2018-02-14
1280
Важливе значення для іст. науки мав к.19-п.20 ст відомий в літ-рі як період “кризи класичного історизму”. Позитивна ф-фія зруйнувала трад релігійне і метафізичне уявлення люд 19 ст. і підкреслювала антипатію до б-я спроби обґрунтування філос світогляду. Орієнтація на природничі й точні науки приводили до раціоналізації свідомості. Кожна інтерпретація реальності, крім тієї, яка базувалась на строгій індукції, розглядалась як поезія або фантазія. Однак нові відкриття у фізиці похитнули віру в переконання позитивістів, що Всесвіт — це цілісна сис-ма, яка управляється математичними законами і що методами природ наук можна відкрити підпорядковану цим законам структуру фізич і соц. дійсності. Наслідком цього стали ірраціоналізм, кул-ний песимізм і етичний релятивізм, оскільки стало зрозуміло, що наука не може вирішити пит цінностей, які базуються на емоціях, а не на пізнанні. Крах абсолютних цінностей призводив до анархії переконань, до можливості суб’єктивних теоретичних обґрунтувань б-я політ рішень. Сумніву піддавалась і базова категорія філософії позитивізму — категорія прогресу. Спрощене і одностороннє тлумачення позитивізмом іст. Роз-ку, як плавного і детермінованого у висхідному напрямку руху до апріорно визначеної мети, методологічний монізм, орієнтація на “об’єктивний” бік іст. позбавляло її індивідуальної самобутності. Опора тільки на емпірику відкривала б світ без розуміння. Відмова позитивізму від ств світоглядної сис-ми і орієнтація на емпірику викликали потребу в переорієнтації завдань філос.. і призвели до ств так званої “критичної філософії”, яка розглядалась виключно як теорія пізнання. Філософія перетворилась на гносеологію, створюючи підґрунтя для строгого емпіричного дослідження, в якому на пер план виходила надмірна деталізація, ґрунтовна критична робота у встановленні фактів і розробка методики дослід. В історіографії цього періоду на зміну глобальним узаг-ням минулої історіографії, створених на порівняно бідній емпіричній базі, прийшла величезна кіл-сть вузькоспеціальних досліджень. Переосмислення поняття іст. науки в нових соц. умовах, незадоволення практикою науки призвело до такого унікального явища як міжнародна методологічна дискусія, в яку були втягнуті всі національні історіографії. Вона обумовила чітке визнання кожним істориком власних теоретичних і методологічних інтенцій. Визнання теоретичного плюралізму як невід’ємного супутника демокр сусп.. супроводжувалося чіткою вимогою — відмовою від однолінійного розуміння й тлумачення іст. процесу. Певною мірою, історики були одностайні у низці ключових проблем істор н — визначення предмету історії, відмінності методів пізнання історії від природничих наук, поняття “законів” в історії. Для П. Ардашева відмінність історії від ін наук, предметом яких є індивідуальні явища, полягає у тому, що “в історії індивідуальний елемент займає біл важл місце, ніж, наприклад, у природничих науках, і це тому, що історія має справу з явищами людс життя, в яких індивідуальний елемент відіграє, цілком природно, більш важл роль, ніж у явищах природи”. На думку Б. Кістяківського, “історія — єдина і виключна наука у своєму роді”, оскільки її завдання полягає у відновленні факту у всій його індивідуальності та специфічній особливості. Завдання історії — відтворити факт таким, яким він був, як одиничне, виключне, неповторне явище. Загалом історики були одностайні у визначенні предмета історії як науки що досліджує кул-рну дія-сть людства у часі й просторі. П. Ардашев твердив, що істор н є найскладнішою із всіх наук, які вивчають реальний світ, оскільки її предмет — «людство в його поступовому роз-ку культурному і суспільному, тобто у всій багатобарвності проявів його дія-сті, протягом десятків століть… історія має справу з усією сукупністю, з усіма сторонами людської дія-сті». Доцент кафедри загальної історії Київського університету В. Новодворський, визначаючи предмет історії, переконував, що вона вивчає «явища, які відбуваються у житті людського сус-ва». Сус-во ж, на його думку, не є простою сукупністю індивідуумів, які знаходяться у психічній взаємодії між собою. Гол складовою частиною сус-ва є певна соц група. Отже сус-во— це органічне ціле, в якому не тільки соц група, але і людська особистість є реальною. Предмет іст. співпадає з предметом соціології, оскільки обидві науки вивчають ряд явищ, які В. Новодворський називає «надсуб'єктивними» (право, наука, мистецтво, етика, релігія) вони є продуктами психічної діяльн. людей і водночас існують поза людською свідомостю, зовні регулюючи людську дія-сть. Розмежування у предметній сфері В. Новодворський проводив таким чином: «Історія досліджує сус-ні явища, їх роз-к у певних умовах простору і часу, соціологія — абстрактно. Іст. може бути названа конкретною соціологією, якщо під цим терміном розуміти не абстрактну науку, а науку взагалі про роз-к форм і явищ людс співжиття».Наприк ХІХ — на поч ХХ ст. в умовах соц-політ кризи, яка охопила сус-во, поч якісно новий етап у роз-ку істор науки, наслідком якого стало зародження історії, як соц-орієнтованої науки.
32. Напрями розвитку соціальної історії в 20 ст. Прогресивні історики в США. У 20 ст. відбувалися значні зрушення в істор. н., які характеризувалися не лише роз-ком нових піддисциплін, розширенням тематики і переорієнтацією напрямів істор. дослідження, але й розривом із попередніми формами історіографії, який відбувався насамперед у сфері методології. Становлення і піднесення нових наук. дисциплін – політології, соц, політ. економії та психології – розширювали тлумачні горизонти істориків шляхом застосування в дослідженнях їхніх досягнень та спонукали до переосмислення пізнавально-теор. засад істор.н., оскільки ті пропагували й утверджували систематизовані пояснювальні моделі на осн генералізуючої стратегії досліджень. Найбіл критики методологічний інструментарій і тлумачні концепції історії зазнавали з боку екон. наук. Поряд із соц особливостями роз-ку європ. країн ці внутр. фактори І.н. спричинили поч широкої методологічної дискусії, яка тривала до 30-х рр. 20 ст., започ переосмислення завдань науки і стимулювала роз-к нових напрямів. Історики були переконані, що предмет історії мав бути розширеним і в центр істор. дослідження необхідно поставити сусп-во та к-ру. Загалом можна виділити 4 напрями, котрі були домінуючими у світовій історіографії впродовж 20 ст.: а) застосовування узвичаєних методів джерелознавчої критики власне до соц історії; б) спроба перетворення історії в істор соціологію; в) намагання із абстрактних моделей еконо виводити взірець для квантитативної теоретично-орієнтованої історіографії (він став впливовим після Другої світової війни); г) радикальне переосмислення поняття «час». Хар-ною ознакою соц історії є її розуміння предмета істор.н. як такого, що формується і не подією, і не дією індивідуумів, а надіндивідуальними структурами (в економіці, сус-ві та політиці), довготерміновими процесами та колективним типовим соц станом груп, верств і класів. Саме структури та колективи вважаються формуючими сус-во факторами і визначальними чинниками дій. Відповідно гол у дослідженні стає аналіз взаємодії між довготривалими структурами і короткотерміновими подіями. Рубіжними для роз-ку істор.н. виявилися 1960–70-ті рр. Індустріалізація поглибила суперечності між кр, змінила соц структуру сус-ва, породила нові політ., соц й нац. конфлікти, поставила на порядок денний проблему людс існ-ня в умовах високорозвиненого індустріального сус-ва. Віра в прогрес і науку, що слугувала підґрунтям різних напрямів соц історії (як і марксистської її інтерпретації;), була поставлена під сумнів, у сус-ві поширилися наук. скептицизм і неприйняття сучасної наук.-тех. цивілізації. Насамперед центр інтересу був перенесений від структур і процесів на к-ру, образи життя, внутр. досвід конкретних людей, що мають таке ж значення для роз-ку істор. процесу, як і матеріальні фактори. У Фр історіографія традиційно знаходилася під сильним впливом позитивізму і концепції Е.Дюркгейма та А.Бера стимулювали роз-к соц історії. Завданням «нової» І.н., яка інституціоналізувалася в ж. «Аннали екон та соц історії» (1929) і Школі практичних гуманітарних досліджень стало відтворення цілісної історії людини в сусп-ві, людини як соц організму, а отже, і вивчення певного аспекту соц дійсності орієнтувалося на дослідження більш складного цілого – соц структури. Очевидно, що таке завдання можливо було здійснити лише на осн широкого міждисциплінарного підходу. В повоєн. роки прикладом міждисциплінарного підходу й багатоаспектного розгляду історії стала праця Ф.Броделя «Середземномор’я і середземноморський світ в епоху Філіпа II». Орієнтація на «тотальну історію» і реконструкція сусп-ва минулого в цілісності й багатоаспектності розширила предметні рамки дослідження від політ., екон. і культ. історії на такі комплекси як «час», «простір», «шлюб», «сім’я», «дитинство», «сексуальність», «народна культура» тощо. Історики США були переконані в необхідності писати «нову історію» для «прогресивної епохи» демократ. сус-ва, яка (епоха) ототожнювалася з 20 ст. Новий соц-орієнтований і міждисциплінарний хар-р історії, на якому наполягали «прогресивні історики» (Ф.Тернер, Дж.Робінсон), був уперше декларований на всесвітній виставці в Сант-Луїсі 1904. В осн амер. «Нової історії» лежали дві ґрунтовні концепції. По-перше, теоретико-методологічні інновації на осн критики європ. історіографічної традиції 19 ст. та розширення дослідницьких полів на соц.-екон. історію, історію жінок і культ. історію тощо. По-друге, претензії І.н. на виховання амер. сус-ва, оскільки вона спрямовувалася на дослідження модернізаційної проблематики амер. сус-ва та на дослідження пов’язаних з модернізацією дух значимих проблем й мала визначати культ. орієнтацію модерного сус-ва. «Прогресивні історики» являли собою новий тип дослідників мин, котрі обминули традиції «романтичних істориків» та аристократичної «ново-англійської» історіографії й поставили істор. дослідження на службу індустріальному сус-ву. Високораціоналістичний хар-р суч індустріального капіталіст. сус-ва відповідав раціоналістичному розумінню науки. Швидкий роз-к інформаційних технологій і комп’ютеризації привів до акт впровадження квантитативних методів в істор дос-ня. Вони застосовувалися в демографії історичній, дослідженнях з екон. історії, вивченні професійної дія-сті та колективних стосунків у вироб. сфері, для реконструкції аспектів внутр. світосприйняття конкретної люд в певні істор. періоди на широкому культ.-соц тлі. Історики самі створювали дж шляхом обробки записів із держ., церк. і приватних адміністрацій. Прикладом може бути грандіозний Філадельфійський соц-істор проект, здійснений групою “Social Science History”, з метою аналізу соц груп Філадельфії на осні переписів ХІХ ст. Попри розчарування в квантифікаційній історії статистика історична залишалася базовим і незмінним пізнавальним інструментом для соц та екон. історії.У Німеччині поч 20 ст. позначився обговоренням осн. положень «Німецької історії» К.Лампрехта. Фактично концепція К.Лампрехта вела до вивч «соц і матер колективних рушійних сил» істор. процесу. Проти К.Лампрехта виступили провідні нім. історики, котрі обстоювали теор. засади нім. істор. школи і традиції Л. фон Ранке. Переорієнтація нім. І.н. починається з кін. 1950 – поч. 1960-х рр., у цьому процесі особливу роль відіграли праці Х.Плешнера «Запізніла нація» та Ф.Фішера «Ривок до світового панування», котрі поставили під сумнів концепцію «особливого шляху» й розчистили шлях до тлумачення нім. історії у відповідниках теорії «модернізації». Нового імпульсу набула соціальна й екон. історія, яка розвивалася в традиціях історичної школи нац. економії та ідей В.Зомбарта і М.Вебера, зосередивши головну увагу на проблемах індустріалізації.Наприк мин ст «соц-наукові» моделі історіографії були піддані критиці з боку постмодерністів за неспроможність показати взаємозв’язок між структурами й конкретною практикою суб’єктів, між умовами життя, вир-вом, владними інституціями та безпосередніми життєвими досвідами й способами поведінки індивідуумів. В історіографії впливовими стають мікроісторія та історія повсякдення, які намагаються звільнитися від «етноцентричного» розуміння історії, що ототожнювало прогрес зх. цивілізації з усією всесвітньою історією, підкреслити цінність усіх к-р, персоніфікувати історію, досліджувати в межах великих процесів і подій окремих індивідуумів і малі соціальні групи, їхні способи життя і поведінку, приватне життя. Характерною рисою сучасної І.н. є теор. плюралізм (Історія культур пам’яті, Історія повсякдення, Історія понять), що створює підґрунтя для багатоаспектного, багатовекторного бачення як історії в цілому, так і окремої людини в сусп-ві, що було неможливим у межах традиційної історіографії 19–20 ст.
33. Французька школа „Анналів”(М.Блок,Ф.Бродель). Шк. анналів — науковий напрямок в іст. науці, один з провідних дослідницьких напрямів у суч. іст. науці, який виник у Фр., групувався навколо заснованого М.Блоком і Л. Февром журн. «Аннали» (1929—1939), «Аннали соціальної та економічної історії» (1939-41), «Аннали соціальної історії» (1941—1945), неперіодичні «Збірники соціальної історії»; «Аннали. Економіка. Суспільство» (1945-94); з 1994 «Аннали. Історія, соціальні науки». Виникнення ш А датується виходом у світ в 1929 р в Страдбурзі пер номеру журналу «Аннали екон і соц історії». У роз-кові школи анналів розрізняють кілька етапів, кожен з яких асоціюють з «поколінням» її розробників. Зародження напряму проходило під впливом широкої критики позитивізму в історичній науці, роз-ку соціологічних методів та структуралізму в суспільствознавчих дослід. Вважаючи гол вадою марксизму в історичній науці те, що той недооцінював вплив свідомості на роз-к сусп, А.Берр,М. Блок і Л.Февр ініціювали становлення нових напрямів іст. розвідок. Серед гол внесків представників 1 покоління шк анналів — широке запровадження в історико-антропологічні дослідження категорії ментальність. Февр значну увагу приділяв історико-екон аналізові, вивчаючи взаємозв’язок між географ. та соціал. факторами роз-ку людства. Нові ідеї були підхоплені 2 поколінням шк. анналів Ф. Бродель слідом за А. Берром запропонував так званий тотальний підхід до історії. Він розробив уявлення про тернарну систему «культура—соціум— економіка», що дало змогу вдало поєднати формаційну та цивілізаційну теорії, структурував істор час на довготривалий (історія цивілізацій), середньотривалий (в межах соц-екон формації), та короткотривалий (час політ історії), що дало можливість залучати до аналізу як історію подій, так і біографістику. 3 покоління шк анналів Дюбі, Ле Гофф вирізняється особливою зацікавленістю пит колективної та індивідуальної свідомості в історії, що пов’язано з тогочасним впливом антропологічного структуралізму та постмодернізму в іст. науці. З наближенням 70-річного ювілею журн. «Аннали» серед істориків шк.. розгорнулася широка дискусія про подальші напрями роботи, в ході якої сформувалося 4 покоління шк.. анналів — А.Буро, Р.Шарт’є, яке в 1990-ті роки висунуло ідею так зв спеціальної іст. ментальностей. Вона досліджує вплив колективної свідомості на індивідуальну. Одночасно наголошується на необхідності повернення до тернарної моделі «глобальної історії» Ф.Броделя. Представники шк.. «Анналів» запропонували зовсім ін. концепцію іст. часу. Фактично всі історики від Ранке до Вебера розглядали іст. в понятті руху від минулого до майбутнього. Історики Аналів радикально змінили цю концепцію, підкреслюючи відносність та багатошаровість часу. Вони вирізнялися своєю відкритістю до нових методів та підходів у істор дослідженні. Інтелектуальний базис Анналів був закладений М.Блоком та Л.Февром. В праці М.Блока „Феодальне суспільство”не існ центр інституції, яка б слугувала провідною ниткою в істор розповіді. Це не означає, що роль політики ігнорується. В дослідженнях Блока вона відігравала суттєву роль, але ін. способом. Блок підійшов до феодалізму з антропологічного боку, як до комплексу між людських взаємин. Праця Блока та праця Ф.Броделя „Середземноморя та середземноморський світ” повязані з розглядом кул-ри або доби окремо від плину часу. Вони відмовилися від ідеї прямолінійної іст. На місці од істор. часу, вони бачили множину співіснуючих часів. Ця ідея розвинена в праці Броделя, в якій вирізняється три різних часи: майже нерухомий час Середземномор’я як геогр. простору, повільні часові зміни в соц. та екон. структурі і швидкий плин часу в політ. подіях. Ранні роботи шк Аналів були спробами писати інтегральну соц та екон. історію географ., істор. регіону, не ігноруючи політі аспекти.Завданням “нової” істор науки, яка інституціоналізувалася в журналі “Анали екон. і соц.. історії” стало відтворення цілісної іст. Люд в сусп.., люд як соц організму, а отже і вив-ня певного аспекту соц дійсності орієнтувалося на досл. більш складного цілого — соц струк. Таке завдання можливо було здійснити лише на осн широкого міждисциплінарного підходу, з використанням досягнень ін. наук про люд — антропології, соц, психології, демографії, географії, біології, лінгвістики, історії мистецтва і літератури. У повоєнні рр прикладом міждисциплінарного підходу і багатоаспектного розгляду іст. стала праця Ф. Броделя “Середземномор’я і середземноморський світ в епоху Філіпа ІІ”. Орієнтація на “тотальну історію” і реконструкція сус-ва мин в цілісності й багатоаспектності розширила предметні рамки дослідження від пол, екон і кул-ної історії на такі комплекси як “час”, “простір”, “шлюб”, “сім’я”, “дитинство”, “сексуальність”, “народна кул-ра” тощо. Відмова від традиційної особово-орієнтованої, “династичної” історії й перенесення центру уваги на
