Тиск буває за силою грубий і оксамитовий

Грубий тиск (метод батога) — теж реалія нашого життя. Його смисл — у прямій боротьбі з журналістами, застосуванні проти них адміністративної й фізичної сили.

Оксамитовий тиск (метод пряника) полягає в тому, що журналістові чи редакції ніхто не диктує відкрито бажану для певних кіл позицію, але за принципом "розумному — досить" дають можливість самим здогадатися, чого від них хочуть.

За способом дії тиск буває політичний, ідеологічний, економічний, моральний і фізичний.

1. Політичний тиск виявляється в прямому чи непрямому втручанні гілок влади в діяльність журналістів. Окрім безпосередніх вказівок і вимог, можуть існувати інші способи надання переваг тим чи іншим виданням, як-от: узяти чи не взяти редактора чи журналіста з газети в закордонну поїздку Президента чи Прем'єра, надати в першу чи в другу чергу оперативну офіційну інформацію тощо.

2. Ідеологічний тиск виявляється в приховуванні з ідеологічних міркувань опозиційних думок і поглядів. Григорій Мусієнко, редактор відділу політики газети "Вечірній Київ" розповідає, що в 1989 році він виступив на установчому з'їзді НРУ з критичними міркуваннями про ідеологічні засади та напрямки практичної діяльності організації. "До сьогоднішнього дня в Україні той мій виступ неопублікований, незва жаючи на те, — свідчить журналіст, — що всі матеріали Руху давно надруковані в закордонних ЗМІ, незважаючи на те, що я звертався до першого голови НРУ, і до співголів, і до нинішнього голови".

3. Економічний тиск полягає в розширенні чи скороченні фінансування ОМІ їхніми очевидними чи прихованими господарями. Хто платить, той і замовляє музику. Проте тут слід мати на увазі дві обставини:

а) практично всім зрозуміло, що за нинішньої економічної ситуації (в основному через низьку купівельну спроможність громадян) державна підтримка інформаційної сфери незалежної України і конче необхідна й вкрай корисна; і економічна допомога виданням від імені держави фактично надається; на практиці це означає, що така допомога надається за рахунок держави, з державних коштів, але не державою, а вищими й нижчими державними посадовцями, які мають доступ до розподілу державних коштів і за власними уподобаннями, у міру свого розуміння ситуації, прагнень власного іміджу й кар'єри фінансують ті чи інші видання;

б) твір журналіста є товар і як такий потрапляє на інтелектуальний ринок; продаючи свій твір, журналіст однак повинен ставити перед собою завдання служити істині, загальнолюдським ідеалам, а не "золотому тільцю"; треба бути залежним від передплатника, читача, а не від господаря; залежність від передплатника й рекламодавця с свобода журналіста. "Кажуть, після проституції наша професія на другому місці", — сказав Віталій Карпенко, головний редактор газети "Вечірній Київ", маючи на увазі саме товарні відносини, що складаються навколо журналістської творчості. "Журналісти продажні — це нормально, бо журналіст мас бути продажним, — вважає політичний оглядач Володимир Скачко. — Журналіст, який не продажний, — то не журналіст, бо ефективність журналіста визначається в тому, скільки матеріалів він написав і скільки газет захотіли ці матеріали купити. Найвища "продажність" журналіста, найвища оцінка його кваліфікації — коли він може буги надрукований скрізь і коли його однаково лають як комуністи, так і націонал-демократи"

4. Моральний тиск здійснюється через суди. Недосконалість нашого законодавства дозволяє будь-яку критику владних структур, певних кланів чи негативну інформацію про їх діяльність розглядати як образу честі і гідності громадян. Причому закон дає можливість оцінювати моральні збитки будь-якою сумою, нічим її не підтверджуючи конкретно. Практика розгляду позовів проти преси поки що засвідчує, що суди, як правило, стають на бік органів влади. Третя влада служить двом першим. Позови економічно розоряють видання, власне, знищують їх. З'явилися адвокати, які спеціалізуються на процесах проти преси; вони нічого не роблять, а тільки читають газети і, знаходячи там критику на урядовців, телефонують їм і пропонують подати позов, за умови поділити виграну суму навпіл. В умовах такого тиску працювати важко, журналісти ходять по судах, замість робити газету.

        Захист статусу журналіста потрібен і для безпеки громадян. В Україні журналісти мають право на володіння певними видами зброї, в тому числі пістолетами з пластиковими кулями. Відомі непоодинокі випадки, коли через корупцію в ЗМІ посвідчення журналіста отримували бізнесмени чи помічники народних депутатів, інші громадяни саме з метою отримання зброї. Як вони використають цю зброю в майбутньому – не відомо. Тоді як більшості журналістів зброя не потрібна, хіба що тим з них, кому доводиться працювати в ризикованих умовах і є небезпека погроз чи нападу. В будь-якому випадку потрібно обмежити можливість сторонніх осіб отримувати зброю під виглядом журналіста.
   Захист професійного статусу понад усе потрібен самим журналістам. Це стосується певних прав на отримання інформації, доступу до документів, першочерговості в задоволенні журналістських запитів, присутності журналістів у місцях надзвичайних подій. Без всього цього неможливо професійно виконувати свої обов’язки, робити цікаві матеріали.
Основні принципи й норми професійної етики журналіста
1. Соціальна відповідальність журналіста..
2. Правдивість і об’єктивність.

3. Сумлінність і чесність.
4. Вірність загальнолюдським цінностям.

Професійна солідарність.