Ціннісний аналіз» М.Вебера і його суть

Цінність за вебером – це форма, за доп якої люди організовують свій життєвий досвід. Цінність являє собою те, що для нас важливо. Вона спосіб людського мислення. Кожна людина розуміє цінність так, як може зрозуміти лише вона й ніхто ін. У свою чергу, свобода людини проявляється в можливості самостійного вибору цінності та її тлумачення. За доп цінностей людина визначає цілі в житті. Ціннісний аналіз розгляд об’єкти дослідження як такі й робить їх зрозумілими в їх відношенні до цінності. Це аналіз, який дозволяє нам віднести ті чи ін. об’єкти до цінності. Оскільки цінніснй аналіз невіддільний від істор процесу, то без вивчення каузальних умов неможливо зрозуміти й оцінити ті чи ін явища. Наприклад, якщо взяти ті ж листи Гете до Шарлоти фон Штейн, то неможливо здійснити їх ціннісний аналіз, не дослідивши істор епохи, самої особистості Гете і т д.   М.Вебер зауважував, що ціннісні ідеє є обов’язково суб’єктивними.Однак це зовсім не означає, як стверджував філософ, що висновки в галузі історії (науки про культуру) можуть бути виключно суб'єктивними, тобто, що вони для однієї людини значимі, а для іншої ні.Змінюється лише ступінь інтересу, який вони являють для тієї або іншої людини. Та тематика, чи той факт, що стає предметом дослідження, наскільки глибоким є це дослідження і в якому «ракурсі» ми його розглядаємо – визначають пануючі у даний час ідеї (в суспільстві або в мисленні вченого). На думку вченого завжди будуть змінюватися і питання і відповіді на них – змінюватиметься ціннісний аналіз. Ціннісне судження означає, що виносячи його я займаю по відношенню до данного об’єкту певну конкретну позицію. М.Вебер зазначав, що якщо дослідник перетворбє об’єкти в «історичні індивідуми» - то це озн., що він інтерпретує, доводить до своєї свідомості і до свідомості інших конкретну індивідуальну і неповторну форму в якій відобразились ідеї даної особистості і даного наукового твору.      

27. Поняття «ідеального типу» (М.Вебера)  Макс Вебер – один із найвидатніших мислителів ХХ ст. Його дослідження відрізняються методологічною строгістю і чіткістю категорій. Коло його наукових інтересів надзвичайно широке – аграрна історія Риму, занепад античного світу, російська революція, протистантизм, соціологія релігії та ін. Сам Вебер у своїх праця запобігав елементів оцінки (політичної, моральної, релігійної). На перший план у його студіях виходить логіка історії. Важливим інструментом історичного аналізу у М.Вебера є поняття «ідеального типу». Ідея «ідеального типу» продиктована необхідністю вироблення дослідником понятійних конструкцій, які б допомагали досліднику орієнтуватися в історичному матеріалі, в той же час не підганяючи цей матеріал під створену схему, а трактуючи його з т.з. того, наскільки реальність є наближеною до моделі ідеального типу. В ідеальному типі фіксується «культурна суть» того чи ін.явища. Він не є гіпотезою, а тому не підлягає емпіричній перевірці. Однак «ідеальний тип» допомагає систематизувати емпіричний матеріал та інтерпритувати стан розробки з т.з. її близкості чи віддаленості від ідеально-типового прикладу. Поняття «ідеального типу» - це побудова на порівнянні, спрощенні, що визначає загальний напрямок за допомогою найбільш характерного.

28. Раціональне (каузальне) пояснення в історії. М.Вебер. «Критические исследования в области логики наук о культуре» «Критические исследования в области логики наук о культуре» дана стаття була опублікована у 1906 р в журналі «Архив соц. науки и соц политики», ред якого був М Вебер. Стаття складається з 2-х частин. І частина – Уяснення позицій в полеміці з Едуардом Мейєром. ІІ частина – об’єктивна можливість і адекватна причинна обумовленість в історичному розгляді каузальності. Вебер критикує Мейєра до теорії і методології історії і прагне дослідити сутність історичного дослідження в його логічному значенні. У даній статті Вебер аналізує поняття «історичного факту». Не погоджується з твердженням, що факт може вважатися історичним, якщо він має істор значення. На думку Вебера істор факт може виступати не лише засобом каузального зв’язку, а й засобом пізнання, як індивідуального так і універсального явища. Вебер критикує Мейєра такоє за його «фактологічну» інтерпретацію минулого, за якою об’єкт розгляд не в якості істор обумовленого, а в якості сущого – тобто певного статистичного стану.

Поняття «історичного факту» як елемент каузального аналізу М.Вебер виражає у студії «Критические исследования в области логики наук о культере».Вебер аналізує працю Майора «До теорії і методології історії» і листи Гете до Шарлоти фон Штайн. Казуальний аналіз ніколи не дає оціночних суджень, а оцінюючі судження – це зовсім не казуальне пояснення. Фактологічне пізнання («каузальне тлумачення»), спрямоване на виявлення причинно-наслідкових релевантних істор. зв’язків, необхідно розглядати в контексті розробки М.Вебером теорії «адекватного причинного зв’язку», тобто логічної реконструкції процесів розвитку з урахуванням лише тих причинних зв’язків із принципово нескінченного їх ряду, які визначаються важливими на основі «ціннісної інтерпретації». Раціональне (каузальне) пояснення індивідуального істор. факту, за М.Вебером, враховуючи нескінченну кількість і характер причин, які визначають будь-яку індивідуальну подію, можливе, тільки усвідомивши, що значення має лише та частина індивідуальної дійсності, яка володіє заг. культ. значенням і несе в собі пізнавальну цінність. Тобто в каузальному аналізі виділяється не вся сукупність дійсних властивостей конкретного явища, а лише ті причини, які зводяться до «суттєвих» компонентів подій, що вирізняє пізнавальну стратегію історика — «зведення елементів дійсності до їх конкретних причин» на основі «номологічного знання», тобто знання правил функціонування каузальних зв’язків. Останнє виступає лише засобом дослідження, а не його метою, оскільки «специфічне значення даної причини полягає в тому, що наша мета — не тільки конституювати поведінку людей, але й зрозуміти її». Теор. («абстрактний») рівень пізнання явищ к-ри для М.Вебера полягав в утворенні понять, які не можуть формувати замкнену систему на зразок природознавства, оскільки в основі розуміння культ. та істор. індивідуумів лежать суб’єктивні ціннісні ідеї. «Абстрактний теоретичний метод» істор. пізнання М.Вебера полягав в утворенні поняття «ідеальний тип», який він виводив із синтетичних утворень, звично званих «ідеями» істор. явищ. «Ідеальний тип» не має реального характеру і конструюється на основі мислительного узагальнення певних особливо значимих у культ. сенсі аспектів дійсності та використовується як понятійний засіб для відтворення історичних або соціальних процесів. «Ідеальний тип» не виступає і в якості попередньої гіпотези, а вказує, в якому напрямі необхідно утворювати гіпотези, оскільки є лише мислительним образом. М.Вебер, враховуючи його фахову підготовку історика, надавав найбільшу увагу логіко-пізнавальним проблемам істор. науки і, залишаючись на позиціях герменевтичного мислення, створив т. зв. теорію «формальної історії», вказавши шлях точної, побудованої на чітких поняттях, інтерпретації істор. явищ.