Утвердження принципів теоретичного методологічного плюралізму в українській історичній науці поч. 20 ст

Пануючою тенденцією в роз-ку іст.ї науки на поч ХХ ст стало визнання широкого теоретичного і методологічного плюралізму, на осн якого можливий справжній науковий синтез. Проблема подолання догматизму думки і одновекторного висвітлення іст. процесу, не є виключним надбанням суч стану укр істор науки. Вона була хар-на для більшості нац. історіографій у певні періоди їхнього роз-ку. ЇЇ розв’язання здійснювалося паралельно з переосмисленням власної історіографічної спадщини, оскільки новий етап роз-ку науки безумовно містить всі фази наукового мислення минулого. Динамічний процес самопізнання вітчиз. іст. наукою, важливим наслідком якого стало утвердження принципу теоретичного і методологічного плюралізму, був зупинений ідеологічними чинниками. У цьому контексті заслуговують особливої уваги теоретико-методологічні дослідження у вітчиз. іст-фії 19-п.20. Практично кожний історик у своїй історіографічній практиці звертався до проблем теорії історії і викладав свої погляди в книгах або статтях, в університетських лекційних курсах,у конкретно-історичних дослідженнях. Це зумовлювалось такими чинниками: в умовах філософського плюралізму історики розробляли теоретичні проблеми виходячи з тих філософських сис-м, які, за їх переконанням, правильно вирішували онтологічні й гносеологічні проблеми історії; відсутністю власних досить впливових нац філософсько-істор сис-м. Фор-ня істор світогляду і ств теоретичних конструкцій здійснювалось шляхом синтезу існуючих філософсько-істор сис-м. Важливе значення для істор науки мав кін ХІХ — поч ХХ ст., відомий в літературі як період “кризи класичного історизму”. Переосмислення поняття істор науки в нових соц умовах, незадоволення практикою науки призвело до такого унікального явища як міжнародна методологічна дискусія, в яку були втягнуті всі нац історіографії. Вона обумовила чітке визнання кожним істориком власних теоретичних і методологічних інтенцій. Водночас в Рос дискусія навколо теоретичних проблем істор науки була тісно зв’язана з проблемами політ трансформації й екон модернізації кр. Рух ліберальної опозиції чітко окреслював завдання демократизації кр, участі громадськості у вирішенні найважливіших питань її сьогодення і майбутнього роз-ку. Професори-історики брали акт уч у громадсько-політ житті кр — обирались гласними міських дум і Державної Думи, працювали у культ-просвітніх тов.-вах і земствах. Ці чинники мали важливе значення як для фор-ня їх світоглядних орієнтирів, так і для розробки ними теоретичних проблем історії. Пануючою тенденцією в ній стало визнання широкого теоретичного і методологічного плюралізму, на осн якого можливий справжній науковий синтез. Визнання теоретичного плюралізму як невід’ємного супутника демократичного сус-ва супроводжувалося чіткою вимогою — відмовою від однолінійного розуміння й тлумачення істор процесу. Поняття методологічного плюралізму було невід’ємною частиною концепції методології соціального пізнання Б. Кістяківського. В докторській дисертації, в якій вч намагався розв’язати завдання про співвідношення методів, можливість їх доповнення і розмежування, Б. Кістяківський впритул підійшов до визнання методологічного плюралізму як гол інтенції його творчості. Плюралізм наук мислення, переконаний вчений, визначає магістральний напрям роз-ку суч наук думки. Кістяківський був переконаний у тому, що встан і визначення логічних і методологічних форм і правил будь-якої наукової дисципліни завжди йде паралельно з роз-ком самої цієї науки, Кістяківський визнавав надіндивідуальність мис-ня, яке повинно ґрунтуватися на заг правилах і загальнообов’язкових нормах (логічних нормах), проводив розмежування між уявленнями (“природний продукт” мислення) і поняттями (“продукт мистецтва”). Для вир-ня наук понять (категорій) необхідно узагальнити уявлення на осн вст.-ня спорідненості й різноманітності. Однак цього недостатньо для визн-ня суттєвих ознак даного предмету. Звідси витікало і те вел значення, яке Б. Кістяківський надавав методології спец наук. Методологічний арсенал історії достатньо складний, твердив Б. Кістяківський, і історик повинен правильно користуватися методологічними правилами для реконструкції істор фактів на осн неповних дж. Гол складність полягає в тому, що в історії надто важко встановити наукові узагальнення. Для вироблення у цій галузі загальнозначимих, позапросторових і позачасових узагальнень не можна користуватися узагальненнями, виробленими методами природничих наук і опиратися на них, а, навпаки, у більшості випадків доводиться від них відмовлятися. Історик, як і суспільствознавець, пізнає світ, в якому проявляється усвідомлена діяльність люд. Йому доводиться досліджувати не тільки стихійні соц процеси, що відбуваються з природною необхідністю, але і вплив на кул-не сус-не життя різного роду норм (промислових, державно-правових, етичних, естетичних). Норми ж визначають дещо обов’язкове. Виконання їх приводить до того, що відбувається зобов’язання у господарському, держ-правовому, етичному і естетичному відношеннях. Отже, процес пізнання, як і об’єкт пізнання, в гуманітарних науках підпорядкований принципу зобов’язання і принципу необхідності. У 1899 р. з'являється стаття відомого історика Д. Петрушевського з критикою антиісторизму позитивізму і з вимогою фор-ня нового методу, нового підходу до вив-ня істор матеріалу на осн нових тенденцій, які з'явились у зхєвроп філософії історії. Стаття Д. Петрушевського започ методологічну дискусію серед істориків Рос, в яку була втягнута вся наук історіографія. Вона обумовила чітке визнання кожним істориком власних теоретичних і методологічних інтенцій, наслідком чого стала поява значної кіл-ті теоретичних праць. Теоретичний і методологічний плюралізм, який до цього лише проголошувався, став необхідним атрибутом істор науки п.20. ст.. Плюралізм породив і др явище — спроби синтезу неокантіанської логіки істї з позитивізмом і економізмом. Такі процеси відбувалися і у західноєвропейській історіографії, де на п.20ст. впливовими стають екон і соц історія. У вітчизняній історіографії поряд з неокантіанським напрямом існ історики які намагались позбутись впливу однієї концепції і на осн синтезу протилежних теорій ств власне бачення істор процесу. Все ж їх об'єдн заг тенденція — особл ув до проблем методології іст.