Переломний час другої пол. ХІХ ст. і зміна ставлення до історії. Р.Козеллек

Родоначальник интеллектуального направления «история понятий» Рейнхард Козеллек рассуждал о «семантике исторического времени» как о важнейшей проблеме и одновременно пытался показать корреляции между социальной историей и историей концептов. Размышляя над вопросом о возможностях человека вершить историю, он писал также и том, что восприятие истории как единого процесса формируется лишь в эпоху Просвещения. До того поток истории в сознании, как ученых, так и обывателей распадался на частные «истории», которые мыслились как примеры, используемые в богословии, юриспруденции и философии или как истории специально обозначаемых субъектов, например, стран и народов, империй, или же учений и догматов. В историософской книге Козеллека «Прошедшее будущее» (1979) обыгрывается, по сути, биографическая траектория немецкого солдата, который на своем опыте военнопленного испытал пример «переломного» переживания, которое потом применительно к историческому процессу в целом стало основой понимания «седлового» времени [Sattelzeit][34]. Козеллек называет период с 1750 года по 1850-й таким переломным периодом, в котором старое и новое время в истории человечества встречаются как бы на одной временной координате[35]. Одновременно с ускорением времени и промышленной революцией происходит, согласно Козеллеку, переосмысление человечеством «ключевых понятий» тогдашнего общественного строя. Особливістю текстів книги є акцент на залежності семантичних структур від форм переживання іст часу(темпоральності), що дозволяє «схопити» саму суть іст. Це можливо здійснити за допомог концепції «переломного часу, який припадає на 2 пол 18 – поч 19 ст і є межею виникнення сучасного світу з відповідною йому соц-політ термінологією. Перелом визначається насамперед новою іст темпоральністю, в основі якої постає напруга між «простором досвіду» та «горизонтом очікувань», власне між узагальненим у поняттях досвідом та очікуванням майбутнього, яке формулюється на основі минулого, його логічним продовженням у нових формах. Це відображ в с-ктурі осн іст понять. До сер 18 ст. соц-політ поняття були зоорієнтовані суто на сферу досвіду. Філософ іст з ідеєю прогресу епохи просвітництва відкрила нові горизонти майбут. Т.ч. відбув видиме прискор плину часу. Отже, з часів Фр рев поняття спрямовуються у сферу майбут, в горизонт очікуання», формулюючи новий образ майб., його проект, вя кому минуле віднині не є визначал фактором. Розрив із минулим досвідом х-зує для с-ства настання нового часу, з його прогресив рухом і поступом до демократії. Яскравим прикладом є трансформація вислову «Historia – magistra vitae», який аж до 18 ст. був доказом здатності іст слугувати засобом морал і політ виховання шляхом повчальних прикладів минулого. Просвітництво хоч і не поставило під сумнів вислів, але сама іст із прискор плином часу відкрила нові «простори досвіду» та позбавила минуле очевидного прикладу застереження. У німецькомовном упросторі на зміну слову «Historie»(розповідб про перебіг подій + іст наука загалом) – Geschichte(послідовність дій або повідомлення». Вже видатний рос. вчений історик Ключевський іронічно від цього дистанціюючись,каже, що вона не вчителька, а наглядачка і карає за невивчені уроки. І оця давня традиція,як треба дивитися на історію, в якої треба вчитися, з якої варто брати приклад, благополучно перекачала в радянські історіографію і дожила до сьогодення. Західна історіографія у ХХ столітті категорично розділилася на дидактичну та дослідницьку течії. Дослідницька течія завжди скептична. Ми можемо повторити за Гегелем, що історія вчить того, чого вона нічого ніколи не вчить. Натомість в дидактичній історіографії ширший загал сприймає цю історію. На дидактичній історіографії виростає ціла культурна традиція. В последующей работе Козеллек в сотрудничестве с коллегами-историками возглавил многолетний проект изучения истории базовых понятий, основанного на исследовании словарей понятий разных исторических эпох. Центральным термином этого «гиперсловаря» оказывается «революция»: как выявили историки, это понятие, обозначавшее в раннее Новое време «поворот» событий, в Новое время обретает значение кризисного «переворота». Смена семантического значения маркирует – и делает возможными (окончательной интерпретации проект не навязывает) - новые формы политических действий[36]. Погружение в исторический процесс для немецких историков поколения Козеллека, основные идеи которых сложились в 1960-е и 1970-е годы, оказывается одновременно психоаналитическим погружением в собственное прошлое и тему вины, и путем «эксцентричного» рассмотрения себя через эмансипацию от собственной истории.