Основні етапи розвитку готельного господарства

Тема Соціально-економічне значення розвитку готельного господарства.  

1. Поняття готельного господарства. Соціально-економічне значення його розвитку.

2. Основні  етапи розвитку готельного господарства.

3.Сучасні тенденції розвитку  засобів розміщення..

4. Утворення міжнародних готельних ланцюгів.

5. Готельні ланцюги України.

6. Асоціація готелів та готельних об'єднань міст України.

7. Перспективи розвитку готельних підприємств України.

Ключові слова та поняття:         готельне господарство, готельна справа, готельна діяльність, матеріально-технічна база туризму, ефективність функціонування готельного господарства, таверна, постоялий двір, «госпиції», готель, мотель, хостел, готельний ланцюг, асоціація готелів.

Поняття готельного господарства. Соціально-економічне значення його розвитку.

         Готельне господарство – важливий сектор у структурі туристичної індустрії, що являє собою матеріально-технічну базу галузі та визначає вигляд, особливості та якість турпродукту. Процеси, що відбуваються в туристичній індустрії загалом. Відображаються на основних показниках функціонування готелів, останні визначають показники туристичної активності у цьому напрямі.

    Готельні підприємства перебувають у державній і комунальній, колективній та приватній власності. Переважає колективна форма власності, в якій майже 60 % готелів України. Колективна чи приватна форма власності позитивно впливає на ведення господарської діяльності закладів гостинності, дозволяє підвищити рівень комфорту й обслуговування. Орієнтуючись на категорію споживача, готелі здійснюють поетапну реконструкцію наявної готельної бази (ремонт і облаштування номерного фонду, поновлення фасадів, заміна інженерних комунікацій, модернізація сектору ресторанного господарства та сектору дозвілля), намагаються надавати послуги європейського класу. Важливим показником ефективності функціонування готельного господарства є кількість іноземних відвідувачів, що обслуговуються, оскільки – це джерело надходження валютних ресурсів.

    Україна має одноманітну структуру функціональних типів готельних засобів розміщення, в якій, поки що, домінують класичні готелі. Окремі типи підприємств, які поширені в інших країнах світу в Україні достатньо ще не розвинуті. Міжнародний досвід свідчить, що саме такі засоби розміщення як мотелі, кемпінги, хостели, готелі сімейного типу могли б дати суттєвий поштовх розвитку готельного господарства і туристичної індустрії в цілому.

    Готельні підприємства виконують одну з основних функцій у сфері обслуговування туристів – забезпечують їх житлом і побутовими послугами під час подорожі.

    Свого часу поняття «готельне господарство» співвідносилося з господарською діяльністю, що полягала у наданні платних послуг розміщення в готелях. Згодом, із зростання попиту на туристичні послуги й прагненням готелів до розширення комплексності обслуговування, послуги розміщення стали тісно пов’язуватись з харчуванням   і реалізацією додаткових послуг. Це дає підстави для визначення поняття «готельне господарство» в широкому та вузькому його розуміннях. Визначення поняття «готельне господарство» у широкому розумінні включає проживання, харчування та додаткові послуги; у вузькому розумінні - лише проживання.

    Прискорений розвиток туристичної галузі, прагнення підприємств до отримання найвищого прибутку та зростаюча платоспроможність споживачів послуг сприяють розширенню та урізноманітненню готельної діяльності. Поряд з послугами проживання й харчування пропонуються такі нові додаткові послуги, як обслуговування ділових зустрічей, спортивні, медичні, посередницькі, комунально-побутові та ін. При цьому підприємства готельного господарства розширюють послуги не тільки притаманні даній галузі, а й іншим галузям.

    Поняття «готельна справа» застосовувалося спочатку для визначення діяльності готелів. Нині ж це поняття охоплює діяльність кемпінгів, мотелів, туристичних баз та ін. Але готель був першим типом підприємств що надавали послуги проживання громадянам, і саме він дав назву всій галузі.

    Існує ряд інших підприємств, які надають послуги щодо тимчасового проживання громадян, але вони не входять до системи готельного господарства. Це будинки відпочинку, санаторії, пансіонати, дитячі табори відпочинку, профілакторії та ін. Вони не належать до готельного господарства тому, що надання послуг проживання не є їх основною діяльністю, а ціна послуг, як правило, не набагато перевищує їх собівартість.

    Економічна сутність готельної діяльності полягає у тому, що вона має нематеріальний характер. Результатом виробничо-експлуатаційної діяльності готелів є не готовий продукт, а пропозиція особливого виду послуг. При цьому послуги не можуть вироблятись окремо від існуючого матеріального продукту, тобто без експлуатації матеріально-технічної бази (будівлі, споруди, обладнання, інвентар), яка виступає основою виробництва реалізації пропонованих послуг. З урахуванням особливостей обслуговування в готельному господарстві, де поєднується виробництво та споживання послуг, цей процес визначається поняттям «надання послуг». Слід підкреслити, що в процесі цієї діяльності здійснюється продаж і безпосереднє надання послуг.

 

Основні етапи розвитку готельного господарства.

Історія розвитку готельної справи нерозривно пов’язана з подорожами (мандрівками). Подорожуючи з різною метою та намірами (відвідування святих місць і храмів, олімпійських ігор тощо) люди мали потребу в притулку, харчуванні та відпочинку. Ретроспективний аналіз розвитку готельного господарства дозволяє виділити декілька періодів цього процесу.

І період починається з часів античності – подорожі здійснювалися з метою торгівлі, завоювань та релігійною метою. Найдавніші згадки про місця для розміщення подорожніх можна знайти в писемних джерелах Стародавнього Єгипту. За три тисячі років до нашої ери стародавні єгиптяни вже плавали рікою Ніл, перевозячи величезні брили, з яких будували піраміди. В часи Грецької та Римської імперій, люди активно подорожували на кораблях, конях, завойовуючи чужі землі. Багаті люди полюбляли подорожувати особливо до Єгипту та інших країв, де їх приваблювали морські курорти та місця поклоніння.

Так, у Стародавній Греції зв'язок між містами підтримувався «гемеродромами»  (денними гінцями). На відстані що міг подолати кінь без відпочинку існували спеціальні станції, де можна було одержати їжу та свіжих коней. У період розквіту грецької цивілізації у містах і на шляхах  що вели до них з’являлися заїжджі двори. Найдавніший заїжджий двір що згадується у писемних джерелах знаходився на острові Кріт (близько 1500 р. до н. е.). Готелі, як місця відпочинку посланців уряду, з’явилися значно пізніше. Так, у давньогрецькому місті Евпідаврі (культовому центрі бога зцілення) був готель на 160 кімнат з прилеглими галереями зі скульптурами, стадіоном і театром на 17 тис. місць. Загалом, більшість істориків і археологів вважають, що перші гостьові будівлі – прообрази сучасних готелів і ресторанів – відносяться до древнього періоду розвитку суспільства (IV тисячоліття до нашої ери – 476 рік нашої ери). Згадки про такі засоби розміщення – таверни – містяться в давніх манускриптах, одним з яких є кодекс царя Вавілонії Хаммурапі, написаний приблизно 1750 р. до н. е. У давній Греції в першому тисячолітті до нашої ери таверни були важливим елементом соціального і релігійного життя. Хоча в них були помешкання для мандрівників, таверни були призначені і для надання послуг харчування. Розвиток торгівлі і пов’язані з нею подорожі потребували організації не тільки харчування, а й ночівлі. У Греції з’явилася розгалужена мережа громадських і приватних готелів, пунктів обміну грошових знаків, посередників-організаторів подорожей тощо. Подорожі особливо активізувалися після завоювання Греції римлянами. Причому подорожі римлян набували оздоровчого, пізнавального, розважального характеру (відвідування лікувальних джерел, визначних архітектурних пам’яток, відомих закладів освіти, театрів тощо). Ці подорожі потребували організації готельної справи. Ще у першому столітті до нашої ери у Римській імперії виникли перші державні заїжджі двори. Заїжджі двори розташовувалися у містах та на головних шляхах, якими проїжджали кур’єри та державні службовці на відстані приблизно 25 миль (40,2 км) один від одного.

Сувора класова структура, що була притаманна Римській державі, вплинула на діяльність підприємств гостинності того часу. Ніколи купці, торговці та інші мандрівники з простого народу не могли бути поселені поруч із державними службовцями й урядовими гінцями. Існувало два типи «пристановищ» у провінціях і самому Римі: одні з них призначалися тільки для патриціїв, інші – для плебеїв. Ця обставина вплинула на якісний стан постоялих дворів. Ті, у яких зупинялися представники аристократії і державні чиновники,будувалися за правилами архітектурного мистецтва і пропонували широкий спектр послуг. Таверни і постоялі двори призначені для обслуговування людей нижчих класів, пропонували мінімальні умови для ночівлі і відпочинку. Наприклад, подорожуючі могли спати просто на соломі, а щоб не змерзнути в холодну пору року, притискалися до теплого боку свого коня.

У зв’язку з новими завоюваннями та розширенням території Римської імперії її звичаї, організаційна та господарська структура знаходили своє застосування також в нових провінціях і підкорених краях. Проте, наскільки глибоко та всебічно були розвинені в давнину заклади, що надавали подорожнім притулок, харчування та нічліг, свідчить той факт, що в римському законодавстві було передбачено особливу відповідальність такого закладу за речі гостя. Таким чином, ще у стародавніх Греції та Римі були закладені традиції, що дотримуються і в сучасній готельній індустрії.

Велике значення у появі закладів гостинності мав розвиток торгівельних зв’язків на Ближньому Сході, Закавказзі,  Індії, Китаї та інших частинах світу. На території цих реґіонів проходили найбільші торговельні шляхи, якими довгими потоками рухалися каравани з товаром. Для організації ночівлі учасників караванів уздовж торговельних шляхів створювалися спеціальні пункти розміщення – караван-сараї, що включали,як правило, помешкання для людей та загони для верблюдів і коней. Наприклад, в Асірії караван-сараї існували більш ніж за тисячу років до нашої ери. Це були двох або трьох поверхові будівлі. На нижніх поверхах частково розміщувалися стійла, а частину приміщень займав господар зі своєю сім’єю, решта були надані для проживання подорожуючих.

ІІ період розвитку готельної справи припадає на середньовіччя. Занепад і загибель античного рабовласницького світу призвели до зменшення рухливості як у межах окремих країн так і між країнами, будівництво шляхів і готелів скоротилося. Лише через кілька століть у ранньому середньовіччі кількість подорожуючих знову почала зростати. Масові подорожі купців, підмайстрів, учнів, мандрівних акторів, а також численних пілігримів та прочан сприяли розвитку найрізноманітніших форм надання притулку.

Значний розвиток готельної справи у Європі спостерігався тільки з VIII – IX ст., після того як Карл Великий (742-814), захисник церкви, видав едикт, яким зобов’язав монастирі і церкви утримувати «госпиції» – будинки що надавали подорожнім і прочанам ночівлю, харчування, відпочинок, а іноді,  навіть лікувальні процедури. Наприклад, в одному з таких будинків (абатство в Ронсельвальській ущелині) влаштовували для паломників привітний прийом біля воріт, безкоштовно пропонували послуги цирульника, шевця, роздавали хліб, фрукти із засіків абатства та ін. Найбільшого поширення «госпиції» набули в Швейцарії, яка завдяки старим традиціям і тепер вважається найбільш авторитетною в сфері готельної індустрії і готельних послуг.

У ХІІІ – ХІV ст. у зв’язку із зростанням і розвитком ремесел та торгівлі, пожвавленням внутрішніх і міжнародних економічних зв’язків у Європі, широкого поширення набула система тимчасового проживання за плату в готелях. Першими такими готелями були приватні житлові будинки (або окремі кімнати в них). Власники готелів могли виконувати й функції посередників у справах своїх клієнтів, виступати у ролі перекупників і агентів. Таким чином, з’являються прототипи сучасних готелів. Приблизно в цей же час була здійснена перша офіційна спроба їх класифікації. В Берліні, в якому на той час проживало близько 130 тис. осіб, було дев’ять заїжджих дворів І класу, з них два вже називалися готелями; десять заїжджих дворів ІІ класу і тринадцять – ІІІ класу.

На Русі готельна справа зароджується у ХІІ – ХІІІ ст. Це був час князівських міжусобиць та нападу монголо-татар. Величезні володіння Чингіс-хана та інших степових завойовників потребували добре налагодженого зв’язку з підкореними землями. Цей зв’язок здійснювали ханські гінці, які мали постійну потребу в ночівлі і відпочинку. Знаменитий італійський мандрівник Марко Поло писав: «Якою б дорогою не виїхав із Конбалу гонець великого хана, через 25 миль він приїздить на станцію, по їхньому янб, а по-нашому кінна пошта; на кожній станції великий, прекрасний будинок, де гінці пристають. Багата постіль з розкішними шовковими ковдрами у цих заїжджих дворах; усе, що потрібно гінцю, там є; і царю пристати тут добре». Мережею таких янбів (ямбів) були покриті величезні володіння монголів. Вони, як караван-сараї та арабські хани, розташовувалися один від одного на відстані кінного переходу. На Русі ці янби трансформувалися в «ями», що стали прообразом майбутніх готелів.

У ХV ст. у Московській державі з’явилася досить розвинена мережа шляхів і поштових станцій (ямів), що перебували у підпорядкуванні Ямського приказу – центрального державного закладу Росії, що відав ямською, тобто поштовою справою. Приказ діяв до середини ХVІІІ ст., але сама ямська служба перестала існувати значно пізніше. У ХV ст. у великих російських містах будувалися гостинні двори, які відрізнялися від постоялих тим, що крім ночівлі і харчування тут можна було здійснювати комерційні операції, тобто в гостинних дворах умебльовані кімнати поєднувалися з торгівельними рядами, лавками, складами тощо. Як правило все це обносилося стінами і баштами з в’їздними воротами. Такі гостинні двори були побудовані у Москві, Архангельську, Києві та інших містах. Вони стали далеким прообразом інтуристських готелів радянського часу. Розселення іноземців у гостинних дворах здійснювалося за національною ознакою. Так, у Москві існували англійський, грецький та шведський, а в Новгороді – німецький та голландський гостинні двори.

На сході широкого поширення набули заїжджі двори – караван-сараї, що будувалися неподалік ринку. Умови перебування в таких готелях були досить далекими від комфортабельних, а харчуватися подорожній змушений був з власних запасів і тільки в годину, визначену господарем.

У ХVІ – першій половині ХVIII ст. одним з головних торговельних центрів Східної Європи був Київ, через який проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини, країн Західної Європи, які направлялися до Московської держави. Українські купці мали право безмитної торгівлі у прикордонних містах Московії. Для них створювалися спеціальні гостинні двори. На чумацьких і торгівельних шляхах України здавалися в оренду корчми,  які не тільки вели торгівлю хмільними напоями, але й були пристановищем для подорожніх. Крім того, Київ став одним з центрів паломництва, що викликало потребу в будівництві готелів для прочан біля стін Печерського монастиря.

 ІІІ період розвитку готельної справи характеризується становленням раннього капіталізму. В цей період відбувається інтенсивний розвиток готельної справи. Концентрація виробництва в містах, пошуки вигідних ринків збуту продукції, встановлення міжнародних зв’язків сприяли міграції значної частини населення. Відповідно до цього, різко збільшилася кількість готелів в багатьох країнах світу. Так, у 1878 р. був споруджений один з найбільших тогочасних московський готелів «Великий Московський», згодом перейменований на «Гранд-Готель». У 1898-1907 рр. було побудовано готель «Метрополь», потім (1912 р.) готель «Асторія» у Петербурзі на 350 номерів з першокласним рестораном та ванними кімнатами. У Києві у цей період  був споруджений «Гранд-Готель» і готель «Європейський».

З появою залізниць, пароплавів, розширилися можливості розвитку туризму. У нових транспортних засобах створюються зручності, досягається високий рівень комфорту: з’являються спальні вагони, вагони-ресторани тощо. На більш вищий щабель розвитку піднялася і готельна справа. Переважну більшість туристів становили аристократи і буржуазія. Вони висували високі вимоги до рівня та якості обслуговування, спонукуючи цим власників готелів піклуватися про вдосконалення своїх закладів. Поступово в столичних європейських містах стали з’являтися комфортабельні готелі, розташовані в спеціально заведених будівлях (на кшталт приватних резиденцій) або в чудових державних особняках. Звідси і походить французька назва «готель», що означає міський палац магната, місце перебування міських властей чи уряду. це були готелі – люкси з ресторанами та найвищим рівнем обслуговуванням.

На межі ХІХ – ХХ ст. індустрія гостинності перетворилася на важливу галузь господарства. У великих масштабах відбувалося будівництво готелів в курортних місцях. Приоритетними в розміщенні курортних готелів стали природні фактори – готелі будувалися в найбільш мальовничих місцях біля рік, озер, морських пляжів, мінеральних джерел тощо. Так, наприклад, в Італії широко використовувалися історичні та архітектурні пам’ятки, багацтво і колорит природного середовища. Адже перші туристичні готелі з’явилися в Італії та Швейцарії. Поступово зросла конкуренція в сфері готельного бізнесу. Невеликі (переважно сімейні) готелі, не витримавши конкуренції, розорялися і їх поглинали акціонерні товариства і компанії, які могли діяти не тільки в межах своєї країни, але й за кордоном.

 Будівництвом готелів, підготовкою кадрів, питанням ціноутворення почали займатися готельні об’єднання, синдикати, акціонерні товариства тощо. На початку ХХ ст. найпомітнішими серед них були Лондонський синдикат власників готелів і французька «Спілка господарів готелів». Перед Першою світовою війною (у 1906 р.) було організовано Міжнародну спілку власників готелів, що об’єднувала власників понад 1700 готелів із різних країн світу. В цей же час швидкими темпами почала  розвиватися готельна справа в Україні та Росії. На території України і Росії до 1916 р. більша частина готелів  належала або контролювалася десятьма великими акціонерними спілками, які визначали всі аспекти роботи готельного господарства.

IV період розвитку готельної справи пов’язаний з широкомасштабним розвитком її у всьому світі. Після Другої світової війни готельне господарство розвинених країн перетворилося на значну галузь –«готельну індустрію», що для багатьох країн стало реальним джерелом доходу та отримання іноземної валюти. У зв’язку з цим велика кількість країн світу почали вкладати кошти в розвиток цієї галузі економіки. Сотні тисяч туристів обслуговують тисячі готельних працівників. В Італії, наприклад, у сфері готельного обслуговування зайнято осіб більше, ніж у таких важливих галузях промисловості, як машинобудування, хімічна і легка. У багатьох країнах  готельна індустрія стає однією з важливих сфер зайнятості населення.

V період розвитку готельної індустрії пов’язаний із швидким розвитком різноманітних засобів транспорту, особливо автомобільного і авіаційного, зростанням міжнародної торгівлі і культурних зв’язків між країнами, а також подальший розвиток туризму.

У зв’язку з колосальним розвитком автомобільного транспорту з’являються нові типи готельних комплексів для автотуристів (мотелі, кемпінги тощо). Розвиток водного туризму призвів до появи нових типів готельних комплексів (ботелі, ботокемпінги, флотелі, флотокемпінги тощо).

У багатьох країнах світу значна частина готелів стала належати або контролюватися акціонерними готельними корпораціями. Радіус дії кожної корпорації значно перевищує території окремих держав, формуючи транснаціональні готельні корпорації.

Сучасні готельні корпорації в розвинутих країнах світу мають у своєму розпорядженні цілі системи готелів, ресторанів, комплексів відпочинку тощо.

Сьогодні готельне господарство у світі стало на індустріальну основу і являє собою галузь економіки, яка забезпечує значні валютні надходження за рахунок розвитку іноземного та внутрішнього туризму. Для залучення іноземних туристів в багатьох країнах світу використовують найрізноманітніші засоби розміщення, покращується їх рівень оснащення і обслуговування, реставруються архітектурні пам’ятки, будуються унікальні рекреаційні об’єкти.

В Україні туристичний та готельний бізнес не досягнули ще такого рівня розвитку як у високо розвинутих країнах Америки та Європи, але все ж таки за роки незалежності в країні досягнуто певних успіхів у розвитку цих галузей господарства. Вітчизняна туристична сфера стає невід’ємною складовою світового туристичного ринку. У 1997 р. у місті Стамбул на ХІІ Генеральній Асамблеї Всесвітньої туристичної організації (ВТО) Україну було прийнято дійсним членом цієї впливової світової міжурядової організації. Очевидно, що в умовах розвитку України туризм та готельна індустрія має бути дієвим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до бюджету, створення додаткових робочих місць і забезпечення зайнятості населення. Будівництво нових і реконструкція діючих готельних і туристичних комплексів впливає на розвиток іноземного туризму, розширення ділових зв’язків, спілкування між людьми, розвиток культурних зв’язків між народами світу.