Соціологічні методи в діяльності ЗМІ

Термін "метод" походить від грецького слова "methodos", що буквально означає "шлях до чогось". Метод — це спосіб побудови і обгрунтування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур та операцій. Соціологія розробила систему методів досліджень — анкетного опитування, інтерв'ю, аналізу документів, спостереження, процедур узагальнення та інтерпретації емпіричних даних.

Опитування — це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом звернення з питаннями до визначених груп людей. За допомогою опитування отримують як інформацію про події, факти, так і відомості про думки, оцінки опитаних. На різницю від листів, які надходять до органів масової комунікації, опитування забезпечує більшу систематичність і точність інформації, що отримується. Крім того, воно розширює кількість джерел інформації, бо прилучає до процесу дослідження тих людей, які за власною ініціативою висловлюватися не будуть

 Спостереження — це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом прямої та безпосередньої реєстрації дослідником подій та умов, у яких вони мають місце. Спостереження спрямоване і, як правило, структуроване жорсткою програмою (формалізоване спостереження) чи планом (неформалізоване спостереження).

Експеримент. Термін "експеримент" латинського походження від experіmentum — спроба, дослід. Це загальнонауковий метод отримання в умовах, які контролюються і управляються, нових знань, перш за все про причинно-наслідкові відношення між явищами і процесами, який застосовується соціологією з урахуванням специфіки її об'єктів і методів.

 67. Сучасна політична культура та мас-медіа

Політична культура (далі ПК) – багатогранне явище, яке є сукупністю поглядів, переконань, принципів, методів, що обумовлюють цілеспрямовану діяльність людини, соціальних груп, партій по відношенню до суспільства, держави. Характеризується стійкими знаннями політики, її головних напрямків, сенсу державної влади, діючих у країні законів і на цій основі усвідомленою участю в політичному житті, розвитком демократії, управління суспільством.

Якісні характеристики ПК:

· соціальна визначеність (вміння журналіста оцінювати реальні події історико-логічними методами на шляхах досягнення науковості, що є ядром ПК);

· плюралістична векторність ПК, чому сприяє утвердження демократії, свободи особистості, гласності;

· невідривність ПК від культури загалом;

· конкретний історизм і діалектичність.

Виділяють три елементи в суті поняття ПК

1. ПК як сукупність політ. знань, світоглядних цінностей, принципів і способів політ. діяльності, істор. досвіду і традицій;

2. ПК – як метод засвоєння людьми знань сенсу політики, вміння застосовувати їх на практиці;

3. ПК – як процес реалізації в суспільно-політичній діяльності знань і переконань.

ПК в журналістиці є специф. методом мислення і діяльності, проявляється як в духовн. так і в матеріал. сфері, соц нормах, стосунках між людьми, групами, партіями в здійсненні через ціннісні орієнтири практичних програм управління.

У формуванні ПК були злети і падіння. (60-ті, 80-ті, 90-ті). Напр. кін. 80-х – поч.90-х у боротьбі і набутті незалежності формув. ПК набуло другого дихання і сенсу.

Зараз преса разом із суспільством повинна позбутись привитого нам почуття меншовартості – це нові ідеологічні засади.

Труднощі поєднання ідеології з практикою через свідомість:

1. Соціально-політичні, пов’язані зі складн. структурою інтересів у сус-ві;

2. Ідеологічні – кожна ідеологія зустрічає свідоме продукування ідей, що їй суперечать;

3. Соціально-політичні – інертність традиц. свідомості, стабільності раніше відпрацьованого світогляду.

4. Гносеологічні – пов’язані з труднощами засвоєння наук. теорій.

ЗМІ повинні сприяти розвитку суспільної свідомості в 2-х напрямках:

1. підвищувати рівень

2. перетворити знання в переконання, а переконання в дії.

Створюючи гнучку інформаційну модель дійсності: преса, телебачення, радіо постійно орієнтують масову свідомість на платформі побудови незалежної держави.

Інший важливий напрямок діяльності ЗМІ – розробка концепцій світоглядних, соціально-економічних, психологічних аспектів розвитку сус-ва в майбутньому.

(Гриценко, Шкляр. «Основи міжнародної журналістики – ст.176)

Г. Алмонд і С. Верба вперше використали поняття "політична культура" для аналізу якісного стану різних політичних систем.

Процес розвитку відкритого інформаційного суспільства, що досягається завдяки розвитку інформаційних технологій, розширення інформаційного простору, сприяє підвищенню рівня політичної культури громадян та їх політичної активності. В цьому процесі значно посилюється і розширюється функція мас-медіа у формуванні вищого рівня політичної культури та ідеології сучасного українського суспільства, впровадження в масову свідомість світоглядно орієнтованих оцінок явищ і фактів, зумовлених інформаційними процесами. Разом з тим, загальні потоки інформації стають все більш неконтрольованими, достовірність, точність і коректність даних практично ніким не перевіряються, що може призвести до зміни усталеної політичної орієнтації громадян, спотвореного виду формування політичної культури. Скажімо, в світі Інтернет сьогодні можуть бути будь-які політичні гасла і заклики, неправдива інформація, здатна посіяти паніку і викликати неадекватні масові реакції. Але найголовніше - інформаційна революція перетворила ЗМІ у віртуальну "четверту" гілку політичної влади, котра за силою, оперативністю і проникливістю свого впливу набагато переважає всі три традиційні гілки влади разом взяті. Політична боротьба стала все більше розгортатися у віртуальному інформаційному просторі і набувати нових посттрадиційних віртуальних форм. ЗМІ є такими ж компонентами демократичної політичної системи як парламент, виконавча влада, незалежний суд. Звичайно, ЗМІ як спосіб масового зв'язку між тими, хто управляє і тими, хто є об'єктом управління, тобто громадянами того чи іншого суспільства, несуть не лише оперативну, а й офіційну інформацію - закони, укази, постанови, розпорядження тощо. Цим самим вони передають волю влади, її вимоги. Разом з тим, ЗМІ є видом зворотного зв'язку: вони акумулюють думки, прагнення, судження людей практично з усіх сфер життя громади. Таким чином, в процесі руху інформації в суспільстві формується громадська думка, що відображає людське буття, суспільну практику людей, рівень їх політичної культури і виступає як регулятор діяльності. Вона (суспільна думка) створюється під впливом буденної свідомості, емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки політики, мистецтва і, зрозуміло, всіх джерел масової комунікації. Разом з тим ЗМІ мають показувати зразок політичної культури, зміни самої сутності політичного мислення. Преса, інші засоби масової інформації покликані формувати, виховувати політичну культуру в суспільстві. Політична культура й самого журналіста передбачає правдивість, чесність, надання переваги загальнолюдським чинникам перед кастовими, класовими.

68. Сучасна українська портретистика.

Портерт – зображення у творі зовнішнього вигляду, пози, рухів, виразу обличчя героя, одягу, взуття тощо.

В журн. творі дає можливість наочно побачити героя, і в цьому плані він стимулює читацьку увагу. Інша його функція – допомогти через відтворення певних зовнішніх деталей зазирнути у світ душі людини, світ її емоцій і почуттів.

В журн. практиці портрет утвердився як жанровий різновид: автопортрет, соціальний портрет, соціологічний портрет, політичний портрет.

Увага мас-медіа зосередилася на політичних портретах насамперед історичного характеру. Це особливо стосується діячів і явищ, які були під забороною або довколо яких десятиліттями творилися міфи.

Деякі видання, як наприклад, „Дзеркало тижня”, перейшли від політичних портретів видатних особистостей до соціологічних портретів політичних об’єднань. Багатьом зацікавленим у з’ясуванні суті політичних процесів запам’яталися солідні аналітичні нариси про найголовніші пол. партії України, опублік. на поч. 2002 р., якраз напередодні виборів до ВР.

69.Сюжет – конфлікт – характер. Параметри авторського «Я».

Авторське «я» - це вияв ставлення автора до відтворювання ним фактів, явищ, подій, журналістська позиція, що випливає з авторських відчуттів і роздумів. Яскравість, переконливість журналістського виступу залежить від змістовності й виразності життевого матеріалу, актуальності теми й журналістської майстерності. Ця майстерность включає також в себе прийоми мовно – стилістичного оформлення матеріалу, серед яких чимала роль належить авторському «я» - способу виявлення журналістом своєї причетності до відтворення подій. Така манера надає викладові оригінальної тональності, більшої переконливості, щирості й теплоти. Уміле використання авторського «я» - показник жур.май., глибокого осмислення життєвого матеріалу.

Характер -у публіцистичному творі має немало точок зіткнення з х літературним.Слід відрізняти х у житті від х в літературі та х в публіцистиці. Х у художньому творі – це зображення у світлі авторського ідеалу, відносно постійні властивості і мінливі стосунки, які утворюють своєрідну соціально – психологічну єдність, що формується і виявляється у зовнішній і внутрішній діяльності людини в найрізноманітніших ситуаціях.

Розрізняють моменти зовнішньої і внутрішньої, статистичної й динамічної характеристик. До зовнішньої відносяться портрет,інтер'єр,біографічні відомості про персонаж, що виходять за межі основного конфлікту в творі. Часто автор подає від себе попередню характеристику дійової особи або так звану генетичну характеристику. В ній він показує, як виник і сформувався даний характер.Акцентуація х особистості в публіцистичному творі достатньо ініційована визначними публіцистами минулих і нинішніх часів. Публіцистика прагне чітко і оперативно фіксувати динаміку х людини в умовах соціально – економічних і духовних перетворень. При цьому публіцисту далеко не байдуже, які сторони х людини, факти дійсності, пов'язані з людською діяльністю, він відображає. Як література, публіцистика виділяє в х героя суспільну домінанту, тобто те, що поєднуе, пов'язує особистість із процесом перетворень.Так сюжетність твору керується саме х героя, проте варто відзначити, що не завжди маємо справу з повноційно відтворенним х: він інколи знаходиться в затінку події і бачиться в загальних контурах.Відтворення х особистості – не самоціль. Він буває замкненим подіями, накиданим швидкоруч, постає умогляднішим, статичним.

Х особистості проявляється в конкретній ситуації, що на думку автора, найпоказовіші і продуктивні для його відтворення. «Технологія» відтворення х різноманітна.Від літературного х вона відрізняється здебільшого самим принципом відбору життєвого матеріалу. Джерела пізнання х людини -бесіди з нею, листи, щоденники, автобіографія, матеріали ЗМІ. В них автор шукає порні риси х, з'ясовує звички, вподобання, інтереси, що дає змогу багатомірно відтворити духовний світ героя.

 

Конфлікт – у публіцистиці – головний засіб розкриття х, потяття бінарне. Він має відображити об'єктивне соціальне протиріччя між зображуваними в творі діючими силами: характерами, характерами і обставинами, різними рисами характеру.Має відображати об'єктивне соціальне протиріччя, динаміку суспільного процесу і водночас є засобом відображення, художньо – публіцистичним прийомом у розкритті характеру.

Природа к в публіцистиці – соціально – моральна. Особистість характеризується дією, яка чітко і виразно проявляеться в ситуації конфлікту – розмежування, зіткнення, боротьби.Крім цього, к у публіцистиці здатний прогнозувати тенденції власного розвитку: від локально – спонтанного до суспільного конфлікту проблеми, з одного боку, самоконструкування шляхом власного розв'язання – з іншого. К й у публіцистичному творі – це характеристика особистості дією з перемінним виявленням її психічного складу, духовного світу і виховання. К забеспечує оповіді високу динамічність. В динаміці фактичного матеріалу і високому ідейно – художньому рівні його викладу – гарант високого читацького інтересу. І ефекти впливу на аудитрію.

Сюжет – послідовне розкриття подій, усього змісту твору, яке виявляється в образному змалюванні дійових осіб, художньому і життєво вірогідному відтворенні стосунків між ними.

З усіх відомих нам елементів сюжетної схеми (експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка), представлених, наприклад,у художньму творі, - в журналістському виступі (в нарисі, фейлетоноі, памфлеті), ми частіше бачемо лише три (це зав'язка,кульмінація, роз'язка).

Слід відрізняти характер у житті від характеру в літературі та характеру в публіцистиці. Характер у художньому творі - це зображені у світлі авторського ідеалу, відносно постійні властивості і мінливі стосунки, які утворюють своєрідну соціально-психологічну єдність, що формується і виявляється у зовнішній і внутрішній діяльності людини в найрізноманітніших ситуаціях.

Характер у публіцистичному творі має немало точок зіткнення з характером літературним. Та, не дивлячись на таку спільність, характер у публіцистиці має свої творчі можливості, закономірності й специфіку.

"Технологія" відтворення характеру різноманітна. Від літератур­ного характеру вона відрізняється здебільшого самим принципом (соціально-типовим) відбору життєвого матеріалу. І попри все, хоча публіцистична творчість і не вимагає об'ємного психологізму, багато творів вигідно різняться саме скрупульозним дослідженням душевних порухів героя. Для митця, відомо, домінанта творчості - образ для публіциста домінанта - думки. Та все ж "психологічний профіль" особистості - відправна точка.