Організаційно-правове забезпечення соціального розвитку села

Правове регулювання виробничо-господарської та фінансової діяльності сільськогосподарських організацій

Правове регулювання виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств здійснюється за допомогою правових норм як загальних, так і спеціальних законів та підзаконних актів. Виробничо-господарська правосуб’єктність колективних сільськогосподарських підприємств регулюється нормами Закону України від 14 лютого 1992 р. “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, а акціонерних сільськогосподарських товариств та товариств з обмеженою відповідальністю — нормами ГК та Закону України від 19 вересня 1991 р. “Про господарські товариства”.

Відповідно до ст. 24 Закону України від 19 червня 2003 р. “Про фермерське господарство”, останнє діє на умовах самоокупності. Сільськогосподарські підприємства зобов’язані дотримуватися встановлених відповідно до законодавства екологічних, ветеринарно-санітарних правил і норм щодо якості виробленої продукції та інших вимог.

 

Поняття виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання

Господарська діяльність сільськогосподарських підприємств — це діяльність суб’єктів аграрного господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт. Відповідно до ст. З ГК господарська діяльність може здійснюватись з метою одержання прибутку (підприємництво) або без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Виробничо-господарськими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами аграрного господарювання під час безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Головною умовою здійснення виробничо-господарської діяльності сільськогосподарськими підприємствами є державна реєстрація. Статтею 89 ЦК визначається, що юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 58 ГК діяльність незареєстрованого суб’єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб’єктом, стягуються до Державного бюджету в установленому законом порядку.

До основних законів, що регулюють виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських підприємств, належать закони України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про фермерське господарство” та інші.

Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” визначає правовий статус та основний режим виробничо-господарської діяльності колективного сільськогосподарського підприємства (КСГП). Згідно зі ст. 13 цього закону КСГП самостійно визначає напрями сільськогосподарського виробництва, його структуру і обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству України.

Згідно зі ст. 28 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” кооператив (об´єднання), відповідно до свого статуту, самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування та реалізацію.

 

Загальна характеристика фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання

Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств — це сукупність фінансових відносин (внутрішніх і зовнішніх) суб'єкта аграрного господарювання щодо забезпечення реалізації статутних цілей і завдань. Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств полягає в забезпеченні фінансово-ресурсних умов їх конкурентоспроможності. Відповідно до ст. 25 ГК, конкуренція — це змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації останнього на ринку.

Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок" містить правові норми стосовно порядку зарахування й строків сплати названого податку, про порядок його зарахування до бюджетів і державних цільових фондів. Платники податку перераховують у визначений строк кошти на окремий рахунок відділень Державного казначейства України в районах за місцем розташування земельної ділянки. Останні наступного дня після надходження коштів перераховують суми фіксованого сільськогосподарського податку в таких розмірах: до місцевого бюджету — 30%, на обов'язкове державне пенсійне страхування — 68%, на обов'язкове соціальне страхування — 2%. Про ці надходження своєчасно повідомляють відповідний орган державної податкової служби, який здійснює контроль за своєчасним і повним надходженням фіксованого сільськогосподарського податку.

 

 

Організаційно-правове забезпечення соціального розвитку села

Ефективне виробництво товарної сільськогосподарської продукції не можливе без наявності державних протекціоністських програм, спрямованих на формування повноцінного життєвого середовища, задоволення економічних і соціальних інтересів сільського населення, забезпечення комплексного розвитку сільських територій, об’єктів соціальної інфраструктури, сучасних систем зв’язку та інформатики, транспорту, житлово-комунального та водного господарства, шляхового будівництва, збереження сільської поселенської мережі тощо. Сільське господарство потребує підвищеного виробничо-господарського ризику.

 Укази Президента України від. 20 грудня 2000 р. “Про Основні засади розвитку соціальної сфери села” та від 15 липня 2002 р. № 640 “Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села”.

Названі нормативні акти визначають коло організаційно-правових заходів щодо здійснення соціальних перетворень на селі. Юридично забезпечити реалізацію визначених органами влади й управління України організаційно-економічних напрямів аграрної реформи і соціального розвитку села покликані також нормативно-правові акти. Зокрема, одним із перших таких законодавчих актів є Закон України від 17 жовтня 1990 р. “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”.