Реклама і інформація: спільне і відмінне. (джерела – Закони про рекламу та інф-цію)

Реклама – це процес інформування населення про товар, ознайомлення з ним, переконання в необхідності його покупки. Також це комплекс засобів нецінового стимулювання збуту продукції і формування попиту на неї.

Так, відповідно до статті 1 Закону „Про рекламу"(1996), реклама - це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку.

Що таке інформація і чи має реклама статус інформації? Згідно з Законом України "Про інформацію", інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Інформація не може бути об’єктом авторського та суміжних прав, а реклама, навпаки – є. Зокрема, заборонено імітувати (копіювати або наслідувати) загальне вирішення, текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі іншої продукції.

Інша характеристика поняття „реклама" - це її обов’язкова направленість на невизначене коло осіб. Це коло може бути у соціальному розрізі (діти, школярі, жінки, чоловіки тощо).

Однією з вимог Закону "Про рекламу" є заборона телерадіопрацівникам займатися рекламою під виглядом інформації. Таким чином, реклама є спеціальною інформацією, яка має особливий статус і не співвідноситься як окреме і загальне з інформацією, передбаченою Законом України "Про інформацію".

Підхід щодо відмежування реклами від загального поняття інформації є виправданим. Це пов’язано із специфікою рекламної діяльності, яка направлена на отримання прибутку, і тому повинна визнаватися такою, що належить до сфери майнових і пов’язаних з ними правовідносин. Дія Закону "Про рекламу" не поширюється на правовідносини, пов’язані з інформацією, яка відбиває соціальні події, інтереси політичних партій, релігійних і громадських організацій та/або призначена для їх підтримки. Особливий статус має і соціальна рекламна інформація - це інформація державних органів з питань здорового способу життя, охорони здоров’я, охорони природи, збереження енергоресурсів, профілактики правопорушень, соціального захисту та безпеки населення, яка не має комерційного характеру. В такій інформації не повинні згадуватись конкретна продукція та її виробники.

Рекламна діяльність полягає у донесенні до споживача спеціальної інформації про предмет реклами. Основними принципами рекламної діяльності є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами моральної, фізичної або психічної шкоди.

58. Розслідувальна (адвокатська) журналістика

Журналістське розслідування (ЖР) – це аналітичний жанр, який має на меті викриття таємних пружин гострих суспільних (соціальних, економічних, екологічних тощо) проблем, що ретельно приховують впливовими колами. Факти, елементи досліджень, документи, судження та інш – складові концепції журналістського твору. За формою ЖР – складний синтетичний жанр, що поєднує елементи усіх інших жанрів. Головний принцип ЖР – гласність, створення громадської думки з приводу проблеми з метою не допустити її повторення. Використовує увесь арсенал літературно-публіцистичних прийомів і засобів.

(Глушко О.К. - скорочено)

Зарубіжні теоретики або взагалі не виділяють ЖР як жанр, вважаючи його методом, або ж відносять його до інформаційних жанрів. На пострадянських теренах ЖР частіше за все відносіть до аналітичних жанрів, та визнають що ЖР – найскладніша форма журналізму – елітна журналістика.

У будь-якому ЖР зазвичай є три сторони – потерпілі, винуватці і свідки. Ж-ст має поспілкуватися з кожною стороною, перед тим, як робити висновки. Але знову ж таки – журналіст не повинен виносити вирок і висувати звинувачення – пошуком злочинців займаються інші органи. Завдання розслідувальної журналістки – не просто привернути увагу до проблеми, а знайти приховані причини її виникнення.

Займатися розслідувальною журналісткою доволі небезпечно. Викриваючи незаконні дії впливових структур журналіст часто наражає своє видання на економічні санкції, а себе на судові засідання і навіть смерть. За роки незалежності в Україні загинуло близько 50-ти журналістів. Що ж до суду – то тут надзвичайно важливим є забезпечення себе документами, свідками, перевіреними не менш ніж у 3-х джерелах фактами, які можуть підтвердити у суді кожне висловлене у публікації слово.

Інша інформація

Термін «журналістське розслідування» застосовується як для визначення методу роботи, так і для визначення окремого журналістського жанру. Разом з тим, єдиного та загальноприйнятного визначення журналістського розслідування не існує.Дехто дотримується точки зору, що розслідувальна журналістика є грунтовним та викривальним висвітленням в інтересах суспільства. Є також думка, що журналістське розслідування – це статті, написані про кримінал, корупцію, зловживання владою, судові засідання.Проте більшість журналістів, які прагнуть визначити журналістське розслідування, називають наступні три характеристики. Матеріал можна назвати розслідуванням, якщо він:

· Грунтується на власній оригінальній роботі журналіста, а не інших людей;

· Оприлюднює факти, які намагаються приховати від громадськості, і йдеться про порушення саме її прав;

· Вказує на проблеми, які є істотними для суспільства; при цьому узагальнюючи отриману інформацію, а не обмежуючись висвітленням окремого інциденту.

Кожна з цих трьох характеристик є обов’язковою ознакою розслідування. Адже якщо матеріал викриває дії, наприклад, корупціонерів, але грунтується він на переказі інших розслідувачів, таких як представникиправоохоронних структур, то такий матеріал розслідуванням не буде. Так само, не віднесемо до цього жанру матеріал, у якому автор робить власні, нові для громадськості висновки з приводу вивчених ним суспільних проблем, якщо не має тих осіб чи організацій, які прагнуть перешкодити публікації. У цьому випадку найчастіше говорять про журналістське дослідження, а не розслідування. Наприклад, «Чоловіки України гладшають» (якщо журналіст на основі роботи з документами та фахівцями приходить до висновку, що середня вага чоловіків-українців зараз більша, ніж була 10-20 років тому) або «Чому в Україні яблука дорожчі від заморських бананів» (про зростання ціни на вітчизняні фрукти-овочі).Не буде розслідуванням і матеріал на нецікаву для громадськості тему, хоча б він і відповідав іншим двом ознакам розслідування. Наприклад, про азартного пенсіонера, який регулярно грає у гральні автомати. Він може приховувати свою звичку, але її викриття, крім того, що це стане втручанням у особисте життя людини, не буде цікавим громадськості, чиї права не порушуються. Розслідування вважається інформаційним жанром, якщо брати за основу західний поділ жанрів на інформаційні та публіцистичні. У вітчизняній класифікації цей жанр відноситься до групи аналітичних. Його провідне завдання – дати максимально об’єктивне роз’яснення події чи явища. Як текст, розслідування може подаватись серією публікацій, і об’єднує в собі елементи інтерв’ю, портрету, репортажу, хроніки, аналізу, синтезу. Журналістське розслідування є не „дешевою розвагою ”, потребує значних витрат, тому для його виконання потрібна від ЗМІ не лише моральна підтримка, але й фінансова. Будемо відверті, не всі ЗМІ можуть собі це дозволити. Якщо так розібратися, то людина, яка береться за журналіське розслідування є вчомусь героїчною, оскільки всі ми неоднарозово чули про факти побиття журналістів, які саме займались підготовкою розслідувального матеріалу або ж випустила перші публікації запланованої серії. Журналіст для себе повинен чітко розуміти, якого результату він хоче досягти і чи буде взагалі той результат. А то у нас на Україні виходить, що провів собі журналіст те розслідування, написав матеріал, його опублікували, а владі по цимбалах. Реакція, як в рекламі, „зіроф пойнт зіров”. Вона на це розслідування не реагує. Тоді який сенс його взагалі проводити? Перспективи розслідувальної журналістики на данному етапі таки є, але подальший розвиток залежить від ряду факторів, зокрема самого журналіста, ЗМІ, де він працює, політичної ситуації в країні (хто при владі). Як би не банально не звучало, час покаже.

59. Роль засобів масової інформації в забезпеченні політичних прав і свобод громадян у демократичному суспільстві

Відомий німецько-американський філософ, психолог, соціолог Еріх Фромм акцентував увагу на дуалістичній природі свободи. Він писав, що "в бо-ротьбі за свободу увага людини завжди була акцентована на безпосередній ліквідації старих форм панування і породженого ним примусу; у результаті такого процесу природним є виникнення відчуття, що, чим більше буде знищено традиційних форм примусу, тим вільнішою буде людина. При цьому ми не можемо або не хочемо побачити, що, позбувшись старих ворогів свободи, людина наживає собі інших; при цьому новими ворогами стають не якісь зовнішні пута чи зовнішній примус, а внутрішні чинники, які повністю блокують реалізацію особистості".

ЗМІє однією із складових частин демократичного світобачення, а роль, яку вони відіграють в процесі становлення демократичних перетворень, є набагато важливішою, ніж це може здатися на перший погляд. Свідченням впливу мас-медіа на суспільство, можуть бути численні мовні штампи, якими протягом минулих десятиріч вони характеризувалися: “четверта влада”, “ланцюговий пес демократії”, “великий арбітр”, “очі та вуха суспільства” тощо.

Для побудови “відкритого суспільства”, як зазначають Б.Рассел, К.Поппер, Дж.Сорос, обов’язковою умовою є відкритість мас-медіа: оскільки таке суспільство ґрунтується на засадах самозбереження та безпеки нації, на визнанні самоцінності особистості, людських спільнот.

Засоби масової комунікації у будь-якому суспільстві виконують важливу інформаційну роль, тобто є своєрідним посередником між владою та населенням. При цьому у процесі функціонування ЗМІ зв'язок між комунікатором та реципієнтом здійснюється у двох напрямках. Іншими словами, здійснюється комунікація - своєрідне спілкування, але не особисте, як у повсякденному житті, а з допомогою масових форм зв'язку, де існують спеціальні технічні канали, з допомогою яких ЗМІ мають забезпечувати виконання інформаційних потреб суспільство.

ЗМІ висловлювати інтереси суспільства, різних соціальних груп, окремих особистостей. Їх діяльність має важливі суспільно-політичні наслідки, так як характер інформації, що адресується аудиторії, визначає її відношення до дійсності і напрям соціальної діяльності. Тому, за спільним визнанням політологів, ЗМІ не лише інформують, повідомляють новини, але й пропагандують окремі ідеї, погляди, вчення, політичні програми і тим приймають участь у соціальному керуванні. Шляхом формування громадської думку, переконань, розробки певних соціальних установок.

 

ЗМІ спрямовують діяльність людини у певну течію. Уся робота ЗМІ безпосередньо спрямована на виконання функції сприяння повної та різнобічної соціальної орієнтації мас.

Політика та мас-медіа тісно пов'язані один з одним: політика є однією з найважливіших тем, а ЗМІ є необхідним елементом здіснення політики. Засоби масової інформації - складова частина політичної системи суспільства. Тому, звісно, що суспільний устрій впливає на формування системи ЗМІ. У той же час ЗМІ здійснюють важливий вплив на суспільство, його стан та розвиток. вони можуть сприяти прогресу чи гальмувати його.

Наші уявлення про політичний світ великою мірою є продуктом мас-медіа, вони створюють політичний вимір - основу наших знань та поведінки у політичній сфері. «Вместе с техническим прогрессом менялась как отправка, так и получение политической информации, менялись и наши представления о политических событиях. Для нас политическую реальность составляет не влияние одного политического события, а его интерпретация (и часто его трансформация) в масс-медиа, в особенности на телевидении» (Kraus,S. Televised presidential debates and public policy. - 1988).

Роль мас-медіа особливо зростає в періоди глибоких соціально-політичних та економічних перетворень, які характеризують суспільно-політичні процеси в сучасній Україні. Прикладом такого впливу (далеко не завжди позитивного) можуть “інформаційні війни”, що мають місце у вітчизняному інформаційному просторі і спровоковані саме мас-медіа.

Вплив правлячої еліти на формування громадської думки за допомогою мас-медіа може бути досить ефективним. Це можна дослідити під час проведення виборчих кампаній, коли іміджмейкери використовують безліч маніпуляційних прийомів, аби переконати громадян у тому, що їхній кандидат у президенти, депутати чи мери — найкращий.

Один із таких прийомів — "спіраль замовчування", коли за допомогою сфабрикованих опитувань громадської думки або вибірково інтерпретованих результатів реальних опитувань мас-медіа намагаються переконати громадськість у підтриманні більшістю того чи іншого політика. На фоні замовчування реального рейтингу опонентів голос так званої більшості роблять дедалі сильнішим. Відтак ті, хто ще не визначився у своїх політичних симпатіях, поволі схиляються до думки приєднатися до більшості, не бажаючи опинитись у соціально-психологічній ізоляції.

Використовуються й інші можливості політичної реклами, наприклад за допомогою всіляких піар-заходів і сучасних PR-технологій нікому не відомих кандидатів "розкручують" у політичних лідерів.

Однак є певні обмеження об'єктивного та суб'єктивного характеру щодо політичного маніпулювання, які не дозволяють повністю перетворити вільний вибір громадян на формальний акт, запрограмований іміджмейкерами..

Українська преса, телебачення, радіо ще не змогли перетворитися з інструменту влади на рівноправного та незалежного партнера. Виконавча, судова та законодавча гілки влади не готові визнати за мас-медіа статус, подібний до власного щодо рівня незалежності та впливовості. Усвідомлюючи природно опозиційний характер незалежних ЗМІ, вони ревниво ставляться до свого колишнього підлеглого, а тепер партнера, до якого зараз треба не тільки дослухатися, але з яким необхідно й рахуватися.

Ще однією важливою причиною того, що ЗМІ ще не посідають належного їм місця в політичній системі держави, є їхня власна неготовність до цього. Тут відіграють значну роль економічні, політичні та суто психологічні фактори: внутрішня цензура, фінансова залежність і, що дуже важливо, — відсутність корпоративної солідарності в середовищі журналістів. І звичайно — нестача достатнього рівня відповідальності за мовлене або написане слово. Важливим моментом тут також є професійна підготовка журналістів.