Методологічний монізм аналітичної традиції історичного пізнання

Методологічний монізм – установка, що була хар-ною для класичної філософії (і науки), і що полягала у прагненні відшукати єдиний, універсальний та позбавлений суб’єктивних наголосів метод досягнення безсумнівних істин у пізнанні. Методологічний монізм,тобто ідея однорідності наукових методів незалежно від галузей наукових досліджень, ставав одним з головних постулатів позитивізму.Французький мислитель О.Конт у передмові до «Курсу позитивної філософії» писав,що позитивна філософія вказує на однорідний прийом мислення,який можна застосовувати до всіх предметів,які належать людському дослідженню.Оскільки ж історія,за О.Контом,повинна була стати наукою,яка досліджує закони соціального розвитку,то головними проблемами її методології ставали співвідношення індукції і дедукції,пояснення й інтерпретації історичного матеріалу.Розвинутий монізм, як вважали ряд соціологів, став згубним для дослідження суспільства, як відмітив Пітірім Сорокін, словами М.М.Ковалевського: «Монізм – це спроба вирішити нескінченно складну задачу суспільних явищ по методу рівняння з одним невідомим».Для класичного позитивізму (О.Конт, Джон Стюарт Мілль) наукове пояснення є в широкому сенсі «каузальним».Під позитивізмом, як правило, розуміється філософія, що захищає методологічний монізм, тобто ідею одноманітності наукового методу, незалежно від відмінності наочних областей наукового дослідження, можливість раціонального осягнення дійсності відповідно до математичного ідеалу науковості, виходячи з якого вимірюється ступінь розвитку і досконалості всіх інших наук, включаючи гуманітарні, а також розуміння наукового пояснення як каузального, поширюваного також і на гуманітарні науки. З причини цього розрізняють два основні типи пояснення: телеологічне і каузальне пояснення, які також називають відповідно финалістичнимим і механічним. Початковою підставою для визначення і розуміння каузального пояснення послужило уявлення Д.Юма про причинність як послідовності, а також розуміння причинності як універсальної філософії освіти, особливо Гольбахом. Само ж розвиток цих ідеї отримали у зв'язку з успіхами каузально-механічного підходу в поясненні і прогноз і явищ, видатним виразником якого був Г.Галілей. Позитивістська концепція пояснення розроблялася ще класичним позитивізмом і, зокрема Дж.Ст.Міллем, а найбільш ясне і повне її формулювання належить аналітичному філософові позитивістської орієнтації К.Г.Гемпелю, викладена їм в класичній статті «Роль загальних знаків в історії», опублікованій в 1942 році. Згідно позитивістської концепції, поясненням може бути назване будь-яке підведення індивідуальної події (явища, факту) під узагальнення або гіпотетичні загальні закони природи. Для позитивізму характерне розуміння законів як деяких характерних рис, що виявляються в об'єктах, положеннях справ або подіях, а виразом цих регулярних або постійних зв'язків є закон. Прототипом закону є або універсальна імплікація «все А є В», або імовірнісний зв'язок. У ідеальному випадку зв'язувані законом явища повинні бути логічно незалежними.

15. Економічний детермінізм марксизму. Динаміка виробничих відносин і продуктивних сил. Поняття «базису» і «надбудови». Економічний детермінізм – концепція, згідно з якою розвиток суспільства визначається лише розвитком суспільного способу виробництва (продуктивних сил і виробничих відносин), а надбудовні відносини (передусім політичні, правові, культурні та ін.) позбавлені самостійності, тобто не впливають на суспільно-історичний розвиток. Виник внаслідок певної однобічної теоретико-методологічної спрямованості економічної теорії К Маркса з цієї проблеми, наступної вульгаризації його вчення Е. Бернштейном, П. Лафаргом та іншими марксистами, недостатньою науковою розробкою питань взаємодії базису і надбудови. Ф. Енгельс у своїх листах до Е. Бернштейна, П. Борпуса зазначав, що визначальна роль економічного фактора в розвитку суспільства виявляється лише у кінцевому підсумку і впродовж відносно тривалого часу. Водночас на окремих етапах можуть переважати окремі надбудовні фактори.Щоб уникнути економічного детермінізму в економічному дослідженні, необхідно, по-перше, зафіксувати наявність багатофакторного впливу економічних та надбудовних факторів на розвиток певного економічного процесу, економічної системи загалом. По-друге, провести суто економічний аналіз, тобто абстрагуючись від впливу надбудовних факторів, що досягається за допомогою методу абстракції. По-третє, простежити діалектичну взаємодію економічного фактора з кожним істотним надбудовним фактором (політикою, правом, ідеологією, культурою тощо), тобто їх взаємовплив, взаємопроникнення, взаємозбагачення тощо. По-четверте, розглядати державу як елемент базису й надбудоби. По п'яте, опанувати діалектичний метод дослідження. Базис і надбудова, поняття історичного матеріалізму, що позначають суспільні стосунки історично певного суспільства як цілісну систему, в якій матеріальні стосунки представляють його реальний базис, підставу суспільства, а політичні і ідеологічні стосунки — надбудову, що зростає на даному базисі і ним обумовлену. Базис суспільства — це сукупність історично певних виробничих стосунків. Надбудова — це сукупність ідеологічних стосунків, поглядів і установ; у неї входять держава і право, а також мораль, релігія, філософія, мистецтво, політична і правова форма свідомості і відповідні установи. «У суспільному виробництві свого життя, — писав Маркс, — люди вступають у визначених, необхідних, від їх волі не залежні стосунки — виробничі стосунки, які відповідають певному рівню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих стосунків складає економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості»