Про розквіт державного устрою

- Для розквіту держави урядовці повинні дотримуватися трьох умов: по-перше, підтримувати даний устрій у державі. Адже сам устрій, що панує, немовби уособлює мету. Отже, досягнення мети і підтримка існуючого устрою – дві взаємопов’язані засади, яких повинен додержуватися політичний діяч. Потім, і це по-друге, треба, щоб урядовці мали найголовніші повноваження й виконували ті завдання, яких вимагає дана посада, бо піддані часто у своїх діях не керуються розумом, отже, до них доводиться застосовувати примус, а це неможливо без широких і важливих повноважень. Третє: потрібно, аби правитель виявив чесноти і керувався законами (це стосується будь-якої держави) та правильними прагненнями, що можливо на підставі моралі. А ще він мусить, спираючись на закони, здійснювати розподіл так, аби це сприяло розквітові держави.

- Коли ж державці не наділені усіма такими рисами, тоді слід віддати перевагу тому діячеві, котрий має їх більшою мірою, а отже, дасть більше користі для державного устрою.

- Не вважаймо, однак, ніби для розквіту держави досить повноважень і любові до устрою, коли відсутня мораль, бо ж у такому випадку правитель виявлятиме нестриманість, зарозумілість і самолюбство, бо більше, він не зможе вгамувати своїх пристрастей.

- У державі слід оберігати найбільшою мірою ту частину (громадян), яка найбільше зацікавлена в збереженні існуючого устрою, а не ту, яка не підтримує його.

- А ще треба пильнувати, аби в державі не переступали середніх меж у різних сферах життя. Адже може трапитися так, що державний устрій загине, коли, приміром, хтось із правителів поверне в бік охлократії чи чогось такого.

- Найкращий засіб для розквіту державного устрою – це виховання (громадян) у дусі прихильності до нього і діяльність, що узгоджується з існуючими звичаями, завдяки яким ми виховуємося в дусі прихильності до існуючого устрою і завдяки чому сам устрій зберігається.

- Вважаймо нікчемним той спосіб життя, коли (при демократичному устрої) кожен живе за власним бажанням. Хибно міркувати, ніби рабство – це життя у згоді із формою державного устрою. Воно необхідне для розквіту й набуття більшої свободи, тобто коли ми діємо на підставі розуму і власних інтересів, і тоді, з огляду на інтелект, про людину можемо судити як про розвинуту істоту.

Фома Аквінський. Коментарі до Аристотелевої “Політики

ФІЛОСОФІЯ ВІДРОДЖЕННЯ

 

Кузанський М.

 

 

Бог, який є єдиний, перебуває в єдиному Всесвіті; Всесвіт перебуває в універсальній сукупності речей, та визначається у них. Отже, ми розуміємо, що Бог, найпростіша єдність, існує в єдиному Всесвіті, ніби як наслідок за посередництвом Всесвіту перебуває у всіх речах, а безліч речей за посередництвом Всесвіту – у Богові <...>.

Філософ: Що скажеш ти про душу світу? Те, що Платон назвав душею світу й Арістотель – природою, є Бог, що створює все в усьому; і він творить у нас розум.

Простак: Час не дозволяє обговорити всього. Думаю, що душею світу Платон назвав те, що Арістотель – природою. Але я думаю, що ця душа й природа є не що інше, як Бог, що все в усім створює і якого ми називаємо духом усього в сукупності.

Філософ: Платон сказав, що ця душа містить у непорушності прототипи речей і всім рухає; Арістотель говорив, що природа прозорлива й усім рухає.

Кузанський М. Про вчене незнання; Книги простака.

Простак про розум.

Копернік М.

 

 

Насамперед ми повинні помітити, що світ є кулястим або тому, що ця форма найдосконаліша з усіх і не має потреби ні в яких скріпах і вся є цілісністю, або тому, що ця форма серед усіх інших має найбільшу місткість, що найбільше личить тому, що повинне охопити й зберегти все, або ж тому, що таку форму, як ми зазначаємо, мають і самостійні частини світу, а саме Сонце, Місяць і зірки; або тому, що такою формою прагнуть обмежити себе всі предмети, як можна бачити у краплях води та інших рідких тіл, коли вони хочуть бути обмежені своєю вільною поверхнею. Тому ніхто не сумніватиметься, що така форма надана й божественним тілам.

Земля теж є кулястою, тому що вона з усіх боків прагне до свого центра... Це можна виявити у такий спосіб… мореплавці бачать, що такою же формою обмежуються й води, тому що земля, яку не видно з палуби, може бути помічена з верхівки щогли. Навпаки, якщо на верхівці щогли помістити що-небудь сяюче, то при віддаленні корабля від землі ті, що залишилися на березі бачать, що воно потрохи опускається, поки, нарешті, не зникне, ніби заходячи <...>.

Потім будемо пам'ятати, що рух небесних тіл є коловим. Дійсно, рухливість сфери виражається в тому, що вона обертається колом, самою цією дією відображаючи свою форму в найпростішому тілі, у якому не можна знайти ані початку, ані кінця, не відрізнити однієї частини від іншої, коли вона рухається сама по собі, проходячи через те саме, однак же, внаслідок численності сфер, існує багато різних рухів. Найочевидніше з усіх – добове обертання.., тобто тривалість дня й ночі. Вважають, що цим рухом переміщується зі сходу на захід увесь світ, за винятком тільки Землі. Цей рух є мірою всіх рухів, тому що навіть сам час ми вимірюємо переважно числом днів.

Крім цього, ми бачимо й інші, ніби протилежні рухи, тобто із заходу на схід, а саме Сонця, Місяця й п'яти планет. Сонце відміряє рік, Місяць – місяці – найкраще відомі міри часу, і кожна з п'яти планет робить своє колообертання <...>.

Більшість авторів згодні з тим, що Земля спочиває в середині світу, так що протилежну думку вони вважають неприпустимою і навіть гідною осміяння. Однак, якщо ми розберемо справу уважніше, те виявиться, що це питання ще не вирішене остаточно, і тому ним ніяк не можна зневажати.

Дійсно, будь-яка зміна місця, яку помічаємо, відбувається внаслідок руху спостережуваного предмета або спостерігача, або, нарешті, внаслідок неоднаковості переміщень того й іншого, тому що не може бути поміченим рух тіл, що однаково переміщуються стосовно того самого (я маю на увазі рух між спостережуваним і спостерігачем). Але ж Земля є саме тим місцем, з якого спостерігається згадане небесне колообертання й воно відкривається нашому погляду.

Отже, якщо ми надамо Землі який-небудь рух, той цей рух виявиться таким же та в усьому, що перебуває поза Землею, але тільки у протилежний бік, що як би проходить повз; таким насамперед буде й добове обертання. Ми бачимо, що воно охоплює увесь світ, за винятком Землі й того, що її безпосередньо оточує. А якщо припустити, що небо зовсім не має такого руху, а обертається із заходу на схід Земля, те всякий, хто це серйозно обмірковує, знайде, що всі видимі сходи й заходи Сонця, Місяця й зірок будуть відбуватися точно так само...

Копернік М. Про обертання небесних сфер.

Бруно Дж.

 

 

… Як добре те, що може існувати й існує цей світ, не менш добре й те, що могли, і можуть бути, й існують незліченні світи, подібні до цього <...>. Єдине, отже, небо, безмірний простір, лоно якого містить все, ефірна зона, у якій все пробігає й рухається. У ньому – незліченні зірки, сузір'я, кулі, сонця й землі, які сприймаються чуттєво; розумом ми припускаємо нескінченну кількість інших. Безмірний, нескінченний всесвіт складений із цього простору й тіл, що існують у ньому <...>.

..Я не знаю, чи всі вони нерухомі або ж лише більша частина їх і чи рухаються одні з них навколо інших; адже цього ніхто не спостерігав дотепер, а крім того це й нелегко спостерігати. Точно так само нелегко спостерігати поступальний хід і рух віддаленої речі, що на великій відстані начебто не змінює свого місця, як це ми бачимо на кораблях, що перебувають у відкритому морі. Але як би то не було, оскільки всесвіт нескінченний, необхідно, щоб існувала безліч сонць; тому що неможливо, щоб тепло й світло одного-єдиного сонця могли випромінюватися у безмежному всесвіті... Тому потрібно прийняти, що існують ще незліченні сонця, багато з яких для нас помітні у вигляді маленьких тіл; але деякі можуть нам здаватися меншими зірками, хоча насправді вони набагато більш від тих, які здаються нам надзвичайно великими <...>.

Світи ж, як вони нам здаються, розрізняються за блиском і світлом а розташовані на відомих відстанях один від одного; і жоден з них не ближче до іншого, ніж Місяць до Землі або Земля до Сонця...

Бруно Дж. Про нескінченність, всесвіт і світи.

Мор Т.