Ансельм Кентерберійський

Глава II (Що) Бог воістину існує

Отже, Господи, що дає вірі розуміння, дай мені скільки сам знаєш, щоб я зрозумів, хто Ти є, як ми віруємо, й те у що ми віруємо. А ми віруємо, що Ти є дещо, більше чого неможливо нічого собі уявити. Тому, коли сказав безумець у серці своєму: “нема Бога” – він сказав, що якоїсь природи нема? (Пс. 13,1; 52,1). Але, звичайно, цей самий безумець, чуючи, як я говорю: “Дещо, більше чого неможливо нічого собі уявити”, – розуміє те, що чує, а те, що він розуміє є в його розумі (in intellectu), навіть коли він не має на увазі, що така річ існує (si non intelligat illud esse). Бо одна справа – бути речі в розумі; інша – мати на увазі, що річ існує. Так, коли художник наперед знає те, що буде робити, він має у розумі те, чого ще не зробив, але аж ніяк його існування. А коли він вже намалював, він і має в розумі, й мислить так, як уже зроблено. Тому, переконається навіть безумець, що хоча б у розумі є дещо, більше чого неможливо собі уявити, так як він чує цей (вираз), він його розуміє, але все, що розуміється, є у розумі. І, звичайно, те, більше чого неможливо собі уявити, не може бути тільки в розумі. Бо коли воно вже є тільки в розумі – можливо уявити собі, що воно є насправді. Значить, коли те, більше чого не можна уявити, є те, більше чого можна явити собі. Але цього, звичайно, не може бути. Тому, без сумніву, дещо, більше чого неможливо собі уявити, існує (existit) і в розумі, і насправді.

Ансельм Кентерберійський. Твори

Оккам Уільям

Перш за все необхідно знати, що “ одиничне” можна зрозуміти двояко. В одному сенсі “одиничне” позначає все, що є одне, а не багато. Тоді ті, хто вважає універсалію деякою властивістю розуму, яка може мовитися про багато речей, являючи собою не себе, а ці численні речі, повинні визнати, що будь-яка універсалія справді й на ділі є одиничне, бо, подібно до того, як кожне слово, яким би загальноприйнятим воно не було, воістину й на ділі одиничне і одне за числом, бо воно одне, а не багато, так і інтенція душі, що познала множину зовнішніх речей, дійсно й на ділі одинична, та одна за числом, бо вона одна, а не багато, хоча й позначає багато речей.

В іншому сенсі під іменем “одиничне” розуміється те, що одне, а не багато і за своєю природою не так, щоби бути знаком багатьох речей. І якщо розуміти “одиничне” так, то жодна універсалія не є одиничне, бо будь-яка універсалія по своїй природі така, що служить знаком багатьох речей і висловлюється про багато речей. Тому, називаючи універсалією те, що за числом не одне – власне такий сенс багато приписують універсаліям, – я стверджую, що (в такому випадку) ніщо не є універсалією, якщо тільки ти не використаєш цю назву не у власному сенсі, сказавши, що народ – це деяка універсалія, бо народ не одне, а багато: але було б несерйозно.

Отже, ми маємо сказати, що будь-яка універсалія є дійсно одинична річ і універсалія вона тільки завдяки тому, що вона позначення, оскільки вона знаком багатьох речей.

Оккам У. Про універсалії.

Фома Аквінський

…З огляду на це треба визнати, що в людині не присутня ніяка субстанційна форма, окрім однієї тільки субстанційної душі, і що остання, коли віртуально зберігає в себе душу чуттєву й душу вегетативну, насправді зберігає в собі форми нижчого порядку і виконує самостійно усі ті функції, які в інших речах виконуються менш довершеними формами. Подібно чином треба сказати про чуттєву душу тварин, про вегетативну душу рослин і взагалі про всі більш довершені форми у їхньому відношенні до форм менш довершених (Сума теол., І, q. 76, 4 с).

Не форма визначається матерією, але скоріше матерія формою; у формі потрібно шукати основу, чому така матерія, а не навпаки. Осягнута розумом душа, як було сказано вище, в рамках природного стану речей займає серед інтелектуальних субстанцій нижчу сходинку. Це видно з того, що вона не володіє за своєю природою вродженим знанням істин, подібно до ангелів, але примушена по крупинках збирати істину з відокремлених речей через чуттєве сприймання, але говорить Діонісій Ареопагит у 7-й гл. “Про божествені імена”. Але природа нічому не відмовляє в необхідному; звідси пішло, що осягнута розумом душа наділена не тільки здібністю осягати розумом, але також здібністю чуттєвого сприймання. Однак акт чуттєвого сприймання не може здійснюватися без тілесного знаряддя. Отже, необхідно було, щоб душа яка осягає розумом поєдналася з тілом такого роду, яке було б придатне як орган чуттєвого сприймання

Коли душа, що осягає розумом, поєднується з тілом в якості його субстанційної форми, неможливо щоб будь-який акцидентний устрій був посередником між тілом і душею, як взагалі між субстанційною формою і її матерією. З цього видно, що, як швидко матерія здатна до всіх актуальних станів в деякій послідовності, необхідно, щоб те, що безумовно первинне в актуальних станах, розумілося первинно в матерії. Але первинним серед усіх актуальних станах є буття. Отже, неможливо лишити матерію перш теплою чи кількісно визначеною, ніж актуально сущою. Але актуальне буття вона отримує через субстанційну форму, яка повідомляє просте буття, як стверджувалося вище. Звідси неможливо, щоб якісь акцидентні устрої передіснували в матерії передуючи субстанційній формі і цей висновок поширюється на душу.

* * *

Про це говорить Арістотель: силогічний доказ учить знанням, розуміння ж повинно супроводжуватися досвідом, а не голим доказом. Коли ж він говорить у першій книзі “Метафізики”, що ті, хто знає основи та причини, більш мудрі, ніж ті, хто має досвід, то там мова йде про тих, хто з досвіду знає тільки голу істину без [знання] причини. Я ж говорю тут про людину, яка володіє досвідом, яка з досвіду знає основу й причину. Такі люди неперевершені в мудрості, як говорить Арістотель у шостій книзі “Етики”, і їх простим речам потрібно вірити, так, якщо б вони навели докази, як філософ говорить там же...

Але досвід буває подвійним. Один – здобутий за допомогою зовнішніх відчуттів. Так ми досліджуємо небесні явища за допомогою вироблених для цього знарядь, і земні речі випробуємо за допомогою зору. Про те, що відсутнє в тих місцях, де ми знаходимось, ми дізнаємося від інших тямущих людей, які це знають за власним досвідом. Так вчинив Арістотель, пославши владою Олександра [Македонського] дві тисячі людей у різні країни, щоб вони дізналися на досвіді, усе, що знаходиться на поверхні землі, як про це свідчить Пліній у “Звичайній історії”. Це досвід людський та філософський, яким може володіти людина завдяки дарованій йому благодаті. Але цього досвіду недостатньо людині, бо він не зовсім переконує нас стосовно тілесних речей завдяки труднощам пізнання, і тому святі отці та пророки, які першими дали світу науки, знаходили внутрішнє осяяння, а не обмежувалися відчуттями. Подібно до цього робили багато віруючих після Хреста. Бо часто осяює благодать віри та боже натхнення не тільки в духовних речах, але і в тілесних та філософських науках, як говорить Птоломей у “Centiloquium”: подвійний шлях пізнання речей, один через філософський досвід, інший, котрий, за його словами, набагато кращий, – через боже одкровення... (873-874)

Фома Аквінський Сума теології