного світу героя, окреслення його характеру”.

Не можна не погодитися з тим, що психологічно-портретний нарис повинен розкрити людину, яка є центром осмислення, але політичний психологічно-портретний нарис має своїм центром політичну ситуацію, історичний психологічно-портретний нарис ставить у центрі епоху і час, культурологічний – буття культури. І хоч пріоритетною залишається людина й її духовний світ, проте точкою відліку мислення про людину є ситуація – політична, соціальна, історична, культурна. Психологічно-портретний нарис потребує не тільки і не просто людини, цей підвид нарису вимагає осмислення людини у системі, і система не меншовартісна у цьому поєднанні.

Визначення жанру повинне не просто охарактеризувати твір, як уже було зазначено, у всіх його особливостях, але має дати інструменти, якими можна його створити. В. Здоровега, при розгляді цього жанру зазначає: “До сюжетних нарисів належить портретний та проблемний. Портретний нарис оповідає про якусь цікаву людину, яка заслуговує на увагу... про життя і діяльність якої цікаво дізнатися читачам, слухачам чи глядачам. Мета портретного нарису – змалювати живі риси героя, сповістити про те нове, що він приніс до життя”.

Це визначення мало різниться від попередніх, хоч в ньому і зазначається, що портретний нарис є сюжетним, проте не слід забувати, що сюжетність притаманна будь-якому твору, навіть без елементів художності, оскільки сюжетність має безліч різних форм вираження. І це значить, що сюжетність не є показником суто портретно нарисовим.

За тематичною спрямованістю портретно-психологічні нариси поділяють на:

- Психологічно-портретна зарисовка, або мала форма портретного нарису. Вимагає від автора жорсткого відбору матеріалу, одного-двох фактів, небагатьох, але найвиразніших, найвлучніших деталей, що розкривають основні риси характеру героя, його зовнішнє обличчя, довколишнє середовище;

- Літературний психологічно-портретний нарис. Має безліч форм: портрет-роман, портрет-дослідження, портрет-есе, портрет-сенсація та ін.;

- Політичний психологічно-портретний нарис. Посідає особливе місце у сучасній портретистиці. Є і формою аналізу політичної ситуації, і формою творення політичного образу-іміджу. Політичний портрет активно послуговується іншими жанрами: долучає розслідування, репортаж, інтерв'ю;

- Історичний психологічно-портретний нарис. Подібно до портрета політичного користується різними жанровими формами залежно від мети та способу оповіді. Але слід пам'ятати, що ті портрети, які користуються історією лише як обрамленням, для створення духу, а не для відтворення минулого, скоріш належать до літературних портретів;

- Культурологічний психологічно-портретний нарис. За рейтингом популярності близький до політичного портрета. Із великою цікавістю аудиторії до світського життя виникла ціла низка портретів-зарисовок, які нічого спільного із нарисовими зарисовками не мають, окрім штрихової форми подачі та короткої форми;

- Соціологічний психологічно-портретний нарис. Портрет рейтингів, графіків популярності тощо. Найнетрадиційніший серед портретів і найпопулярніший у період виборів, що демонструє своїх героїв у вигляді цифр, відсотків, таблиць;

- Побутовий психологічно-портретний нарис, або портрет Простої людини. Портрет, який занепав у вітчизняній журналістиці в останні 10 років.

 Типовий нарисовий портрет радянських часів. Сьогодні стало не популярно писати про звичайну, Просту людину, тому що сама вона стала не популярною для держави, не пріоритетною для державної ідеології.

Різні тематичні напрями психологічно-портретних нарисів вимагають різних жанрових форм. Про це свідчить практика, аналіз існуючих на інформаційному ринку портретів. Подібно до тематичної класифікації можна навести класифікацію психологічно-портретний нарисів за долученням інших жанрів. Психологічно-портретний нарис долучає: статтю, інтерв'ю, розслідування, репортаж, нарис, зарисовку, есе, фейлетон, памфлет. Особливо популярним стає портрет-інтерв'ю. Це вже стало традицією, основним способом аналізу особистості, через її ж власні думки, висловлювання про себе, про світ, про оточуючих.