2018-02-14
370
1. Вказати шлях, яким ми приходимо до будь-якого знання достатньо для доведення того, що воно не є вродженим. Дехто вважає доведеним погляд, начебто у розумі є деякі вроджені принципи, певні первинні поняття… закарбовані у свідомості знаки, які душа отримує на самому початку свого буття і приносить із собою у світ. Щоб переконати... читачів у хибності цього припущення, досить лише показати, як люди винятково за допомогою своїх природних здібностей, без будь-якого сприяння з боку вроджених (вражень) можуть досягнути усього свого знання і прийти до достовірності без таких першопочаткових понять або принципів…
2. Загальне погодження як головний аргумент. Ніщо не користується таким загальним визнанням, як те, що існують деякі загальні принципи, як умоспоглядальні, так і практичні (оскільки мова йде як про ті, так і про інші), з якими погоджуються всі люди. Звідси захисники наведеного погляду виводять, що ці принципи необхідно мають бути постійними відбитками, які душі людей отримують на початку свого буття і приносять із собою у світ настільки ж необхідно й реально, як і усі інші властиві їм здібності.
3. Загальне погодження зовсім не доводить вродженості. Аргумент із посиланням на всезагальне погодження містить у собі той недолік, що, навіть якби було б і справді вірно, що існує декілька визнаним усім людством істин, він все-таки не доводив би вродженості цих істин, якби вдалося показати, що існує інший шлях, яким люди приходять до всезагального погодження стосовно речей, щодо яких вони погоджуються у поглядах, а я вважаю, що це показати можливо…
15. Шляхи, якими розум приходить до різних істин. Чуття спочатку вводять одиничні ідеї і заповнюють ними пусте місце, і по мірі того, як розум поступово (освоюється з деякими з них, вони розташовуються у пам’яті і отримують імена. Потім, рухаючись вперед, розум абстрагує їх і поступово навчається використанню загальних імен. Так розум наповнюється ідеями і словами, матеріалом для (вправи) своєї здатності міркування. Із збільшенням матеріалу, що надає розуму роботу, використання його з кожним днем стає все більш і більш помітним. Але запас загальних ідей і зростає зазвичай разом з використанням загальних імен і роз судковою діяльністю, усе-таки я не бачу як це може довести їх вродженість…
Локк Дж. Досвід про людський розум
Лейбниць Г.В.
1. Монада, про яку ми будемо тут говорити, є ні що інше, як проста субстанція, яка входить до складу складних; проста, значить така, що не має частин.
3. А де немає частин, там немає ні протяжності, ні фігури і неможливим є поділ. Ці монади і суть справжні атоми природи, одним словом, елементи речей.
4. Не треба також боятися розкладу монади, і жодним чином неможливо уявити собі способу, яким би субстанція могла б загинути.
5. Подібним чином неможна уявити собі, як може проста субстанція отримати початок природнім шляхом, оскільки вона не може виникнути шляхом складення.
6. Отже, можна сказати, що монади можуть виникнути чи загинути одразу, тобто вони можуть отримати початок лише шляхом творіння і загинути лише через знищення…
7. Не існує також можливості пояснити, як монада може бути зміненою у своїй внутрішній сутності від якогось іншого творіння, оскільки у ній неможливо нічого перемістити і неможливо уявити у ній якийсь внутрішній рух, який міг би бути викликаний, спрямований, збільшений або зменшений всередині монади, як це можливо у складних субстанціях, де існують зміни у відношеннях між частинами. Монади зовсім не мають вікон, через які щось могло б увійти туди чи звідти вийти…
8. Проте монади необхідно повинні володіти певними властивостями, інакше вони б не були б істотами… Монади, не маючи властивостей, були б такими, що на відрізняються одна від іншої…
9. Але кожна монада має відрізнятися від іншої. Оскільки ніколи не існує в природі двох істот, які б були б зовсім схожими і між якими неможливо було б знайти відмінностей…
10. Я приймаю також за беззастережну істину, що будь-яке створене бутя – а, відповідно, і створена монада – піддається змінам і навіть те, що ці зміни у кожній монаді безперервні.
14. Змінювані стани, які є спільною множиною у єдиному чи простій субстанції, є нічим іншим, як Тим, що має назву сприйняття (перцепції), і що потрібно відрізняти від аперцепції, чи свідомості…
17. … Якщо ми уявимо собі машину, будова якої створює думку, чуття і сприйняття, то можна також уявити її собі у збільшенному вигляді із збереженням тих же самих відносин. У таку машину можна увійти, як ми входимо у млин. Уявивши це, ми розглядаючи її, не знайдемо нічого всередині її, окрім частин, які штовхають одна іншу, і ніколи не знайдемо нічого такого, чим можна було б пояснити сприйняття. Отже, сааме у простій субстанції, а не у складній і не у машині потрібно шукати сприйняття. Нічого іншого неможна найти в простій субстанції, крім цього, тобто крім сприйняттів і їх змін…
19. … можна було б всі створені монади назвати душами; але, оскільки почуття є чимось більшим, чим просте сприйняття, то я погоджуюсь, що для простих субстанцій, які мають лише останнє, достатньо спільної назви монад та ентелехій, а душами можна назвати лише такі монади, сприйняття яких супроводжуються пам’яттю.
24. … якби у наших сприйняттях не було б нічого ясного, то ми постійно знаходись би у несвідомому стані. І таким є становище зовсім простих монад.
25. Ми бачимо також, що природа дала тваринам видатні сприйняття шляхом тієї заботливости, яку доклала вона наддавши їм органи, які збирають декілька промінів світла або декілька хвиль повітря, щоб їх поєднанням надати їм більшої сили. Є щось подібне і у відчуттях запаху, смаку, дотику і, можливо, ще у сукупності інших відчуттів, які нам невідомі…
29. … пізнання необхідних та вічних істин відрізняє нас від звичайних тварин і дає нам володіння Розумом та науками, що підносить нас до пізнання нас самих в Бозі. І ось це й називається в нас розумною душею чи духом…
31. Наші міркування засновуються на двох великих принципах: принципі суперечності, у силу якого ми вважаємо хибним те, що містить суперечність, і істинним те, що є протилежним чи суперечить хибному.
32. І на принципі достатньої підстави, у силу якого ми вважаємо, що жодне явище не може виявитись істинним чи дійсним, жодне твердження справедливим без достатньої підстави, чому справа є саме такою, а не іншою, хоча ці підстави у більшості випадків зовсім не можуть бути нам відомими.
33. Є також два роди істин: істини розуму та істини факту. Істини розуму необхідні, і протилежне їм неможливе, істини факту випадкові, і протилежне їм можливе. Підставу для необхідної істини можно відшукати шляхом аналізу, розкладаючи її на ідеї та істини більш прості, доки не дійдемо до первинних.
35. І, нарешті, є прості ідеї, визначення яких дати неможливо, є також аксіоми і постулати, чи, одним словом, першопочаткові принципи, які не можуть бути доведені, та й не потребують цього. Це тотожні положення, протилежні яким містять у собі явну суперечність.
36. Проте достатню підставу мають містити також і випадкові істини, або істини факту, тобто у ряді речей створеного світу, де розклад на часткові підстави міг йти до безмежних відмінностей і подробиць з причини нескінченної багатоманітності речей у природі…
38. …Остання причина речей має знаходитися у необхідній субстанції, в якій багатоманітність змін знаходиться у найвищій мірі, як у джерелі; і це ми називаємо Богом.
39. Оскільки ця субстанція є достатньою підставою для всієї цієї багатоманітності, яка всюди знаходиться у взаємному зв'язку, то існує лише один Бог, і цього Бога достатньо.
Лейбніц Г.В Монадологія
Берклі Дж.
Гілас. Не поспішай, Філонусе. Ти кажеш, що не можеш уявити собі, як чуттєві речі могли б існувати поза розумом. Чи не так?
Філонус. Так.
Гілас. Припустимо, що ти щез з лиця Землі. Хіба ти не можеш уявити собі, що речі, які можуть бути чуттєво сприйнятими, будуть усе-таки існувати?
Філонус. Можу, але тоді це має бути в якомусь іншому розумі. Коли я заперечую існування чуттєвих речей поза розумом, я маю на увазі не свій розум, окремо, а усі розуми. Ясно, що ці речі мають існування зовнішнє щодо моєї душі, оскільки я знаходжу їх у досвіді незалежними від неї. Отже існує якась інша душа, у якій вони існують у проміжках між моментами мого сприйняття їх, подібно тому як вони існували до мого народження і будуть існувати після мого очікуваного щезнення з поверхні землі. Оскільки те є саме вірно стосовно інших скінчених створених духів, то з цього необхідно слідує, що існує всюдисущій вічний дух, який пізнає і огортає усі речі, і який показує їх нашому погляду таким чином і згідно таким правилам, які він сам встановив і які визначаються нами як закони природи.
Берклі Дж. Три розмови між Гіласом і Філонусом
Юм Д.
Уявимо, що перед нами два об’єкти, один з яких – причина, а другий – дія; зрозуміло, що шляхом простого споглядання одного з цих об’єктів чи навіть обох ми ніколи не помітимо того зв’язку, який їх поєднує, і ніколи не будемо в змозі вирішити з достовірністю, що між ними існує зв’язок. Отже, ми приходимо до ідеї причини і дії, необхідного зв’язку, сили, могутності, енергії і дієздатності не на підставі якогось одиничного прикладу. Якби ми ніколи нічого не бачили, крім зовсім відмінних один від іншого одиничних сполучень об’єктів, ми ніколи не були б спроможні створювати подібні ідеї.
Але уявимо, що ми спостерігаємо декілька прикладів того, що одні й ті ж самі об’єкти завжди поєднані разом: ми одразу ж уявимо собі, що між ними існує зв’язок, і починаємо робити висновки від одного з них до іншого. Таким чином, ця численність схожих прикладів виявляється самою сутністю сили, чи зв’язку, і є одиничного прикладу, і він сам встановив і які його щезнення тим джерелом, звідки випливає ця ідея. Отже, щоб зрозуміти ідею сили, ми повинні розглянути цю множинність – більш нічого й не потрібно, щоб подолати перешкоду, яка так довго засмучувала нас…
…Очікувати, що майбутнє відповідатиме минулому, спонукає нас лише звичка … І навіть після того, як я у процесі досвіду сприймав багато повторюваних дій такого роду, немає аргументу, який би примушував мене очікувати, що дія буде відповідати минулому досвіду. Сили, які діють на тіла, зовсім невідомі. Ми сприймаємо лише властивості тих сил, які досяжні для відчуттів…
* * *
…Я наважуюсь стверджувати відносно інших людей, що вони лише ніщо інше як пучок різноманітних сприйняттів, які слідують одне за одним з неймовірною швидкістю і знаходяться у постійній течії, у постійному русі. Наші очі не можуть поворухнутися… без того, щоб не змінилися наші сприйняття. Наша думка ще більш мінлива, ніж зір, і немає такої душевної сили, яка б полишалась незмінно тотожною, хіба що на мить. Дух – це щось подібне театру, в якому виступають одне за одним різні сприйняття…
Юм. Д. Трактат про людську природу
